Маніпулював на залежності НБУ від МВФ та інфляційних показниках: VoxCheck перевірив допис голови Наглядової ради Нацбанку Данилишина

У VoxCheck заявили, що голова Наглядової ради НБУ Данилишин зманіпулював, давши оцінку діяльності Нацбанку у 2014-2020 роках

Про це заявили редактор проєкту VoxCheck Максим Скубенко та економіст Віталій Проценко у статті VoxUkraine.

У статті зазначається, що практично всі показники в дописі голови Наглядової ради НБУ Богдана Данилишина правильні, але висновки, які він робить - маніпулятивні.

Зокрема в статті звертають увагу на заяви Данилишина, що Нацбанку був залежним від МВФ протягом останніх шести років.

"Нацбанк за останні 6 років став дійсно незалежним від держави, але ДОСИТЬ залежним від окремих осіб та міжнародних структур. Тому твердження міжнародних організацій про незалежність НБУ – просто блеф", - написав він у дописі.

"В даний час ті, хто найбільше кричав і кричить про втрату незалежності НБУ- насправді його приватизували. Це також підтвердження НЕЗАЛЕЖНОСТІ НБУ від Держави України і цілковитої залежності від МВФ та світових фінансових організацій", - поділився Данилишин.

Автори зазначають, що під незалежністю центрального банку розуміють неможливість втручання в його оперативну діяльність – насамперед з боку політиків. У політиків є мета залишитись при владі, що в демократії означає забезпечити собі перемогу на виборах. Через те, що значна частина виборців голосує за тих, хто забезпечив зростання їхніх доходів – у влади завжди є прагнення зробити таке підвищення "тут і зараз", незважаючи на довготермінові наслідки. Найпростіше це зробити за рахунок збільшення державних видатків. Але як уряд може збільшити свої видатки? Перший шлях – зібрати більше податків. Але це не буде популярним у виборців. Другий – позичити кошти за кордоном чи всередині країни. Найпростіше – позичити у центробанку, адже він випускає гроші в обіг.

У статті підкреслюється, що незалежність Нацбанку від політиків - це запобіжник від інфляції, яку вдалося приборкати.

"Сьогодні 72 країни впроваджують політику інфляційного таргетування. Це означає, що при зростанні цін центробанк підвищує процентну ставку таким чином знижуючи попит та підвищуючи заощадження, а під час економічного спаду знижує ставку, щоб зробити гроші дешевшими та заохотити інвестиції та споживання. Таку політику НБУ впроваджує з 2015 року". - вказують автори.

Також у статті вказується на іншу тезу Данилишина:

"Нашим зарубіжним партнерам уже пора не тільки говорити про незалежність і досягнення НБУ, а реально, якщо це дійсно партнери, включатися в розбудову Української економіки. Реальна ціна цієї допомоги – прямі іноземні інвестиції – 1.7% ВВП – це один з найнижчих показників у світі. А розмов про підтримку – на цілих 10%".

"Прямі іноземні інвестиції здійснюють приватні компанії. Й завдання уряду – переконати їх у тому, що їхні інвестиції в безпеці й вони можуть отримати прибуток від своїх вкладень. Саме тому до програми МВФ включені серед іншого реформа системи правосуддя, заходи боротьби з корупцією чи дотримання політики інфляційного таргетування. Заяви голови ради НБУ про необхідність "повернути НБУ державі" не сприяють позитивному сприйняттю міжнародними інвесторами ситуації в країні й тому навряд чи приведуть до зростання ПІІ", - пояснюють автори.

Також у статті наголошується на тому, що Данилишин звинувачує у падіння економіки та шоках у 2014-2015 роках не війну а Нацбанк.

Зокрема, Данилиш наводить такі дані:

"На початку 2014 року індекс інфляції дорівнював практично 0%, процентна ставка за депозитними сертифікатами НБУ становила 2%, облікова ставка (тобто ставка за рефінансуванням на тендерах) – 6,5%, міжнародні резерви НБУ – 20,4 млрд дол. Монетарна, валютно-курсова політика і банківське регулювання з 2014 року проводились таким чином, що вони не пом’якшували, а загострювали зовнішні шоки, і допустили

- глибоку валютну кризу у 2014-2015 роках (трикратну девальвацію гривні);
- галопуючу інфляцію у 2015 році (у квітні 2015 року вона становила 60,9%);
- стагнацію економіки разом з високою інфляцією (тобто кризу стагфляції) протягом 2015-2017 років;
- колапс кредитування виробничих підприємств, який продовжується і до сьогодні (відношення кредитів підприємствам до ВВП менше 20% при нормальному рівні 60-70%)
- глибоке падіння промислового виробництва (яке розпочалось з липня 2019 року) та доведення цін виробників до стану глибокої дефляції (-4,2% за І квартал 2020 року)."

"Наведені показники правильні (окрім "нормального" рівня відношення кредитів до ВВП – ми не знайшли досліджень, які б показували, що саме такий рівень є правильним). Однак, правильні дані поставлені у неправильний контекст", - відзначають опоненти Данилишина.

Так, на 01.09.2011 року валютні резерви становили 38 млрд дол., на 01.01.2014 року – 20 млрд дол. Частково скорочення резервів – результат виплати кредиту МВФ, просте основні втрати – на підтримання "гривні по 8", на яке пішло біля 12 млрд дол. за 2 роки й 4 місяці (в середньому по 430 млн дол. на місяць). Частина цієї валюти пішла на оплату імпорту, частина "під матраци" на заощадження. Під час війни та втечі капіталу з країни подальше підтримання курсу було неможливим – на це просто не було резервів (на початку березня 2015 вони становили лише 5,9 млрд дол.).