Я опирався використанню цього слова досі, але щось загрозливе та нове набуває форми з можливістю другого терміну Трампа.
Протягом кількох років різноманітні коментатори та науковці називали Дональда Трампа фашистом. Я був одним із тих, хто опирався використанню цього терміну. Я думав, що ним давно зловживали випадковими, неточними застосуваннями, і, як історик нацистської Німеччини, я не вважав, що трампізм був десь близьким до того, щоб переступити поріг такого порівняння. Я досі заперечую, що президентство Трампа було фашистським , але я стурбований тим, що, якщо він виграє ще одну поїздку до Білого дому, він може заробити ярлик.
Найповнішим прикладом фашизму були режими Беніто Муссоліні та Адольфа Гітлера. Ці режими поєднували тоталітарну диктатуру, війни за імперське завоювання та відвертий геноцид у випадку Гітлера (євреїв, слов’ян, ромів) або етнічні масові вбивства у випадку Муссоліні (лівійців, ефіопів, словенців). Віднесення трампізму до тієї ж категорії здавалося мені тривіальним і оманливим.
Натомість я стверджував, що Трамп більше схожий на угорського Віктора Орбана чи турецького Реджепа Таїпа Ердогана, ніж на Гітлера чи Муссоліні, і його слід класифікувати як «неліберального популіста», а не фашиста. І в одному дуже важливому аспекті Трамп різко відрізнявся від європейських фашистів міжвоєнного періоду.
Вони були затятими мілітаристами та імперіалістами. Війна була горнилом, у якому мала викуватися нова фашистська людина; територіальна експансія була як засобом, так і метою фашистської влади та тріумфу. Трамп не виявив амбіцій для досягнення таких цілей. Під час свого першого терміну він безсоромно принижував себе перед російським президентом Володимиром Путіним, обмінювався «любовними листами» з північнокорейським Кім Чен Ином, підписав Дохську угоду з Талібаном, яка зобов’язувала США вивести війська з Афганістану, і зухвало намагався знизити договірні зобов’язання США. союзникам по НАТО і Південній Кореї , яких він вважав «правопорушниками» і отримав «безкоштовний проїзд».
Трамп в останніх інтерв’ю та виступах продовжував у тому ж ізоляціоністському дусі. Він виступав проти «глобалістів». Він пообіцяв врегулювати російсько-український конфлікт за 24 години, припинивши допомогу Києву, якщо президент Володимир Зеленський не досягне негайного врегулювання з Москвою, тобто капітулює перед Путіним. Він зневажливо назвав Тайвань хижацькою нацією, яка вкрала виробництво мікрочіпів у США (те, що президент Китаю Сі Цзіньпін розглядатиме одночасне залишення України та звільнення Тайваню як щось інше, ніж зелене світло для вторгнення в останній, виглядає малоймовірним.)
Без сумніву, Трамп завдав серйозної шкоди політичній культурі нашої країни, розпалюючи токсичну поляризацію та насолоджуючись нечесністю. І трампізм справді демонстрував чіткі елементи фашистського стилю політики: підбурювальні мітинги; безперервне нагнітання страху, образи та переслідування; випадкове схвалення насильства; повсюдне сприйняття теорій змови; перформативна жорстокість; дикий інстинкт націлювання на маргіналізовані та вразливі меншини; і культ особи. Але президентство Трампа не мало жодного войовничого, експансіоністського інтересу, і це робило його рішуче несхожим на фашизм 20-го століття.
Крім того, на щастя, сам Трамп був занадто ледачий, недосвідчений і неготовий, щоб почати систематичну побудову справжньої диктатури. Президентство Трампа зосереджувалося не на планах і програмах, а на театралізованому задоволенні його постійної, ненаситної потреби в увазі та лестощах. Все — чи то стан економіки чи шоколадний торт, поданий китайському Сі Цзіньпіну в Мар-а-Лаго — треба було вихваляти як «найбільше в історії».
До останніх тижнів терміну Трампа здавалося, що поручні американської демократії міцно тримаються. Інститути федерального уряду залишалися відносно недоторканими, а державні службовці здебільшого безпечними та некорумпованими. Сполучені Штати пережили демократичний відкат, але не демократичний крах.
Однак під час другого терміну Трамп, щойно осмілився, цілком міг би атакувати саму демократію. Республіканська партія MAGA, створена ним, відкрито досліджувала шляхи трансформації штатів, де вони контролюють усі гілки влади. Держави, які колись були плюралістичними демократіями з принаймні деякими шансами на передачу влади, починають нагадувати однопартійні режими, якими керує меншість населення. ( Доповідь Енн Епплбаум із Теннессі є прикладом історії.)
Губернатор Флориди Рон ДеСантіс, передбачуваний суперник Трампа за висунення від Республіканської партії у 2024 році, перетворив свій штат на лабораторію для перевірки того, як рішучий, розрахований, розкутий авторитарист може максимізувати виконавчу владу. Багато в чому він уже досяг на рівні штату того, чого Трампу не вистачило дисципліни та зосередженості на федеральному рівні. І ДеСантіс створив план, яким слідувати інші лідери республіканських держав.
Подібно до того, як республіканці штату стали більш безжально автократичними у своїх методах, нове президентство Трампа було б набагато ефективніше орієнтованим на досягнення цілей на федеральному рівні. Свідомо планується масштабна трансформація адміністративної держави . Урядові установи та державна служба, які він називав «глибинною державою», будуть очищені або політизовані, а «відплата », яку він обіцяв своїм ворогам, також буде виконана. Теорія «унітарної виконавчої влади», яку довго пропагували деякі республіканці, стала б реальністю відвертого авторитаризму.
Останні місяці президентства Трампа передвіщали, що означатиме другий термін. Коли колишні лояльні васали, такі як генеральний прокурор Вільям Барр і міністр оборони Марк Еспер, продемонстрували, що вони не переступлять межу неконституційного повстання, Трамп шукав підлабузників, для яких такої межі не існувало. У новій адміністрації Трампа повна відданість лідеру буде єдиною умовою для призначення.
На відміну від попередніх фашистських лідерів з їхнім культом війни, Трамп все ще пропонує умиротворення диктаторам за кордоном, але тепер він обіцяє щось набагато ближче до диктатури вдома. Для мене те, що Трамп пропонує для свого другого президентства, відповідатиме порогу, і я б назвав це «ізоляціоністським фашизмом». Досі така концепція була б оксюмороном, історичним явищем без прецедентів. Трамп продовжує ламати всі шаблони.
