"У брежнєвську добу юності Владіміра Путіна 9 травня було приводом для радянського мілітаризму, святом зброї та могутності. Можна було б забути, принаймні на мить, що обрана Леонідом Брежнєвим війна буде програна в Афганістані менш ніж за два десятиліття після того, як він ввів святкування 9 травня — так само, як, імовірно, остання війна Путіна сьогодні ведеться та програється в Україні".
Про це пише Тімоті Снайдер у матеріалі, що 9 травня опублікувало видання The New York Times. Текст переклав
Сергій Громенко.
Під час обох конфліктів люди на Заході зі зрозумілих причин хвилювалися через ядерну війну. Сьогоднішня Росія випускає нескінченний потік ядерних загроз. Сьогодні на Заході, на відміну від часів Холодної війни, вони обговорюються у психологічних, а не стратегічних термінах. Що відчуває Путін? Що ми відчуваємо?
Страх американців перед ескалацією затримав постачання зброї, яка могла б дозволити Україні перемогти торік. Одна за одною системи озброєння, які вважалися провокаційними, були поставлені без жодних негативних наслідків. Але ціну зволікання можна спостерігати на українських територіях, які все ще контролює Росія: ями смерті, камери тортур та порожні будинки викрадених дітей. Десятки тисяч солдатів з обох боків загинули марно.
За майже 15 місяців війни, незважаючи на російську ядерну пропаганду та занепокоєння Заходу, ядерна зброя не застосовувалася. Це заслуговує на пояснення. Досі помилялися ті, хто передбачав ескалацію, якщо українці чинитимуть опір, якщо Захід поставить зброю або якщо Росія зазнає поразки. Стратеги вказують на стримування та зазначають, що застосування ядерної зброї насправді не принесло б Росії перемоги. Воно забезпечило б драматичну реакцію Заходу та зробило б російських лідерів ізгоями. Але є й глибше пояснення: розмови Росії про ядерну програму самі собою є зброєю.
Російська ядерна пропаганда припускає, що хуліган завжди перемагає. Але хуліган перемагає не завжди. Російські пропагандисти хочуть, щоб ми думали, що ядерні держави ніколи не можуть програвати війни, виходячи з логіки, що вони завжди можуть застосувати ядерну зброю для перемоги. Це антиісторична фантазія. Ядерна зброя не принесла Франції перемоги в Алжирі та не зберегла Британську імперію. Радянський Союз програв свою війну в Афганістані. Америка програла у В'єтнамі, в Іраку та в Афганістані. Ізраїлю не вдалося перемогти у Лівані. Ядерні держави із певною регулярністю програють війни.
Деякі американці передбачають ядерний сценарій, за якого росіянам доведеться застосувати ядерну зброю, щоб запобігти поразці. Але Росія знову і знову зазнавала поразки в Україні зі своїми умовами. Що вона довела, то це свою здатність змінювати ці умови після кожної поразки. Росії не вдалося досягти явної мети "спеціальної воєнної операції" з повалення демократичного уряду України. Більшого приниження, аніж це — не буде. За поразкою в Києві були подальші поразки у Харкові та Херсоні. Кожна втрата призводила до появи репортажів російських державних пропагандистів та їхніх прихильників, до розмов про жести доброї волі, стратегічний вивід військ тощо. Ескалація трапилася лише у роботі пропагандистів.
Росія може програти, не будучи загнаною в кут. У неї є 11 часових поясів простору для відступаючих солдатів і велика практика у зміні пропаганди. Насправді російські лідери вже показали що вони робитимуть, якщо програватимуть: змінюватимуть техзавдання та теми у російських ЗМІ. Клептократична держава Путіна в цілому, і залежні від неї організації, такі як наймана армія Вагнера, є проектами зі зв'язків з громадськістю військового спрямування. У російській політиці прийнято вважати, що риторика домінує над реальністю. І риторичні приготування до поразки були зроблені.
За туманною войовничістю Путіна ховається ідея про те, що Росія виграє якщо уникне (за його словами) "стратегічної поразки", нав'язаної НАТО. Що б не сталося, йому буде легко визначити війну в Україні як стратегічну перемогу. Оскільки Кремль стверджує, що він воює з НАТО, все, що Путін може сказати — це те, що Росія завадила НАТО проникнути на свою територію. Командир "Вагнера" нещодавно написав у тому дусі, що Росія може припинити "спеціальну воєнну операцію" у будь-який час і просто заявити, що її мета досягнута, аби Росія більше не відступала з окупованої української території.
Серйозно ставлячись до ядерного шантажу, ми фактично збільшили загальну непередбачуваність ядерної війни. Якщо ядерний шантаж призведе до перемоги Росії, наслідки будуть неймовірно жахливими. Якщо будь-яка країна, яка має ядерну зброю, може робити все, що їй заманеться, тоді закон нічого не означатиме, жоден міжнародний порядок неможливий, і катастрофа чатуватиме на кожному кроці. Країнам, які не мають ядерної зброї, доведеться створювати її, виходячи з логіки, що в майбутньому їм знадобиться ядерне стримування. Поширення ядерної зброї значно підвищило б імовірність ядерної війни у майбутньому.
Коли ми зрозуміємо, що ядерні розмови є зброєю, ми зможемо зробити ситуацію менш ризикованою. Шлях стратегічного мислення полягає в тому, щоб звільнитися від наших власних тривог та подумати про російські. Росіяни говорять про ядерну зброю не тому, що мають намір її застосувати, а тому, що вірять, що великий ядерний арсенал робить їх наддержавою. Розмови про ядерну програму дозволяють їм почуватися сильними. Вони розглядають ядерне залякування як свою прерогативу і вважають, що інші повинні автоматично поступатися за першої згадки про їхню зброю. Українці не дозволили цьому вплинути на свою тактику.
Якби Росія підірвала ядерну бомбу, вона втратила б цей скарб, що ревно охороняє, — статус наддержави. Такий вчинок означав би визнання, що її армія зазнала поразки — величезна втрата обличчя. Що ще гірше, сусіди створюватимуть (або нарощуватимуть) свої власні ядерні арсенали. Це б позбавило Росію статусу наддержави у свідомості самих росіян. Це, на думку російського керівництва, єдиний нестерпний результат цієї війни. Таким чином, на мою думку, найбільш ризикованою російською ядерною дією буде звинувачення України Москвою, наприклад, у навмисному руйнуванні Запорізької АЕС.
Війна непередбачувана. Воєнна історія сповнена сюрпризів. Путін розв'язав жорстоку війну, і доки вона триває неминучі подальші звірства. Росія створила не лише непотрібні страждання, а й непотрібний ризик, коли вторглася в Україну. Ми повинні працювати в цьому світі ризику і жаху та спокійно оцінювати його. Жоден варіант не обходиться без небезпек; наша відповідальність полягає в тому, щоб їх зменшити. Коли росіяни говорять про ядерну війну, найбезпечнішою відповіддю є забезпечення їхньої поразки.
