[xvalue_foto1]Знаєте, я прямо насолодився тим, як явні і приховані (ті що «ні за кого» та «об'єктивні») прибічники президента Зеленського кинулися вигороджувати вчинки генерала Хомчака в бойовищі під Іловайськом. Аргументів при цьому наводили два. Перший: «а він до оточення грамотно керував військами», другий – «він мужній генерал – виходив з оточення гідно, зі своїми солдатами».
Я категорично не хочу торкатися деталей виходу генерала Хомчака з оточення. Мене там не було, а вірити чи не вірити журналісту Шапошнікову – справа особиста. Я про інше. Про повну абсурдність обох тверджень.
Для початку. На момент Іловайського бойовища генерал Хомчак обіймав посаду командувача Сектору Б. У зоні його відповідальності знаходилася вся ділянка фронту від Авдієвки до Старобешево, включаючи околиці Донецька і Донецький аеропорт. За всі події, що відбувалися в Секторі Б відповідальність ніс Хомчак. А відтак, робота Хомчака полягала не в тому, аби з автоматом по окопах лазити, а в тому щоби керувати діями військ Сектору Б і ще – вирішувати питання їхнього забезпечення. Якщо на якійсь ділянці фронту відбувається певна операція – командувач Сектором для координації дій підрозділів і командування операцією направляє на потрібну ділянку заступника, або уповноваженого представника. Так роблять від часів Першої Світової війни. Сам Хомчак договорився до того, ніби в Іловайську він перебував бо без присутності генерала солдати воювали... погано. Дівина – й годі. Ясинувату в зоні Сектору Б звільнили без Хомчака, ДАП у серпні 14-го успішно обороняли без Хомчака, а от в Іловайську...
Почнемо з «грамотного керував військами до оточення». Перепрошую, а на підставі чого робляться такі твердження? За яким критерієм можна оцінити успішність чи неуспішність керування генералом Хомчаком підрозділами ЗСУ (з його сектору) та МВС? Почати можна з простого – а яку взагалі мету переслідувала атака на Іловайськ, за умови того, що військ для її здійснення на початок серпня 2014 року Сектор Б не мав? Нагадую – батальйон «Кривбас» у Сектор Б був переданий з сусіднього Сектору Д (ослабленого після виводу більш ніж 80% його складу з Південного мішка, оточення біля кордону), добробати з МВС також прибули з інших ділянок фронту.
Єдина мета атаки на Іловайськ яку наразі озвучено: «ми звільняли рідну землю». Я - тільки за, але от питання мене мучить. Батальйон «Донбас» звільняти рідну землю в Іловайську прибув з району Первомайська. Що завадило «Донбасу» продовжити звільняти рідну землю там де він був, і чому та кому раптом знадобилося аби рідну землю «Донбас» почав звільняти в Іловайську? Насправді це розмова рівня дітсадка – від часів Цезаря операції військ мають якусь мету. Яку мету мав Іловайськ? По чому оцінити ефективність керування військами в Іловайську генералом Хомчаком?
Тут зразу включається інший довід – генерал Хомчак ніби всього лише виконував наказ генерала Муженка брати Ідовайськ. Я опускаю той факт, що цього міфічного «наказу» за 5 років так ніхто й не показав. Я про інше.
Генерал Хомчак був командувачем Сектору Б. Відтак – він не міг не бути на зв'язку зі штабом АТО і не міг не перебувати на нарадах штабу. Відтак – він мусив знати реальну (а не ту яку розповідали ЗМІ) обстановку на фронті і мусив розуміти наслідки тих чи інших операцій. А значить, якщо Хомчак бачив, що під Іловайськом готується щось негарне, він мусив цим планам у штабі АТО опиратися. Стрьомно? Вибачте генерал-лейтенант це не «попка-передавач» наказів від командування до підлеглих. Маршал Рокоссовський зі Сталіним сваритися не боявся – хоча смак ГУЛАГівської пайки знав не з чуток. Це – реальна мужність командувача і генерала.
Хоча припускаю. Аби проявити таку мужність, генералу Хомчаку треба було перебувати таки в своєму штабі біля Курахово, а не на передку біля Іловайська – у Многопіллі. Кожен мусить виконувати свою роботу, майор – свою, генерал – свою.
Існує легенда про те, як адмірал Нельсон не виконав наказ який вважав недолугим. Адмірал приклав підзорну трубу до вибитого ока і сказав: «Не бачу сигналу». Історія знає тисячі прикладів коли командувачі знаходили 1001 спосіб не виконувати накази, які не вважали розумними, під самими благовидними приводами. Це – теж мужність командувача і генерала. Якщо командувач такої мужності не проявив – він не «наказ виконував», він несе за це виканання відповідальність не меншу за того хто «наказ віддав». Навіть більшу – зі штабу не завжди видно те, що видно на місці.
І ще. Історія знає безліч випадків коли командувачі, вбачаючи загрозу для своїх військ і не маючи наказу виводити їх з під удару, брали відповідальність на себе – і виводили. Це – теж мужність командувача і генерала. Генерал Хомчак мусив мати зв'язок із сусідами і знати, що робиться на фронті на їхніх ділянках. У сусідньому з районом Іловайська Секторі Д на 20 серпня уже йшли бої з російською армією. 1-й бат 30-ї бригади бився в оточенні біля Степанівки. Чи вбачав загрозу для своїх військ у тому генерал Хомчак? 24 серпня з подачі журналіста Шапошнікова про оточення під Іловайськом заговорила вся країна. І що? Війська почали негайно виводити з під удару?
Нічого подібного. І 24, і 25, і 26 серпня війська не виводили з Іловайська – їх туди заводили. Мужності почати вивід військ з під Іловайська генералу чомусь не вистачило.
Вистачило його на інше – залишитися з військами в оточенні і з ними вийти. Мужність? Безумовно. Але. Це мужність рівня лейтенанта. Але це аж ніяк не мужність рівня генерал-лейтенанта.
У генералів – дещо інші задачі. У начальників генерального штабу – й поготів.
