Російський диктатор Володимир Путін як ніколи впевнений, що час в Україні на його боці, і вважає, що західному світу, зрештою, бракує політичної волі, щоб протистояти йому.У той час як повномасштабне російське вторгнення в Україну наближається до дворічної позначки, Путін все ще далекий від досягнення своєї початкової мети – знищення української незалежності та підкорення всієї країни. Тим не менш, немає жодних ознак того, що російський диктатор прагне закінчити війну. Навпаки, Путін, очевидно, вважає, що час в Україні на його боці, і, здається, як ніколи впевнений у тому, що він зможе пережити Захід.
Підготовка Путіна до тривалої війни, мабуть, найяскравіше проявляється в російському бюджеті на 2024 рік, який передбачає безпрецедентне збільшення військових витрат, що приблизно вдвічі перевищує показник поточного року. Він переводить всю російську економіку на військові рейки, і його не зупиняють скорочення в інших сферах, таких як соціальні витрати, охорона здоров’я та освіта.
Путін також розраховує на сприятливі зміни в глобальному геополітичному ландшафті. Росія відкрито вітала нещодавнє зміщення міжнародної уваги до конфлікту між Ізраїлем і ХАМАСом; є всі підстави очікувати, що ця тенденція збережеться і в 2024 році, оскільки світова аудиторія і західні лідери дедалі більше втомлюються від війни в Україні.
Оскільки США вступають у рік виборів, багато хто в Москві очікує, що нинішня увага Заходу до України зменшиться в найближчі місяці. Путін, без сумніву, привітав би дзвінок від президента США Джо Байдена, який запропонував би якусь велику угоду для припинення війни, але він також із задоволенням дочекається президентських виборів у листопаді наступного року, щоб побачити, чи буде потенційний новий американський лідер готовий запропонувати ще більш вигідні умови.
Спираючись на власний багатий досвід, набутий за понад два десятиліття на світовій арені, Путін також цілком очікує, що його менш досвідчені українські опоненти припускатимуться помилок, які ще більше підірвуть міжнародну підтримку їхньої країни. Зокрема, він упевнений, що часті прохання президента України Володимира Зеленського про військову допомогу врешті-решт призведуть до тертя у відносинах між Києвом і Заходом.
Немає сумнівів, що вторгнення в Україну виявилося надзвичайно дорогим для Росії, як з точки зору військових втрат, так і з точки зору шкоди, завданої міжнародному авторитету країни. Водночас Путін зробив багато для того, щоб підготувати Росію до реалій сьогоднішньої міжнародної ізоляції. Він зробив російську економіку напрочуд стійкою до санкцій і досяг певної самодостатності у військово-промисловому секторі.
Не викликає особливого занепокоєння в Кремлі і можливість внутрішніх заворушень. Хоча короткочасний заколот Вагнера натякнув на крихкість путінської влади в Росії, важко уявити, звідки в майбутньому можуть походити будь-які загрози для нинішнього керівництва країни. Уся внутрішня політична опозиція була розгромлена, а останні залишки незалежних ЗМІ були змушені замовкнути. Тим часом Путін ретельно запобігає появі будь-яких потенційних суперників у лавах російської армії і зберігає на вищих військових посадах таких відданих йому людей, як Сергій Шойгу і Валерій Герасимов, попри їхні численні промахи.
Ці фактори означають, що наразі у Путіна мало стимулів припинити війну. Дійсно, будь-який результат, відмінний від однозначної воєнної перемоги Росії, швидше за все, призведе до того, що будуть ставити собі незручні питання про жертви, на які росіяни пішли з початку вторгнення. З точки зору Путіна, набагато краще підтримувати довготривалий конфлікт в Україні з перспективою все більш сприятливих обставин.
Очевидно, що українським і західним лідерам поки що не вдалося переконати Путіна, що час не на його боці. Досягнення цієї мети буде непростим завданням, але її можна вирішити шляхом поєднання посиленої військової підтримки та рішучої геополітичної єдності.
Наразі військова стратегія України зосереджена на спробах виснажити російську армію за допомогою тактики виснаження. Це може призвести до послаблення наступального потенціалу Росії, але не принесе тієї воєнної перемоги, яка, на думку більшості українців, необхідна їхній країні, щоб усунути загрозу повторного російського вторгнення в найближчі роки. Для того, щоб здобути рішучу перемогу над Росією на полі бою, Україна повинна отримати набагато більші обсяги військової допомоги, а також безперешкодний доступ до новітніх військових технологій.
Захід, безумовно, має ресурси, щоб надати Україні інструменти, необхідні для перемоги над Росією. Сукупний ВВП усіх країн-членів НАТО більш ніж у двадцять разів перевищує ВВП Росії. Однак нерішучість і невпевненість, які демонстрували західні лідери протягом всієї війни, допомогли переконати Путіна в тому, що демократичному світу бракує його власної політичної волі і, зрештою, він занадто слабкий, щоб кинути йому виклик.
Якщо західні лідери серйозно налаштовані не допустити перемоги Росії, вони повинні продемонструвати свою рішучість, взявши на себе довгострокові зобов’язання перед Україною з чітко сформульованою метою рішучої військової перемоги України. Це могло б значною мірою протидіяти очікуванням Москви щодо можливого краху західної підтримки України. Навіть Путін розуміє, що Росія не може сподіватися конкурувати, якщо Захід нарешті вирішить розгорнути щось на кшталт повної ваги своїх значно переважаючих фінансових, військових і технологічних ресурсів.
Західні лідери часто говорять про високі ставки у війні в Україні. У найближчі місяці вони повинні підкріпити ці слова діями. Якщо вони цього не зроблять, ціна перемоги Росії буде набагато вищою, ніж ціна збільшення підтримки України. Це невідворотна геополітична реальність, яка виходить за рамки всіх виборчих циклів і визначатиме клімат міжнародної безпеки на десятиліття вперед.
