Найбільшим політичним досягненням людства є відсутність війни. Але це зараз під великою загрозою.
В основі кризи довкола України лежить фундаментальне питання про природу історії та природи людства: чи можливими є зміни? Чи можуть люди змінити свою поведінку, чи наша історія повторюється нескінченно, коли люди назавжди є приреченими відтворювати минулі трагедії, не змінюючи нічого, крім декору?
Одна наукова школа рішуче заперечує можливість змін. Вона стверджує, що світ — це джунглі, що сильні полюють на слабких і що єдине, що заважає одній країні знищити іншу — це військова сила. Так було завжди, і так буде завжди. Ті, хто не вірять у закон джунглів, не просто обманюють себе, але й ставлять під загрозу саме своє існування. Вони довго не проживуть.
Інша наукова школа стверджує, що так званий закон джунглів взагалі не є законом природи. Його люди створили, його люди можуть і змінити. Всупереч поширеним помилкам, перші чіткі докази організованої війни з’являються в археологічних записах лише 13,000 років тому. І навіть після цієї дати було багато періодів, позбавлених археологічних свідчень про війни.
На відміну від гравітації, війна не є основною силою природи. Її інтенсивність і саме існування залежать від основних технологічних, економічних та культурних факторів. А що ці фактори змінюються, то змінюється і війна.
Свідчення таких змін — довкола нас. За останні кілька поколінь ядерна зброя перетворила війну між наддержавами на божевільний акт колективного самогубства, змусивши наймогутніші країни Землі шукати менш насильницькі способи розв’язання конфліктів. В той час як війни великих держав, такі як Друга Пунічна війна або Друга Світова війна, були помітними подіями протягом значної частини історії, за останні сім десятиліть прямої війни між наддержавами не було.
Протягом цього ж періоду світова економіка перетворилася з економіки, заснованої на матеріалах, на економіку, засновану на знаннях. Якщо колись основними джерелами багатства були такі матеріальні цінності, як золоті копальні, пшеничні поля та нафтові свердловини, то сьогодні основним джерелом багатства є знання. І якщо ви можете захопити нафтові родовища силою, то ви не можете отримати знання таким чином. Внаслідок цього прибутковість війн сильно знизилася.
Нарешті в глобальній культурі відбувся тектонічний зсув. Багато еліт в історії — наприклад, вожді гунів, ярли вікінгів чи римські патриції — сприймали війну позитивно. Правителі — від Саргона Великого до Беніто Муссоліні прагнули увічнити себе шляхом завоювання (а такі художники, як Гомер і Шекспір, з радістю виконували їхні фантазії). Інші еліти, такі як християнська церква, вважали війну злом, але неминучим.
Однак за останні кілька поколінь у світі вперше в історії домінували еліти, які розглядають війну як зло, яке можна уникнути. Навіть Джордж Буш-молодший і Дональд Трамп, не кажучи вже про фрау Меркель і місіс Ардерн, це зовсім інший тип політиків, ніж Аттіла Гун чи Аларік Гот. Зазвичай вони приходять до влади з мріями про внутрішні реформи, а не про іноземні завоювання.
У галузі мистецтва та філософії більшість провідних світил — від Пабло Пікассо до Стенлі Кубрика — більше зображують безглузді жахи бою, ніж прославляють його архітекторів.
Внаслідок всіх цих змін більшість урядів перестали сприймати загарбницькі війни як прийнятний інструмент для просування своїх інтересів, а більшість держав перестали фантазувати про завоювання та анексію своїх сусідів. І це просто брехня, що лише військова сила перешкоджає Бразилії завоювати Уругвай чи перешкоджає Іспанії вторгнутися в Марокко.
Параметри миру
Відсутність війни видно з численних статистичних даних. Починаючи з 1945 року міжнародні кордони дуже рідко перемальовувалися іноземним вторгненням, і жодна визнана на міжнародному рівні країна не була повністю стертою з мапи зовнішнім завоюванням. Не бракувало інших типів конфліктів, таких як громадянські війни та повстання. Але навіть якщо врахувати всі типи конфліктів, за перші два десятиліття 21 століття людське військове насильство вбило менше людей, ніж самогубства, автомобільні аварії чи захворювання, пов’язані з ожирінням. Порох став менш смертельним, ніж цукор.
Науковці сперечаються про точну статистику, але важливо виходити за рамки математики. Відсутність війни є і психологічним, і статистичним явищем. Найважливішою його особливістю стала серйозна зміна самого значення терміну «мир». Значну частину історії мир означав лише «тимчасову відсутність війни». Коли в 1913 році люди говорили, що між Францією та Німеччиною існує мир, вони мали на увазі, що французька та німецька армії не зіткнулися безпосередньо, але всі знали, що війна між ними може вибухнути в будь-який момент.
В останні десятиліття слово «мир» стало означати «неправдоподібність війни». Для багатьох країн вторгнення та завоювання сусідів стало майже немислимим. Я живу на Близькому Сході, тому прекрасно знаю, що з цих тенденцій є винятки. Але розпізнавати тенденції принаймні так само важливо, як і вміти вказувати на винятки.
«Новий мир» не є статистичною випадковістю чи фантазією хіпі. Найяскравіше це відображено у скрупульозно розрахованих держбюджетах. Протягом останніх десятиліть уряди в усьому світі відчували себе достатньо безпечними, і витрачали в середньому лише близько 6,5% своїх бюджетів на власні збройні сили, водночас витрачаючи набагато більше на освіту, охорону здоров’я та соціальне забезпечення.
Ми схильні сприймати це як належне, але це дивовижна новина в історії людства. Протягом тисячоліть військові витрати були найбільшою статтею бюджету кожного принца, хана, султана чи імператора. Вони майже не витрачали коштів на освіту чи медичну допомогу для мас.
Відсутність війни не є результатом божественного чуда чи зміни законів природи. Це стало результатом того, що люди зробили кращий вибір. Це, мабуть, найбільше політичне та моральне досягнення сучасної цивілізації. На жаль, той факт, що він випливає з вибору людини, також означає, що він є оборотним.
Технології, економіка та культура продовжують змінюватися. Зростання кіберзброї, економіки, керованої штучним інтелектом, і нової мілітаристської культури може призвести до нової ери війни, гіршої за все, що ми бачили раніше. І щоби надалі насолоджуватися спокоєм, майже кожен з нас має робити правильний вибір. Навпаки, поганий вибір лише однієї сторони може призвести до війни.
Тому московська загроза вторгнення в Україну має хвилювати кожну людину на Землі. Якщо для сильних країн знову стане нормативним знищувати своїх слабших сусідів, це вплине на те, як в усьому світі відчувають і поводяться всі люди. Першим і найбільш очевидним результатом повернення до закону джунглів буде різке збільшення військових витрат за рахунок усього іншого. Гроші, які мали би піти вчителям, медсестрам та соціальним працівникам, замість цього підуть на танки, ракети та кіберзброю.
Повернення до джунглів також підірве глобальну співпрацю з таких проблем, як запобігання катастрофічній зміні клімату чи регулювання таких потенційно руйнівних технологій, як штучний інтелект і генна інженерія. Нелегко працювати разом з країнами, які готуються знищити вас. А що зміна клімату та гонка озброєнь зі штучним інтелектом прискорюються, то загроза збройного конфлікту буде лише посилюватися, замикаючи порочне коло, яке цілком може призвести до загибелі всього нашого виду…
Напрямок історії
Якщо ви вірите, що історичні зміни неможливі, і що людство ніколи не покидало джунглі та ніколи їх не залишить, тоді вам залишається лише вибір, чи грати роль хижака чи жертви. З огляду на такий вибір, більшість лідерів воліли б увійти до історії як альфа-хижаки і додати свої імена до того похмурого списку завойовників, яких нещасні учні приречені запам’ятовувати на іспитах з історії…
Але, раптом, зміни можливі? Може, закон джунглів — це вибір, а не неминучість? Якщо так, то будь-який лідер, який вирішить підкорити сусіда, отримає особливе місце в пам’яті людства, і місце набагато гірше, ніж якийсь Тамерлан. Він увійде до історії як особа, яка зруйнувала наше найбільше досягнення. Щойно ми подумали, що нарешті ми вийшли з джунглів, як він затягнув нас назад…
Я не знаю, що буде з Україною. Але як історик я вірю в можливість змін. Я не думаю, що це наївність – це реалізм. Адже єдина константа людської історії – це зміни. І цього, можливо, ми можемо повчитися саме в українців.
Протягом багатьох поколінь українці мало що знали, окрім тиранії та насильства. Вони пережили два століття царського самодержавства (яке остаточно розвалилося під час катаклізму Першої світової війни). Короткий порив до незалежності був швидко знищеним Червоною Армією, яка відновила московське панування. Тоді українці пережили жахливий навмисний голод Голодомору, сталінський терор, нацистську окупацію та десятиліття нищівної комуністичної диктатури. Коли Радянський Союз врешті розпався, історія, здавалося, гарантувала, що українці знову стануть на шлях жорстокої тиранії – адже що ще вони знали?..
Але українці обрали інший шлях. Незважаючи на історію, незважаючи на глуху бідність і незважаючи на, здавалося б, нездоланні перешкоди, українці встановили демократію. В Україні, на відміну від Московії та Білорусі, кандидати від опозиції неодноразово змінювали чинних президентів. Зіткнувшись із загрозою узурпації влади у 2004 та 2013 роках, українці двічі піднімалися на повстання, щоби захистити свою свободу. Їхня демократія – це щось зовсім нове. Так само як і «новий мир». Вони крихкі і можуть проіснувати недовго. Але і те й інше можливе, і може пустити глибоке коріння. Все старе колись було новим. І все зводиться до людського вибору.
Юваль Ной Харарі,
The Economist, 09.02.2022
Переклад
Radio Lemberg_______________
Юваль Ной Харарі — історик, філософ і автор книг-бестселерів «Людина Розумна» (2014), «Людина Божа» (2016). Він є викладачем історичного факультету Єврейського університету в Єрусалимі та співзасновник соціальної компанії Sapienship.
