З самого початку війни в Україні в самій Росії стверджувалося, що цілі Володимира Путіна виходять далеко за межі територіальних захоплень. Він прагне підірвати післявоєнний міжнародний порядок, відновити сферу впливу СРСР і повернути Росії статус світової держави нарівні з США.
Зустрічі на вищому рівні, на зразок тієї, що була з Дональдом Трампом на Алясці, мали символізувати це прагнення. Лавров навіть прибув туди в толстовці з написом CCCP.
Але саміти і символіка не роблять країну наддержавою. Для цього потрібна реальна сила.
Війна в Україні, з точки зору Путіна, мала показати міць Росії, але стала демонстрацією її занепаду — не відродження, а національного саморуйнування.
Росія вклала величезні ресурси, людей і політичну волю в агресію проти сусідньої країни. Але навіть якщо їй вдасться закріпити захоплені території і виключити Україну з НАТО, Москва отримає лише піррову перемогу: майбутнє Росії знищено заради кількох зруйнованих квадратних кілометрів.
Іншими словами, Росія фактично програє війну — не Україні, а всьому іншому світу.
Яким би не був результат, Україна залишиться озброєним і ворожим сусідом для Росії. Європа відмовиться від російських товарів і побудує енергетику без «Газпрому».
Армія РФ, втративши техніку і кращі кадри, виявиться залежною від іноземних постачальників. Відновлення займе роки і мільярди, а «досягнення» в дроновій війні до того моменту застаріють.
Тим часом старі партнери відходять від Москви
В Африці спадкоємці «Вагнера» втрачають позиції, вплив купують Китай і країни Перської затоки. На Близькому Сході роль Росії як посередника виглядає порожньою. Особливо показовий приклад Сирії: ще недавно Кремль називав її ареною «російського відродження», а тепер її фактично ділять Туреччина, Ізраїль, США та арабські монархії.
На Південному Кавказі вплив Москви також зник. Вірменія, яка довгі роки спиралася на російські гарантії, двічі за останні роки зазнала поразки від Азербайджану, а сьогодні мирні переговори ведуть США.
Єдиний реальний «успіх» Кремля — це об'єднання Європи проти нього. НАТО розширилося за рахунок Фінляндії та Швеції, країни збільшили військові бюджети. Росія, жертвуючи молодими людьми на Донбасі, фактично допомогла Європі зміцнити оборону.
Економіка Росії все більше нагадує застійну радянську модель
Заводи виробляють снаряди і ракети, поки решта світу інвестує в штучний інтелект, «зелену» енергетику і мікрочіпи. Росія вибудувала «кріпосну економіку», захищену скоріше від майбутнього, ніж від ворогів.
Найбільш яскраво поразка помітна у відносинах з Китаєм
Росія виснажує запаси високоточної зброї і все більше залежить від китайських комплектуючих і кредитів. Китай купує до 40% російських енергоресурсів за заниженими цінами, перетворюючи Москву на молодшого партнера. Для Сі Цзіньпіна війна стала вигідною угодою, для Путіна — пасткою.
Замість імперського відродження Росія отримала: ворожу Україну, згуртовану Європу, зруйновану економіку, ослаблену армію, втрачені позиції у світі та залежність від Пекіна. Це не перемога, а саморуйнування.
Саме тому Кремль не поспішає завершувати війну: мирна угода показала б не поразку на фронті, а відсутність стратегії. Росія опинилася в ситуації, коли не може ні виграти війну, ні дозволити собі її програти.
Руйнуючи Покровськ у Донбасі, Москва довела не свою силу, а свою безглуздість. Імперська доля не повернулася. Залишилася лише здатність до руйнування — єдине, що сьогодні може запропонувати російська зовнішня політика.
