<--- ПочатокЩе раніше, 10 грудня, спровокований зауваженнями Трампа на різдвяній вечірці щодо Huawei та уйгурів, я говорив з Помпео про ці проблеми, а також про врегулювання деяких особистих юридичних питань Трампа. Таке ставлення виглядало перешкоджанням справедливості як способом дій президента, і ми це не могли прийняти. Мало того, поблажливість до китайських фірм, які порушують санкції США, обманюють наші компанії чи загрожують нашій телекомунікаційній інфраструктурі, можна охарактеризувати лише як потакання нашим неприятелям, що повністю суперечить нашим інтересам. Я сказав, що на горизонті замайоріло відставкою, а Помпео погодився. Це ще не змусило мене власне написати заяву про відставку, але стало зрозуміло, що все до того йде.
Трамп подзвонив Путіну 3 травня, бо, як він безпідставно сказав, Путін "просто вмирав", щоби поговорити з ним. Насправді, це сам Трамп "вмирав" від бажання порозмовляти, не маючи змоги порозмовляти з Путіним, бо інцидент у Керченській протоці змусив скасувати їхню двосторонню зустріч у Буенос-Айресі на G20. Хоча Трамп тоді оголосив, що основні зустрічі було скасовано до звільнення українських кораблів та екіпажів, цей дзвінок до Путіна безцеремонно порушив той мораторій, який тривав з кінця листопада, а Московія все ще утримувала українців.
Вони коротко обговорили Україну, але безрезультатно. Путін цікавився, чи зможе Ігор Коломойський повернути свої українські активи, враховуючи його фінансову підтримку успішної виборчої кампанії Зеленського. За його словами, Зеленський був дуже відомим в Московії через телевізійну кар'єру, і він мав там багато контактів. Однак Путін додав, що Зеленський ще має проявити себе. Він сказав, що ще не розмовляв із Зеленським через те, що той ще не був президентом, і тому що остаточного результату виборів ще не було. Чи мав Путін на увазі долю існуючої Ради, чи може Зеленський оголосить дочасні парламентські вибори — з його слів було незрозуміло.
8 травня 2019 року події в Україні стали розгортатися швидше. Приблизно о 13:45 Трамп викликав мене до Овального кабінету, де він мав зустріч із Джуліані, Малвані, Чіполлоне та, мабуть, ще кимось. Темою була Україна, а також бажання Джуліані зустрітися з новообраним президентом Зеленським та обговорити розслідування у його країні з приводу чи то спроб Гілларі Клінтон повпливати на кампанію 2016 року, чи то щось там про Гантера Байдена і вибори 2020, а може, що й обидві теми. У різних коментарях, які мені доводилося чути, ці дві теми чомусь завжди були пов’язаними та переплутаними, тому я не звертав на них особливої уваги. Навіть після того, як ці справи стали публічними, я заледве міг розділити численні конспірологічні теорії. Трамп чітко дав мені зрозуміти, що він хотів, аби я зателефонував Зеленському і переконався, що зустріч з Джуліані ґарантовано відбудеться наступного тижня. Джуліані присягався, що це не стосувалося справ його клієнтів, у що мені важко було повірити, адже я сподівався уникнути занурення до того безладу. Звільнення Йованович вже обговорювалося у пресі, тож і візит Джуліані до України точно мав туди потрапити. А ще Джуліані сказав, що він взявся за чиновника, прізвище якого Кент, і цей Кент, за словами Джуліані, був заодно з Джорджом Соросом, а також був вороже налаштованим до Трампа. Я раніше чув це прізвище [Кент – прим. перекл.] у зв’язку зі справою Йованович, але взагалі не знав того чоловіка.
Я з радістю втік приблизно о 13:55 і повернувся до свого офісу, звідки так і не зателефонував Зеленському, сподіваючись, що все якось минеться. Та щойно я всівся за стіл, як до мене прибігли Джон Салліван та Марк Шорт, їх відправив до мене Трамп прямо зі щотижневої торгової зустрічі у Кабінеті Рузвельта, щоби поговорили про Кента (мені ці щотижневі зустрічі видавалися нассільки хаотичними, що як правило я перекладав цей обов’язок на Куппермана, звісно, він такого покарання не заслуговував, але життя – жорстока річ). Салліван теж не знав, хто такий Кент, але розповів про одну ситуацію у Кабінеті Рузвельта, коли Боб Лайтгізер показував різноманітні графіки торгівлі, а Трамп, не звертаючи ніякої уваги на нього, «голосним шепотінням» спілкувався з Салліваном. Завершивши розмову зі Салліваном про Кента, Трамп на кілька секунд повернувся до Лайтгізера, потім – до Саллівана, і голосно сказав йому: “Піди поговори з Болтоном про Кента”. Далі він звернувся до Шорта: “Покажи йому, де кабінет Джона”. От вони і прийшли до мене. Шорт пішов, а я пояснив Саллівану деталі останньої розмови про Україну і попросив якомога швидше поговорити з Помпео. Помпео мав повернутися до Вашинґтона наступного ранку о дев’ятій, тож Салліван погодився ввести його у курс справ.
Інформація про візит Джуліані до України просочилася за кілька днів до нього і без чітких деталей. Чіполлоне та Ейзенберг прибули побачитися зі мною 10 травня, коли звільнення Йованович отримало загалом набагато більше уваги медіа (хоча провідні медіа мало цим зацікавилися), і коли Джуліані сам по собі привертав багато уваги. В надрукованому того ранку інтерв’ю для New York Times навели його цитату, “Ми не втручаємося у вибори, ми втручаємося у розслідування, на що маємо право... Там нема нічого незаконного... Хтось може назвати це непристойним. І це не є міжнародна політика – я прошу їх продовжувати розпочате раніше розслідування, а інші люди хочуть, щоб це розслідування припинилося. І я планую пояснити їм причини того, чому це розслідування не можна зупиняти, бо та інформація буде дуже, дуже корисною для мого клієнта, і може виявитися корисною для мого керівництва”. Ми троє погодилися, що Джуліані не можна дозволити їхати до України, але через здійнятий медіа галас було незрозуміло, хто з Адміністрації Трампа міг відвідати інавґурацію Зеленського, враховуючи можливу антирекламу.
Тож участь Пенса була під сумнівом, це ускладнилося ще тим, що точної дати інавґурації ще не визначили. 16 травня 2019 року наше Посольство у Києві було досить здивованим, що Верховна Рада України обрала 20 травня, бо це не залишало нам досить часу на перевірку графіків та обрання делегації США. На той час Трамп вирішив, що Пенс поїхати не може, а Помпео сам вирішив не їхати. 16 травня, до кінця дня, склалося так, що начебто очолити делегацію мав Рік Перрі, міністр енергетики, що було логічно, адже Україна мала певні енергетичні проблеми, і співпраця Києва з Вашинґтоном була надважливою на тлі маніпулювання Москвою енергоресурсами в Цетральній та Східній Европі. Ґордон Сондланд, посол США в ЕС, багато працював над тим, щоб і його долучили до делегації, але через те, що він не мав вагомих підстав для візиту, я кілька разів видаляв його прізвище. Врешті його додали, бо, як ми дізналися, Малвані наполіг на цьому. Було незрозуміло, чому Рада проголосувала за таку ранню інавґурацію, але наші місцеві спостерігачі вважали, що партія Порошенка ухвалила рішення про свою готовність до несподіваних парламентських виборів і вважала, що Зеленський не зможе впоратися зі щораз більшими сподіванням від нього. Це виявилося помилкою радників Порошенка і це величезним імпульсом для Зеленського.
Насправді інавґурація Зеленського 20 травня принесла наступний сюрприз, коли він кинув Порошенкові виклик і призначив дочасні парламентські вибори. Не було визначено точної дати, але голосування мало відбутися десь у липні. Не лише мені, а й іншим, зокрема Фіоні Гілл, Старшому Директором Ради Нацбезпеки США з взаємодії з Европою та Московією, стало зрозуміло: Трамп цілком пристав на позицію Джуліані про те, що «змова з Московією», вигадана внутрішніми американськими політичними опонентами, керується з України. Іншими словами, Трамп повівся на ідею, що власне Україна була відповідальною за спроби Московії гакнути вибори у США. Це явно означало, що ми найближчим часом нічого доброго не робитимемо для України, незважаючи на те, як дієво Україна могла б нам допомогти стримати подальшу експансію Московії.
22 травня, після виступу перед випускниками в Академії Берегової Охорони в Нью-Лондоні (штат Коннектикут), я вибрався до Японії, для фінальних приготувант державного візиту Трампа – першого візиту при новому Імператорі Нарухіто. Два дні по тому, з Токіо, я поговорив з Купперманом, який раніше того дня був присутнім при Трампі на детальному звіті (на час нашої розмови у Вашинґтоні ще було 23 травня) нашої делегації про інавґурацію Зеленського: Перрі, Сондланд, Волкер і сенатор Рон Джонсон. То була класика. “Я не хочу мати нічого [цензура] спільного з Україною,” — сказав Трамп, за словами Куппермана. “Вони [цензура] напали на мене. Я не можу зрозуміти, чому. Спитайте у Джо Дідженова, він все про це знає. Вони намагалися мене [цензура]. Вони корумповані. Я не [цензура] з ними”. Як він сказав, це все стосувалося кампанії Клінтон, якій сприяв Гантер Байден, щоби нашкодити Трампові в 2016 і 2020 роках.
Волкер намагався втрутитися і сказати щось важливе про Україну, але Трамп відповів, “Мені на це [цензура].”
Перрі сказав, що ми не можемо допустити перетворення України на «втрачену державу», де ефективний уряд зазнав провалу, але Трамп сказав, “Говоріть з Руді та Джо”.
“Дайте мені 90 днів,” — знову спробував Перрі, але Трамп перебив його: “Україна намагалася мене знищити. Я [цензура] не зацікавлений у тому, щоби їм допомагати,” — хоча він все ж поблажливо сказав, що Зеленський міг би відвідати його у Білому Домі, але лише якщо його заздалегідь поінформують, як Трамп ставиться до ситуації. “Я хочу той [цензура] DNC сервер,” — сказав Трамп, повертаючись до сварки, і додав: “Добре, маєш 90 днів. Але я не маю ніякого [цензура] інтересу зустрічатися з ним”. Згодом Перрі та Купперман погодилися, що Зеленського не слід запрошувати до липневих виборів у Верховну Раду, аби таким чином перевірити, чи він має хоч якийсь шанс на ефективне управління (низка лідерів сусідніх країн, наприклад, Віктор Орбан з Угорщини, вважали майбутнє Зеленського зловісним, що практично співпадало зі зверхніми переконаннями Путіна). Були також чутки, що Перрі мав невдовзі покинути Адміністрацію, тож цифра “90” днів узгоджувалася з його бажанням таки досягнути результату в Україні. Згодом, через кілька тижнів, сенатор Джонсон сказав мені про цю зустріч з Трампом: “Я був справді шокованим відповіддю Президента”. А я подумав, що то був просто звичний робочий день [Трампа].
Тим не менше, протягом кількох наступних тижнів Сондланд (який, вочевидь, не мав достатньо роботи стосовно Европейським Союзом у своїй штаб-квартирі у Брюсселі) продовжував наполягати на швидшому візиті Зеленського до Вашинґтона. Помпео не мав нічого ні за ні проти. Було очевидним, що він не мав бажання приструнити Сондланда, хоча Помпео наполягав, що посли є йому підзвітними (так і було, зазвичай це реалізовувалося через помічників), і він не хотів, щоби вони виходили на президента в обхід самого Помпео.То була частиною стратегії Помпео для управління Державним департаментом: уникання конфліктів. Трамп вирішив питання з візитом Зеленського якраз перед власним візитом до Великої Британії у червні, заявивши, що нічого подібного не буде до осені (з цим я погоджувався). Ключові европейські політики також з обережністю висловлювалися про перспективи Зеленського. І німецький міністр закордонних справ Гайко Маас, і французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан відвідали Зеленського у Києві наприкінці травня, але не зробили чітких висновків. Коли Трамп зустрівся з президентом Франції Макроном 6 червня 2019 року, Макрон наче приязно ставився до Зеленського, як і Меркель, коли Трамп зустрівся з нею на G20 в місті Осака. Однак, судячи з недавньої телефонної розмови Трампа з Путіном, ніщо не вказувало на готовність Путіна до серйозної дискусії про Крим чи Донбас, принаймні — не перед виборами в Раду.
Пригадую, наступна дискусія з Трампом про Україну була не раніше 25 червня. Я вилетів до Ізраїлю для зустрічі з Нетаньягу та тристоронньої зустрічі з Патрушевим і Бен-Шаббатом, де я ще долучився до зустрічі Ради національної безпеки США в режимі відеоконференції з нашого колишнього консульства в Єрусалимі, що біля готелю «Цитадель Давида», де я зупинився. Зустріч проводили у Вашинґтоні, в Ситуаційній Кімнаті зі звичними допущеними особами, аби обговорити інші справи, аж раптом Трамп знову заговорив про Nord Stream 2, нарікаючи на “наших чудових европейських союзників” та низькі витрати Німеччини на оборону: “Анґела [Меркель] каже, що досягне мети [2% ВВП] до 2030 року, запам’ятай це, Джоне,” — сказав він у монітор в Залі Засідань, куди я включився відеозв’язком з Ізраїлю. “Попри те, що думають люди, я прислухаюся до своїх радників,” — засміявся Трамп (і я теж), а потім він знов зірвався: “Всі нас [цензура] у торгівлі. Цей червень буде найкращим за багато років. Тарифи принесуть багато грошей”. Тоді він переключився на Україну і програму підтримки військових закупівель на $250 мільйонів: “Ти схвалив це, Джоне?” Я сказав, що Міністерство Оборони займається цією асиґнацією Конґресу. “Що за дурниця?” — спитав Трамп. “Німеччина не витрачає кошти на сусідні держави. Анґела каже, ‘Ми не витрачаємо [гроші] лише через те, що країна є нашим сусідом.’ Джоне, ти згоден щодо України?” Я не відповів прямо, переживаючи про те, що ж саме раптом привернуло увагу Трампа до цієї військової допомоги. Натомість я запропонував, щоб Еспер підняв всі ці питання про НАТО та розподіл фінансового навантаження для допомоги Україні на зустрічі міністрів оборони країн НАТО, яка мала відбутися через кілька днів. Мабуть тоді я вперше почув, що хтось засумнівався у доцільності надання оборонної допомоги Україні, але справжньою проблемою було те, як саме Трамп дізнався про це, і кому саме спало на думку використати цю допомогу як важіль впливу на Зеленського та його новий уряд. Я так ніколи і не дізнався відповідей на ці питання, але Малвані, довго перебуваючи на посаді Директора адміністративно-бюджетного управління, точно був одним з можливих джерел. Головним висновком з цієї розмови було те, що безпекова допомога для України опинилася під загрозою через фантазійні конспірологічні теорії про Україну.
10 липня 2019 року я зустрівся в себе в кабінеті з українським колегою, Олександром Данилюком, новим очільником їхньої Ради Національної Безпеки й Оборони. Данилюк був прозахідним реформатором. Колишній міністр фінансів за президенства Порошенка, він подав у відставку, бо не вірив у серйозність реформаторської політики уряду Порошенка. Перрі, Сондланд і Волкер – усі попросили дозволу бути присутніми (і коли взагалі Сондланд взагалі бував у Брюсселі?) й одразу стало зрозуміло, що вони троє намагалися натиснути на мене, аби запросити Зеленського до Білого Дому ще до липневих парламентських виборів (21.07.2019). Оскільки я вже знав, та й вони мали б усвідомити після зустрічі з Трампом 23 травня в Овальному кабінеті, що Трамп взагалі не хотів мати нічого спільного з жодними українцями (явно під впливом якихось нісенітниць, які йому вкладав у голову Джуліані), я не погоджувався. Данилюк явно хотів ближчих стосунків з нами, я це дуже підтримував і на таку тему було набагато легше розмовляти. Данилюк був здивованим та почувався не у своїй тарілці через те, що я не погодився одразу ж на візит Зеленського (а його віру в ту зустріч посилило безупинне нахвалювання інших присутніх), але я не збирався пояснювати іноземцям, що вони троє взялися не за свою справу. Що більше я опирався, то більше тиснув Сондланд, переходячи на бік Джуліані, що я вважав неприпустимим.
Згодом на слуханнях Конгресу Фіона Гілл дала правдиві свідчення про те, що після зтієї устрічі та фотосесії з Данилюком і великою зграєю американських посадовців на зустрічі я сказав їй піти на окремо організовану Сондландом зустріч з українцями та іншими моїми гостями в окремій кімнаті. Мене вразив той простацький тиск задля особистої зустрічі Трампа зі Зеленським, де мали вирішити “питання Джуліані” – підхід, який, як з’ясувалося потім, Малвані просував після частих зустрічей із Сондлендом. Я сказав Фіоні Гілл довести це все до відома офісу адвоката Білого Дому; вона правильно процитувала мої слова, “Я не є частиною жодної «наркозмови», яку готують Сондланд і Малвані.” Явважав це кепською політикою, сумнівною з огляду на законність і загалом – неприйнятною для президента поведінкою. Чи було це фактором для моєї відставки? Так, але то була лише одна з тих крапель, які переповнили чашу. Раніше, як свідчила Гілл, я назвав Джуліані “ручною гранатою, яка всіх підірве,” і це навіть сьогодні звучить правдиво. Зокрема, Перрі та Сондланд продовжували тиснути, зокрема на Данилюка, щоби переконати мене організувати принаймні телефонну розмову Трампа зі Зеленським ще до виборів у Верховну Раду. Я продовжував відбиватися від них, побоюючись, що такий дзвінок матиме плачевні наслідки.
Суботнього ранку 20 липня 2019 року, напередодні українських парламентських виборів , я вирушив до Японії та Південної Кореї, аби обговорити питання витрат на бази. Я зателефонував Купперману з борту літака, бо було зрозуміло, що будь-яка телефонна розмова з Трампом відбудеться після виборів до Верховної Ради; я попросив Куппермана зателефонувати Данилюку і ввічливо попросити його перестати слухати Сондланда. Невдовзі після того Купперман розповів мені, що Данилюк був дуже вдячним за таку інформацію, як і Білл Тейлор, наш предствник у Києві (останній, як і ми, знав, що Сондланд діяв на свій страх і ризик). Найцікавіше те, що Данилюк розповів: зустріч (чи телефонна розмова) Трампа зі Зеленським була ідеєю Сондланда, а не його власною. Вся ця історія була одною суцільною помилкою.
Прихильники Зеленського показали добрий результат на виборах, отримавши приблизно 43% голосів, достатньо, щоби надати його партії та незалежним кандидатам зі схожими поглядами робочу більшість у Раді. Я сподівався, що це було важливим крок для скерування справ у правильне русло.
Я повернувся з Азії під вечір, якраз перед відомим телефонним дзвінком Трампа до Зеленського (25 липня). Я швидко поінформував його про новини перед телефонною розмовою о 09:00 ранку, яка, як я сподівався, мала би бути повторенням вітального дзвінка Трампа Зеленському у вечір його перемоги на президентських виборах. Я пояснив, що Україна щойно затримала московитський танкер з командою на борту у відповідь на аналогічні дії московитів, які призвели до інциденту в Керченській протоці у 2018 році, і що це показало характер Зеленського та його команди. Одак Сондланд, якого я не долучив до свого дзвінка-брифінгу (бо це вперше за моє перебування на посаді посол мав би долучитися до такого брифінгу), поговорив собі з Трампом раніше — о 07:30 через Малвані, а про що поговорив – одному Богу відомо.
“Запис телефонної розмови” Трампа та Зеленського (розмови, яку я чув) і його траскрипт, зроблений працівниками Ради Національної Безпеки (тепер опублікований) не є тією “розшифровкою стенограми ” як ті документи, які укладаються протоколістом суду про свідчення під час судового процесу чи під присягою за межами судової зали. Невдовзі після прибуття до Білого Дому, ще 18 травня 2018 року, я зустрівся із Ейзенбергом, щоб обговорити процес створення таких записів і те, як цей процес змінився. Ми вирішили нічого не міняти, щоб уникнути записування того, чого не слід зберігати для наступних поколінь, згідно з Актом про Президентські Записи. До того, як виникла контроверсія щодо України, я навіть не знав, що ми відійшли від такої політики, зокрема з процедурами «зберігання». А ще у той час я не думав, що коментарі Трампа під час дзвінка відображали суттєву зміну напрямку; і в Трампа вже сформувалися асоціації між військовою допомогою та фантазіями Джуліані. Та телефонна розмова не стала для мене наріжним каменем, вона була просто черговою цеглинкою у стіні. Ось мої спогади найважливішого з тієї розмови, а не зі “запису” самої розмови.
Трамп привітав Зеленського з виборами до Ради, а Зеленський подякував Трампові, додавши: “Мені слід частіше балотуватися, щоби ми могли частіше спілкуватися. Ми намагаємося осушити болото в Україні. Ми привели нових людей, а не старих політиків”.
Трамп сказав: “Ми багато робимо для України, значно більше ніж европейські країни, які мали б робити більше, як-от Німеччина. Вони просто балакають. Коли я розмовляв із Анґелою Меркель, вона про Україну говорить, але нічого не робить. США були дуже, дуже добрими до України, але взаємності не було через те, що трапилося [конспірологічні теорії Джуліані].”
Зеленський відповів: “Ви маєте абсолютну рацію, на тисячу відсотків. Я розмовляв і зустрічався з Меркель і Макроном, і вони роблять не так, як повинні. Вони не дотримуються санкцій [проти Московії]. ЕС має бути нашим найбільшим партнером, але ним є США, і я вам дуже вдячний за це. США роблять значно більше для санкцій”. Потім він подякував США за військову допомогу, сказавши, що хоче придбати більше джавелінів.
Трамп звернувся до головного питання: "Я хотів би, щоб ви зробили нам послугу, бо наша країна пережила багато, і Україна про це багато знає. Дізнайтеся про CrowdStrike [кіберкомпанія, яку використовував DNC [Національний Демократичний Комітет], про їхній сервер, люди кажуть, що він в Україні. Я хотів би, щоби наш генеральний прокурор зателефонував вам і обговорив деталі. Вся та справа з Мюллером закінчилася вчора [його трансльованим на ТБ слуханням у Палаті Представників]: він безсилий, некомпетентний. Я сподіваюся, що ви зможете знайти відповідь”.
Зеленський відповів: “Це дуже важливо мені як Президенту, і ми готові до майбутньої співпраці, та до відкриття нової сторінки у наших стосунках. Я якраз відкликав посла України зі США, і його звільнять, щоби переконатися, що наші дві країни зближуються. Я хочу мати з вами особисті стосунки. Скажу вам особисто, один з моїх помічників щойно поговорив з Джуліані. Він приїде до України і ми зустрінемося. Я оточу себе найкращими людьми. Ми продовжимо нашеу стратегічну співпрацю. Розслідування пройде відкрито і щиро. Я обіцяю це як Президент України.”
Трамп сказав: “У вас був хороший прокурор. Пан Джуліані – дуже шанована людина. Якби він міг зателефонувати вам та генеральному прокуророві, і якби ви могли з ним поговорити, було би чудово. Колишній посол від США була жахливою. Люди, з якими вона мала справу, були жахливими. Багато говорять про припинення судового розслідування сина Байдена [проти тих, хто сформулював та проводив спецоперацію про таємну змову з Московією]. Він хвалився, як він зупинив розслідування. Це звучить жахливо.”
Зеленський сказав: “Оскільки у нас абсолютна більшість у парламенті, наступний генеральний прокурор буде на 100% моїм кандидатом. Він почне працювати у вересні. Перевірить компанію. Це розслідування — це відновлення справедливості. Якщо у вас є для нас якась інформація, просимо надати її. Що ж стосується посла США в Україні, Йованович, я радий, що ви мені сказали, що вона погана. Погоджуюсь на сто відсотків. Її ставлення до мене було далеко не найкращим. Вона б не сприйняла мене як президента.”
Трамп відповів: “Я перекажу Джуліані та генпрокуророві Барру. Впевнений, ви з усім впораєтеся. Хай щастить вам у всьому. Україна – чудова країна. Я маю багато друзів-українців”.
Зеленський сказав, що теж мав багато українсько-американських друзів, і додав: “Дякую вам за запрошення до Вашинґтона. Я дуже серйозно ставлюся до цієї справи. У наших двох країн є великий потенціал. Ми хочемо енергетичної незалежності”.
Трамп сказав: “Телефонуйте ще. Ми визначимо дату.”
Тоді Зеленський запросив Трампа до України, зазначивши, що вони обидвоє будуть у Варшаві 1 вересня 2019 на 80-ті роковини вторгнення Німеччини до Польщі (і початку Другої світової війни) та запропонував Трампові згодом прибути до Києва, на що Трамп ввічливо відповів відмовою.
То були, на мій погляд, ключові (злочинні, придатні для процедури імпічменту чи ні) ремарки з розмови 25 липня 2019 року, які згодом цілком заслужено привернули таку увагу. Коли у 1992 році, прихильники Буша-старшого запропонували йому попросити уряди інших країн про підтримку його слабкої кампанії проти Білла Клінтона, Буш та Джим Бейкер відкинули таку ідею у цілому. Трамп зробив усе з точністю до навпаки.
ДАЛІ БУДЕ...Переклад українською — Angelica Gordon
Джон Болтон,
"Кімната, де це сталося", 23.06.2020
