За останні три роки ця жахлива війна навчила нас одного - ніколи, ніколи не варто недооцінювати українців. Їхня зухвалість не піддається сумніву. Їхній героїзм змушує соромитися тих, хто сумнівається.
Сьогодні вони знову ведуть наступ на Курську дузі, здивувавши пупа і відвоювавши кілометри території в самій рф. По всьому Східному фронту вони продовжують стримувати російську військову машину.
Путін знищив сотні тисяч молодих росіян, спалив величезну кількість танків і грошей - і заради чого? Те, що колись називали другою найпотужнішою армією на землі, зараз перебуває в стані хронічного приниження, яке стримується українською відвагою.
Крайнім терміном для російського тирана щодо відвоювання Курської дуги був жовтень минулого року. Потім був січень 2025 року, і він досі не може цього зробити.
Він був змушений вдатися до химерної доцільності - набрати 11 000 північнокорейських солдатів, які спочатку мали репутацію лоботомізованих роботів Пхеньяну, що шалено кидаються на гармати. Сьогодні бідолашні "баші-базуки"* благають про повернення додому, замучені безжальними безпілотниками.
Після більш ніж шести місяців спроб КДБшник все ще не може взяти нібито ключове східноукраїнське місто Покровськ. Йому досі належить лише 18 відсотків України, і він був витіснений з переважної більшості територій, які він спочатку завоював.
Якщо ви запитаєте, чому українці все ще так завзято воюють - коли військові експерти сказали, що вони розваляться протягом тижня - відповідь проста.
Люди продовжують недооцінювати Україну, тому що, як і Путін, вони не розуміють, що таке Україна, або як українці бачать себе і своє майбутнє.
Різниця між росіянами і українцями полягає в тому, що українці борються за свободу, за своє національне право визначати власну долю, і що емоція - патріотизм - є однією з найсильніших в людських грудях.
Вони борються за свої сім'ї з особливим запалом солдатів, які знають, що їхня справа є бездоганно справедливою, що вони на боці добра проти зла. Вони знають те, що знає Путін: що до вторгнення в лютому 2022 року їхня країна не становила жодної мислимої загрози для росії.
Як і Путін, вони знають, що до цього вторгнення не було жодного шансу, що Україна вступить до НАТО або розмістить західні ракети на українській землі. Вони знають, що все це - брехня, шахрайство, і що Путін вторгся з абсолютно цинічних причин.
Він зробив це, тому що хотів відволіктися від своїх внутрішніх труднощів, тому що думав, що зможе згуртувати свою країну за допомогою короткої, гострої націоналістичної авантюри. Він зробив це тому, що хотів відновити російську імперію, демонтовану наприкінці холодної війни, і, перш за все, тому, що думав, що йому це зійде з рук.
Він зробив це, божевільно, бо думав, що українці не будуть воювати, а Захід змириться з цим. Українці бачать його брехню, його жорстокість, його фундаментальну нечесність - і це також підстьобує їх.
Коли дивишся на те, що українці зробили за останні три роки, мимоволі задаєшся питанням: чого ще вони могли б досягти, якби ми дійсно надали їм усю необхідну підтримку?
Наша допомога мала вирішальне значення - але вона завжди надходила з надто великими коливаннями і затримками, надто великою тривогою щодо ризику "ескалації", коли цей ризик раз за разом виявлявся ілюзорним, бо єдиний, хто боїться ескалації, - це сам Путін.
Наскільки у нас була стратегія протягом останніх двох років, вона полягала в тому, щоб зробити достатньо для того, щоб українці не програли, але ніколи не робити достатньо для того, щоб вони виграли.
Яким є кінцеве бачення Британії щодо України? Раніше ми мали чітке бачення щодо цього. Зараз президент Франції Еммануель Макрон агітує за членство України в НАТО, а Лондон мовчить.
Ми не зробили нічого такого, що могло б згуртувати інших європейців або розвіяти певну обережність Білого дому Байдена.
В результаті, за всі сотні мільярдів, які Америка і Європа витратили на підтримку українців, ми колективно підводимо їх.
Ось чому так важливо і так обнадійливо, що США зараз перебувають під новим, іншим керівництвом.
Саме Дональду Трампу вистачило душевної стійкості, щоб порушити табу на надання летальної зброї Україні, цих критично важливих ракет Javelin, і він має саме ту мужність, яка необхідна зараз, у цей критичний момент, щоб протистояти Путіну.
Трамп бачить проблему так само добре, як і будь-хто інший. Він бачить пастку. Не можна сподіватися закінчити війну якимось територіальним поділом - не тільки тому, що було б в принципі неправильно віддавати українську землю загарбнику, але й тому, що ця війна ведеться не тільки за територію.
Це про долю. Йдеться про те, куди належить Україна, що таке Україна, і чи мають українці право вирішувати це для себе. Треба бути повною мерзотою і українці ніколи не погодяться на це, щоб заключити якусь "угоду", яка просто заморозила б конфлікт і дозволила б пипі зберегти контроль над завойованими землями.
Якщо ми не допоможемо Україні, щоб вона стала частиною Заходу, захищеної західними гарантіями безпеки, Путін здобуде перемогу. Він збереже те, що має, і використовуватиме своє становище для дестабілізації і нападу на Україну будь-якими засобами, доки київський уряд не впаде, не спалахне громадянська війна, і вся деморалізована країна не повернеться в його зловісну орбіту.
Послухайте, він зможе сказати українцям: Захід 20 років казав вам, що приведе вас до НАТО; він казав вам боротися за свою свободу - а потім підвів вас.
Саме цей меседж - про те, що Захід вас підвів, - пупа хоче, щоб світ почув. Це послання, яке хоче, щоб світ почув президент Китаю Сі Цзіньпін. Ми не можемо цього допустити.
Це момент, щоб шокувати Путіна силою нашої рішучості; і якщо хтось і може створити цей елемент шоку, то це Дональд Трамп.
Перш ніж укладати будь-яку угоду, ми повинні підірвати бюрократію, яка зараз душить потік зброї в Україну. Мільярди були виділені, але ще не конвертовані у військову підтримку. Якщо необхідно, бухгалтерські ніндзя Ілона Маска повинні з цим розібратися.
Тоді ми повинні визнати, що Трамп має рацію, бажаючи отримати якусь компенсацію за колосальну підтримку США, і не лише у вигляді угоди щодо рідкоземельних металів (Трамп захоплений ідеєю, висунутою президентом України Володимиром Зеленським минулого року, щоб гарантувати постачання життєво важливих металів, необхідних для промисловості, до США), але й розблокуванням 300 мільярдів доларів заморожених російських активів.
Вони можуть бути легально використані для покриття збитків, завданих Україні війною, за умови, що значна частина з них повернеться до США.
Нарешті, Великобританія, Франція та інші країни повинні підготуватися до того, щоб після припинення вогню стати на захист України, чітко усвідомлюючи, що Україна стала на незворотний шлях до членства в ЄС і НАТО.
Ніщо інше не спрацює. Ніщо інше не працює ні для України, ні для світу. Ця війна закінчиться лише тоді, коли Путін нарешті зрозуміє, що Україна ніколи не повернеться під його палець.
