Канцлер Олаф Шольц пообіцяв "переломний момент" шість місяців тому, і – о сюрприз! – він відбувається.
У лютому канцлер Німеччини Олаф Шольц пообіцяв провести кардинальний ремонт своєї країни у відповідь на вторгнення Росії в Україну. Через шість місяців після Zeitenwende – поворотного моменту – все йде краще, ніж багато хто очікував, хоч і гірше, ніж дехто сподівався.
Шольц оголосив про три трансформації у своїй вражаючій промові перед законодавцями 27 лютого, через три дні після початку вторгнення Путіна в Україну. По-перше, Берлін реінвестує у свою армію, щоб досягти мети Організації Північноатлантичного договору у витрачанні 2% ВВП на оборону, – і, зокрема, використає їх для модернізації обладнання, такого як винищувачі. По-друге, Німеччина розглядатиме енергетичну політику як питання національної безпеки та відмовиться від російського природного газу. По-третє, Берлін більше не буде проводити бездумну дипломатію заради дипломатії, особливо зі світовими автократами.
Якими би суттєвими не були ці обіцянки, їхнє виконання вимагало би значно більших змін у громадській, бізнесовій та політичній культурі Німеччини. Створення підтримки виборців для таких радикальних змін вимагає повної переоцінки інтересів Німеччини та її ролі у світі. Дивно, але Німеччина почала це робити.
Найважливішим є те, що не відбулося. Стрімке зростання цін на енергоносії внаслідок російського енергетичного шантажу та перспектива холодної темної зими не спонукають німців запитувати, чи вартий ажіотаж навколо України таких страждань. Близько 70% респондентів в опитуванні суспільного мовника ZDF минулого місяця заявили, що Німеччина повинна продовжувати підтримувати Україну. Ця підтримка може ослабнути, коли настане зима, – але варто віддати належне Путіну за те, що він зробив це менш імовірним.
Каталізуючим моментом стала публікація на початку квітня фотографій звірств росіян у Бучі, від яких кров у жилах стигне. Початок війни на європейській землі, а потім наочні докази жорстокості конфлікту, здається, спонукали німецьких виборців зробити переоцінку витрат і вигод щодо своєї ролі у світі.
У зв’язку з цим Німеччина, здається, серйозно переглядає вагу своїх комерційних інтересів. Енергетична залежність від Росії – це навіть не пів справи. Крім енергоносіїв, комерційні відносини Німеччини з Росією не є суттєвими. Запровадження санкцій проти Москви далі завдає економічної шкоди Німеччині, але минулого року німецький експорт до Росії дорівнював товарним відправкам Німеччини у Швецію, сягнувши лише 26,6 мільярда євро.
Значно важливіше питання стосовно Китаю, на який припадає 104 мільярди євро річного експорту та 142 мільярди євро імпорту. І тут починає виглядати, що вторгнення в Україну змінило німецький концептуальний перемикач щодо угод з автократами.
Десятиліттями Німеччина розглядала торгівлю як дипломатичний інструмент під назвою Wandel durch Handel – "змінювання через торгівлю". Проте дедалі сильнішим стає усвідомлення того, що торгівля може призвести до стратегічної вразливості, якщо компанії та політики проявлять недбалість. Бажання негайно вийти з Китаю нема – і не мало би бути. Але німці починають розуміти, що вони повинні вже тепер готуватися до ексодусу, а не дивуватися пізніше, якщо цього вимагатимуть події – наприклад, китайське вторгнення на Тайвань.
Стосовно ж політики, то помітною рисою поворотного моменту Шольца є те, наскільки відсутнім був канцлер. Його минулого року не обирали лідером воєнного часу – і він не став ним. Його консенсусний стиль керівництва з тилів залишив порожнім місце, де канцлер мав би бути. Він відсутній у великих політичних дебатах, особливо щодо енергетики та майбутнього ще чинних в країні контроверсійних атомних електростанцій, залишивши Берлін без керманича.
Однак культурний та економічний вітер, який проноситься Німеччиною, є настільки сильним, що політична трансформація відбувається навіть без керівництва. Двоє найпопулярніших політиків у громіздкому коаліційному уряді Шольца є одночасно і найагресивнішими щодо Росії, Китаю та інших зовнішніх питань – міністр закордонних справ Анналена Бербок і міністр економіки та клімату Роберт Габек, обоє з Партії зелених. Збереження рейтингу підтримки Габеком є надзвичайним досягненням, враховуючи, як цей рейтинг руйнує безпросвітне завдання пояснити виборцям, що дефіцит російських енергоресурсів цієї зими виснажить кожного.
Цьому сприяє і те, що виборці стали свідками серії повчальних скандалів, пов'язаних із російським впливом у політиці Німеччини. Це і відновлена суперечка стосовно ділових зв’язків із Кремлем колишнього канцлера Герхарда Шредера, і фінансовий скандал щодо ймовірних зв’язків між російськими власниками газопроводу "Північний потік-2" та урядом північно-східної землі Мекленбурґ-Форпомерн. На обговорення виносяться і нові політичні питання – наприклад, чи варто Німеччині нарешті зайнятися видобутком власного сланцевого газу.
Тим часом опозиційний Християнсько-демократичний союз вирішив, що відмова від спадщини колишньої канцлерки Анґели Меркель, яка відповідальна за багато катастрофічних економічних, енергетичних і зовнішніх політик, має політичну вигоду. Під керівництвом нового лідера Фрідріха Мерца ХДС повернувся до своєї традиційної яструбиності. Мерц був особливо агресивним, наполягаючи, щоби збільшення Шольцом військового бюджету пішло на військову техніку, а не на такі бздури м’якої сили, як іноземна допомога. Виборці реагують схвально. Тепер ХДС часто випереджає соціал-демократів Шольца в опитуваннях громадської думки, причому зі значним відривом.
Майже впевнено можна сказати, що Шольц не передбачав сили, які він зрушив 27 лютого, – багато з котрих тепер можуть стати незворотними, а деякі ставлять під загрозу його політичне майбутнє. Неістотно. Він обіцяв переломний момент – і Німеччина його отримала, навіть якщо пройдуть роки, перш ніж стане ясно, яку саме форму прийняв цей поворот.
