Бюрократичний підхід союзників Києва до підготовки і накопичення запасів, який більше підходить для мирних часів, створює загрозу для безпеки Європи.
Протягом двох місяців українські війська намагаються пробитися через щільно укріплені російські позиції, щоб прорвати так звану «лінію Суровікіна» і звільнити свою територію. Бої надзвичайно важкі, з великими втратами техніки і особового складу з обох сторін.
«Незалежно від того, який прогрес буде досягнутий протягом наступних місяців, міжнародні партнери України повинні зосередити свою допомогу на підготовці українських Збройних сил до наступної битви», – пише в статті для
The Guardian старший науковий співробітник Королівського інституту об’єднаних збройних сил (RUSI) Марк Вотлінг.
Він наголошує, що важливо розуміти виклик, який намагаються подолати українські військові. Армія Росії веде бої, ховаючись за шарами укріплених бетоном позицій, кожна з яких знаходиться за 120-500 метрами мінних полів. Їх підтримує артилерія і бойові вертольоти, а також щільна система радіоелектронної боротьби і протиповітряної оборони. Хоча українські війська, як правило, перемагають, коли вступають у ближній бій з росіянами, підійти до ворожої лінії, не зазнавши неприйнятних втрат, не завжди можливо.
Росія також стикається з труднощами. Маючи на південному фронті до 50 тисяч солдатів, вона тримає близько 25% своїх сил на бойових позиціях у будь-який момент. Якщо відкинути війська підтримки і сили, необхідні для утримання флангів, це залишає їм мало резервів. Вплив вузького поля для ротації військ, однак, буде відчуватися на фронті лише через багато тижнів.
В України є більш далекобійні, точніші і більш численні важкі гаубиці, що обмежує російський контрбатарейний вогонь. Рішення США надати касетні боєприпаси збереже артилерійську перевагу України. Однак, хоч західна допомога була дуже корисною для української армії, союзникам Києва необхідно зрозуміти, в чому вони помилялися протягом останніх кількох місяців, і виправити ці помилки.
«За кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну я лежав на вершині пагорба і спостерігав за американським механізованим батальйоном, який з гуркотом спускався в долину, маючи завдання прорвати низку перешкод. Перешкоди були менш грізними, ніж в Україні зараз, а противник на навчаннях складався з однієї роти, яку підтримувала невелика група артилерії. Тим не менш, війська США наробили помилок. Їхні розвідники не змогли замаскувати свої машини, вони були знерухомлені на виду у ворога і суворо покарані», – пригадує Вотлінг.
Той факт, що добре підготовлені американські війська намагаються провести загальновійськовий прорив загороджень за більш сприятливих обставин, підкреслює, наскільки це складно. Більше того, автор наголошує, що американські військові, за якими він спостерігав, можливо, і виконували завдання погано, але вони робили це на тренуваннях. Якщо колись їм доведеться робити це в реальних умовах, тоді можна буде сказати, що в них було багато часу для підготовки і вдосконалення. Українська армія не має такої розкоші.
Те, що потрібно українцям для проведення успішних наступальних операцій, було чітко доведено до західних столиць з липня по вересень минулого року. Пріоритетами були артилерія, інженерний потенціал, тактична протиповітряна оборона, захищена мобільність, колективна і штабна підготовка. З них партнери України надали достатню кількість артилерії та захищеної мобільності.
«Інженерні засоби і засоби тактичної ППО були надані не так охоче. Колективна і штабна підготовка розвивалася повільно, оскільки партнери України надавали пріоритет підготовці окремих українських солдатів», – нагадує Вотлінг.
Після рішення про надання Україні західних танків і БМП відбувся зсув у бік підготовки українських підрозділів. Але, незважаючи на те, що потреба була визначена ще у вересні 2022 року, рішення про передачу було прийнято лише в січні 2023 року і реалізовано лише частково. Місяці затримок дали російським військам час побудувати свою оборону, що значно ускладнило завдання для українців. У підсумку українські війська мали близько двох місяців, щоб опанувати цілу низку західних систем, які потребують ремонту різної складності, а також прийняти нові війська і спробувати підготувати їх до виконання найскладніших тактичних завдань, які можуть бути поставлені перед військами.
В України є більш далекобійні, точніші і більш численні важкі гаубиці, що обмежує російський контрбатарейний вогонь. Рішення США надати касетні боєприпаси збереже артилерійську перевагу України. Однак, хоч західна допомога була дуже корисною для української армії, союзникам Києва необхідно зрозуміти, в чому вони помилялися протягом останніх кількох місяців, і виправити ці помилки.
«За кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну я лежав на вершині пагорба і спостерігав за американським механізованим батальйоном, який з гуркотом спускався в долину, маючи завдання прорвати низку перешкод. Перешкоди були менш грізними, ніж в Україні зараз, а противник на навчаннях складався з однієї роти, яку підтримувала невелика група артилерії. Тим не менш, війська США наробили помилок. Їхні розвідники не змогли замаскувати свої машини, вони були знерухомлені на виду у ворога і суворо покарані», – пригадує Вотлінг.
Той факт, що добре підготовлені американські війська намагаються провести загальновійськовий прорив загороджень за більш сприятливих обставин, підкреслює, наскільки це складно. Більше того, автор наголошує, що американські військові, за якими він спостерігав, можливо, і виконували завдання погано, але вони робили це на тренуваннях. Якщо колись їм доведеться робити це в реальних умовах, тоді можна буде сказати, що в них було багато часу для підготовки і вдосконалення. Українська армія не має такої розкоші.
Те, що потрібно українцям для проведення успішних наступальних операцій, було чітко доведено до західних столиць з липня по вересень минулого року. Пріоритетами були артилерія, інженерний потенціал, тактична протиповітряна оборона, захищена мобільність, колективна і штабна підготовка. З них партнери України надали достатню кількість артилерії та захищеної мобільності.
«Інженерні засоби і засоби тактичної ППО були надані не так охоче. Колективна і штабна підготовка розвивалася повільно, оскільки партнери України надавали пріоритет підготовці окремих українських солдатів», – нагадує Вотлінг.
Після рішення про надання Україні західних танків і БМП відбувся зсув у бік підготовки українських підрозділів. Але, незважаючи на те, що потреба була визначена ще у вересні 2022 року, рішення про передачу було прийнято лише в січні 2023 року і реалізовано лише частково. Місяці затримок дали російським військам час побудувати свою оборону, що значно ускладнило завдання для українців. У підсумку українські війська мали близько двох місяців, щоб опанувати цілу низку західних систем, які потребують ремонту різної складності, а також прийняти нові війська і спробувати підготувати їх до виконання найскладніших тактичних завдань, які можуть бути поставлені перед військами.
Інша проблема полягає в тому, що більшість тренувань, які проводяться, погано продумані. Окремих солдатів можна тренувати в Україні.
«Але те, що не так легко зробити на українській території, враховуючи, що українські полігони залишаються мішенями для російських ударів – це підготовка підрозділів вище роти. З цієї причини для деяких українських підрозділів були організовані колективні тренування на європейських полігонах. Однак західні війська дотримуються мантри про те, що ви повинні «тренуватися, коли воюєте». Українські військові чітко пояснили, що вони не могли цього зробити на західних полігонах. Вони не можуть літати на своїх БПЛА через регуляторні обмеження або використовувати власне програмне забезпечення для управління вогнем, оскільки воно не сертифіковане НАТО», – йдеться в статті.
Мабуть, найбільша проблема полягає в тому, що правила вимагають від Заходу вчити українців тому, як його власні військові ведуть справи. Але часу на викладання всіх відповідних модулів не вистачає. Натомість, курси мають бути адаптовані таким чином, щоб найкращим чином посилити існуючі сильні сторони України. Але для цього потрібно дозволити інструкторам вільно адаптувати те, що вони викладають, а також співпрацювати з українським персоналом у розробці курсів.
