Продовжувати сплачувати москві за нафту і газ є помилкою, що може призвести до безпрецедентних наслідків для Заходу.
Коли президент росії владімір путін розпочав свою руйнівну війну проти України, він сильно прорахувався.
Як молоду демократію та економіку, що лише розвивається, він розглядав Україну такою, що є надто слабкою та розділеною, щоб змогти протистояти його військовій машині. І що Захід є занадто нерішучим, наївним і комфортним у своєму фальшивому почутті безпеки, щоб постати на нашу підтримку та притягнути росію до відповідальності. От лише вторгнення підтвердило протилежне.
Мало хто, якщо взагалі хтось в Україні вірив, що путін серйозно ставиться до миру чи компромісу. А тому, починаючи з 2014 року, завдяки підтримці Заходу Україна розбудовувала свою демократію, відновлювала свою економіку, зміцнювала свою енергетичну незалежність, просувалася на Європейському шляху і назустріч НАТО, зміцнювала свою оборону.
Але ж чи Захід нарешті готовий вдарити путіна саме туди, де йому і справді болить — по джерелу його статків?
У деяких західних колах підхід щодо «звичайних справ» з росією був завжди затребуваний — головним чином через залежність від нафти і газу, що примушувало тих, хто приймають рішення, до дружби з кремлем «за розрахунком». А тоді сталося вторгнення в Україну, а пізніше й Буча та Маріуполь, і, здавалося б, це мало допомогли змінити цей підхід раз і назавжди.
Однак щоразу, коли на сцену виходять російські нафта і газ, все одно щось завжди ламається. путіну знову дозволяють викрутитися, а європейці і далі продовжують платити близько 1 мільярда євро щодня за забарвлені кров’ю нафту і газ росії, оплачуючи таким чином фізичне знищення моєї країни.
Це і є помилка. Адже колективний Захід ніколи не буде відчувати себе в повній безпеці і мирі, якщо росію не зупинити і не перемогти в Україні ще сьогодні.
На початку цього місяця лідери G7 зробили багатообіцяючу пропозицію щодо припинення залежності від російських енергоносіїв, включаючи поетапне припинення або заборону імпорту російської нафти. Хоча півкроку краще, ніж жодного, його замало щоб допомогти Заходу розірвати ланцюг залежності. Тоді як путін може побачити в цьому шанс і далі посилювати розбіжності, оскільки для нього енергетичні ресурси росії завжди були зброєю — просто ще однією з інших видів, як війська чи пропагандистський апарат.
Я знаю, що для Заходу про відмову від російського газу та нафти легше говорити, ніж зробити. За протистояння путіну саме ми сьогодні сплачуємо сповна; проте ми розуміємо, що для вас також будуть фінансові втрати. Однак вони ніщо у порівнянні з тим, що сталося б, якби Україну було завойовано, а війна перекинулася б у ваші країни — Угорщину, Болгарію, Словаччину …
Якби ви знали, що припинення постачання російської нафти допомогло б уникнути третьої світової війни, ви все одно виступали би проти?
Якщо позбавлення Путіна грошей, які він зараз отримує за нафту і газ, врятувало б і вашу власну незалежність та допомогло уникнути можливої ядерної війни, хіба це не було б тією ціною, яку варто було б сплатити?
Не дозволяйте фальшивому почуттю комфорту сьогодні спонукати вас до рішень, які загрожують безпрецедентними наслідками вже завтра.
Сила путіна не в силі його військових — і ми це доводимо кожен день у протистоянні вторгненню росії. Його сила більше криється в його здатності залякати, маніпулювати та шантажувати інших.
путін щедро сплачує за аналітичні дослідення і пропаганду, щоб змусити нас повірити у те, що відмова від російських енергоносіїв зруйнує економіку. Він переконаний, що за своєю природою демократія є слабкою і що він може зламати її зсередини, граючи на внутрішніх розбіжностях. Нафта і газ – це лише мастило, що змащує колеса путінської стратегії «розділяй і володарюй».
Ось чому нафтове ембарго може стати лакмусовим папірцем, першим викликом ефективності та єдності новоствореного Альянсу демократій. І свою діяльність він мав би розпочати з міцної координації та дотримання всіма членами альянсу політики санкцій проти автократичного режиму путіна.
Настав час поцілити і в російську торгівлю нафтою за допомогою танкерів. Недостатньо просто не допускати танкери під російським прапором до західних портів, має бути запроваджено набагато більш суворий контроль за походженням нафти, яка транспортується до Європи та інших західних країн.
Як і необхідним є тотальне ембарго для заборони торгівлі з росією взагалі.
Однак завжди потрібен перший крок, і чому б не розпочати з російського нафтопроводу «Дружба», який бере свій початок ще у 1960-х роках. Побудований для перекачування радянської нафти в Угорщину, Чеську та Словацьку Республіки, Польщу та Східну Німеччину, цей нафтопровід і нині залишається символом російського імперіалізму. Він і далі несе до Європи тонни нафти.
Було б бажання – можливості знайдуться. Альтернативи є завжди. А тому зупинення трубопроводу «Дружба» стало б тим, що здатне змінити правила гри у війні, яку путін веде проти України та Заходу.
Кращого символу єдності та солідарності, а також енергетичної стійкості перед обличчям агресії годі й шукати, аніж вже зараз відрізати трубопровід «Дружба» та обмежити важелі впливу кремля на Європу. Це послало б путіну потужний сигнал про те, що після його вторгнення ніяких більше «звичайних справ».
І допоки він веде війну в Європі, жодної «Дружби» з росією.
