Неспроможність Заходу дати негайну відсіч агресії Рóсії, Китаю та Сирії призвела до нестабільного світу сьогодні. Провал Меркель і три помилки Обами.
Мемуари Анґели Меркель називаються «Свобода». Але їх можна було би назвати «Жодного жалю». У своїй щойно опублікованій книзі колишня канцлерка Німеччини розповідає про свої 16 років при владі та стверджує, що, зваживши всі обставини, вона зробила все правильно. Цікаво буде побачити, чи Барак Обама буде так само налаштованим, коли опублікує наступний том своїх мемуарів. Адже міжнародна спадщина років правління Обами та Меркель із плином часу виглядає дедалі сумнівнішою…
Від 2008 по 2016 Меркель і Обама були двома найвпливовішими політиками західного світу. Вони добре ладнали — що не дивно, адже вони мали схожі риси характеру. Обидвоє були першачками: перша жінка-канцлерка Німеччини та перший темношкірий президент США. Обидвоє виросли далеко від центрів влади: Меркель — у Східній Німеччині, Обама — на Гаваях.
І Меркель, і Обама були впевненими у собі, високоосвіченими, інтелектуалами й обережними за темпераментом. Ці риси приваблювали обережних і освічених лібералів (я також належу до них).
Але, озираючись назад, їхній обережний раціоналізм зробив їх погано підготовленими до протистояння безжальним лідерам-автократам, таким як Владімір Путін і Сі Цзіньпін.
Меркель і Обама досі мають величезну базу шанувальників, багато з яких ностальгічно згадують їхню епоху як період стабільности й розумного управління. У багатьох аспектах це справді було так.
Однак дедалі очевидніше, що рішення, ухвалені цими двома лідерами, — або, часто, рішення, яких вони не ухвалювали, — мали шкідливий, хоч і відтермінований, вплив на глобальну стабільність.
Зараз ми спостерігаємо великі війни в Европі та на Близькому Сході, а також різке зростання напружености у Східній Азії. Деякі з нинішніх проблем сягають корінням у помилки, зроблені у вирішальний період з 2012 по 2016 роки.
Меркель не любила і не довіряла Путіну. Але вона намагалася умиротворити його. Помилки, зроблені колишньою канцлеркою — особливо після незаконної анексії Рóсією Криму та нападу на Донбас у 2014 році, — детально розібрано у багатьох рецензіях на її книгу.
Її прагнення уникнути ширшої европейської війни втягнуло Меркель у марний «Мінський процес» переговорів між Рóсією, Україною, Німеччиною та Францією. Її небажання протистояти Путіну також відображало економічні інтереси її країни — зокрема, спрагу німецької промисловости до дешевого рóсійського газу.
А Обама, замість того, щоб виправляти помилки, зроблені німецькою канцлеркою, лише погіршив ситуацію.
У своїй другій каденції він припустився трьох критичних зовнішньополітичних помилок.
У сукупності вони й послали той сигнал про слабкість, що посприяв хаосу, в якому ми опинилися сьогодні.
Перша помилка Обами полягала у тому, що він не дотримався власної «червоної лінії» щодо використання Сирією хімічної зброї.
Обіцянка вдатися до військових дій, а потім відступ у відповідь на опозицію Конгресу — і власні сумніви — це виглядало вкрай слабко. Це рішення можна було легко пояснити, але воно все ж мало резонанс у світі. Табір Трампа, звісно, додав би до критики Обами ще й його рішення підписати угоду про обмеження ядерної програми Ірану, включивши це до переліку його провалів на Близькому Сході. Але ця помилка є набагато менш очевидною, ніж рішення не виконати «червону лінію» щодо хімічної зброї. Причина, чому сирійське рішення було настільки важливим, полягає в тому, що воно стало частиною загальної схеми.
Друга помилка Обами полягала у неспроможності відреагувати на будівництво Китаєм військових баз на штучних островах, які він створив у Південно-Китайському морі.
У 2015 році президент Сі Цзіньпін прямо обіцяв не мілітаризувати Південно-Китайське море, роблячи заяву у Білому домі. Однак насправді це вже відбувалося. Пасивна реакція Обами створила враження, що авторитарний лідер знову «кидав пісок йому в обличчя» — і залишився безкарним.
Третя помилка полягала у неспроможності Обами переозброїти Україну у відповідь на рóсійську агресію.
У Берліні та Вашингтоні є люди, які стверджують, що саме Меркель очолила цю політику. Якщо це правда, то власне помилкою Обами було слухати її. Однак здається ймовірним, що природна обережність Меркель та Обами взаємно підсилювала одна одну.
Безумовно, у колі Обами були люди, які тихо висловлювали розчарування його боязкою реакцією на анексію Криму. Один з них пізніше поскаржився мені на небажання Америки вживати заходів, які Путін міг би вважати провокаційними, жаліючи: «Ми боялися власної тіні».
Президент Джо Байден також дійшов висновку, що реакція Обами на напад на Україну у 2014 році була надто слабкою. Байдена цитують зі словами: «Ми все зіпсували. Барак ніколи не сприймав Путіна серйозно».
Обама та Меркель, безсумнівно, могли б зараз відповісти, що їхні критики мають перевагу ідеального ретроспективного бачення. Дехто з них, зокрема Байден, у той час підтримували багато з їхніх рішень. Усі уряди стикаються зі складними компромісами, і набагато легше зберегти загалом задовільний статус-кво, ніж вимагати жертв, щоб запобігти загрозі, яка може так і не матеріалізуватися.
Меркель має докторський ступінь з квантової хімії. Обама був професором права. Їхня підготовка навчила їх ретельно зважувати докази і уникати поспішних рішень.
На жаль, міжнародна політика більше схожа не на семінар у юридичній школі чи лабораторію, а на шкільний майданчик у проблемному районі. Там хулігани на майданчику зазвичай стають щораз злішими та агресивнішими, аж поки хтось нарешті не дасть їм відсіч.
Переклад Radio Lemberg
