Останніми роками Китай проводить систематичну кампанію з проникнення в політичні еліти демократичних країн, використовуючи шпигунство, стратегічні інвестиції та вплив на виборчі процеси. Нещодавні викриття у Великій Британії та Канаді показують, що Пекін прагне послабити західні демократії зсередини і зміцнити свої позиції на світовій арені. Китайські агенти впроваджуються в політичні кола Великої Британії через довгострокові зв'язки з депутатами та чиновниками. Нещодавній скандал навколо китайського бізнесмена Кріса Яна, пов'язаного з принцом Ендрю, викликав серйозні побоювання у сфері національної безпеки. Ян, підозрюваний у шпигунстві в інтересах КПК, використовував зв'язки з представниками британської еліти, щоб просувати інтереси Китаю. Британський суд із національної безпеки заборонив йому в'їзд у країну в грудні 2024 року, що стало одним із рідкісних випадків жорсткої реакції Лондона на китайське втручання. Однак багато експертів вважають, що британська влада недостатньо жорстко протистоїть загрозі.
Інший випадок - арешт парламентського дослідника у Великій Британії за звинуваченням у шпигунстві на користь Китаю. Ця людина, розвиваючи стосунки з представниками обох партій, отримувала доступ до конфіденційної інформації та намагалася впливати на політичні рішення. Китайські агенти зосереджуються не лише на оборонній сфері, а й на маніпулюванні законодавцями, впливаючи на політичні дискусії в ключових демократичних інститутах.
У Канаді викрито спроби Китаю втрутитися у федеральні вибори. Розвідувальні служби встановили, що китайські агенти спрямовували фінансування у виборчі кампанії, намагаючись вплинути на результати голосування. Така тактика не тільки змінює політичний баланс, а й підриває довіру до демократичних інститутів. Втручання Китаю у виборчі процеси стає глобальною тенденцією, націленою на послаблення демократичних систем.
Окрім фінансування кампаній, китайські агенти активно використовують громадські організації, програми культурного обміну та бізнес-мережі для проникнення в політичні структури. Діючи в правових сірих зонах, вони уникають виявлення і поступово розширюють вплив.
Однак основні загрози виходять не тільки від прихованого впливу Китаю в західних демократіях. У країнах, що розвиваються, Пекін використовує схожі тактики, але зі ще потужнішим ефектом. В Африці та Латинській Америці Китай отримує контроль над стратегічними ресурсами, такими як рідкісні мінерали та сільськогосподарські угіддя, укладаючи угоди на невигідних для місцевих урядів умовах. Проникаючи в еліти цих країн, КПК забезпечує собі довгостроковий вплив, обмежуючи їхній суверенітет.
Країни з крихкими демократичними системами виявляються особливо вразливими перед китайським втручанням. Вплив Пекіна не тільки веде до економічної залежності, а й сприяє зниженню підзвітності місцевої влади перед своїми громадянами. Замість розвитку демократії лідери починають орієнтуватися на інтереси Китаю, а не на потреби власного народу.
Стратегія Китаю з політичного проникнення спрямована не просто на збір розвідувальної інформації або підтримку лояльних кандидатів. Вона є частиною ширшої програми зі зміни світового балансу сил. Пекін прагне не тільки дискредитувати ліберальні демократії, а й просувати свою модель управління як альтернативу.
Особливу стурбованість викликає вплив Китаю на країни, що розвиваються. Використовуючи економічні важелі, КПК змушує уряди уникати критики Пекіна, зокрема через інвестиції в ключові галузі та боргову дипломатію. У результаті Китай формує новий політичний порядок, у якому його авторитарна модель стає домінуючою.
Проникнення Китаю в політичні еліти - тривожний сигнал для всього демократичного світу. Протистояння цій загрозі вимагає не тільки рішучості, а й системного підходу, який забезпечить збереження принципів прозорості та підзвітності в умовах зростаючого тиску з боку КПК.
