Ніхто не змусить Берлін обрати геополітичну перемогу замість короткострокової економічної вигоди, а Макрона - відмовитись від мрії про партнера в Кремлі, але їх попереджали, що в Москві друзів немає.
Коли історик Роберт Конквест працював над новою редакцією своєї книги "Великий терор", в якій йшлося про злочини Йосипа Сталіна, йому сказали змінити назву. Книга описувала жахи СРСР в часи, коли закривання очей на них ще було поширеним. Однак, до моменту виходу нової редакції відкриті архіви виправдали твердження Конквеста. Його друг письменник Кінгслі Аміс запропонував лаконічну нову назву для книги: "Я ж вам казав, довбані придурки!".
Якщо подивитися на схід Європи сьогодні, можна помітити схожі настрої щодо Росії, - пише
The Economist. Країни Балтії й Польща попереджали головного дипломата ЄС Жозепа Борреля, що не варто їхати в Москву на тлі ув'язнення опозиціонера Олексія Навального. І вони мали рацію. Борреля принизили. Під час прес-конфреенції голова МЗС РФ Сергій Лавров назвав ЄС "ненадійним партнером", стоячи поруч з Бореллем.
Російський дипломат висміював європейське лицемірство, нагадуючи про те, як влада Іспанії розправилася з каталонськими політиками. Лавров добре знав, що іспанець Боррель - завзятий супротивних незалежності Каталонії. Дипломат ЄС навіть не наполягав на тому, щоб провідати Навального у в'язниці. Поки він був у Москві, в новинах з'явилася інформація, що російський уряд вислав дипломатів Німеччини, Польщі і Швеції за те, що вони відвідали протести прихильників Навального. Дипломати країн Східної Європи говорили чемніше, ніж письменних Аміс. Але суть їхніх слів була та ж.
Росія - це найбільша зовнішньополітична проблема, з якою зіштовхнувся ЄС. І це той напрямок, в якому блок найменш об'єднаний. Якщо європейські столиці не завжди погоджуються одна з одною щодо того, як поводитися з Китаєм чи на скільки тісними мають бути зв'язки зі США, у питанні Росії вони безнадійно розділені.
Росія може бути потенційним чи навіть необхідним союзником, бізнес-можливістю чи загрозою для існування. Все залежить від того, кого ви запитаєте: Париж, Берлін чи Варшаву. Зовнішня політика ЄС і в хороші часи заплутана, а особливо якщо йдеться про Росію.
"Всі знають, що великі хлопці грають незалежно, коли йдеться про щось важливе", - сказав польський євродепутат і колишній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. А Росія - одна з тих речей, які мають велике значення.
Миролюбні підходи засновані на прагматизмі, песимізмі й цинізмі. Франція пов'язує свою стретегію пристосування з культурою і географією. Росія надто велика, щоб на неї тиснути, і надто близько, щоб ігнорувати. Париж наполягає на терпінні й діалозі - тактиці, яка, за словами критиків, означає "не робити нічого". Коли йдеться про Росію, президент Франції Еммануель Макрон говорить з точки зору десятиліть і сумнівається, що жорсткі дії проти Кремля принесуть користь. Такі твердження можуть бути мудрими для політичного зануди. Але вони менш переконливі, коли звучать з уст єдиної жорсткої сили в ЄС.
В Німеччині економіка бере гору над геополітикою. Газопровід "Північний потік-2" підриває ширшу стратегію ЄС, покликану позбутися залежності від енергоносіїв з Росії. Однак, німецький уряд все одно підтримує його будівництво. Той факт, що колишній німецький канцлер Герхард Шрьодер очолює всю схему, лише погіршує ситуацію.
Канцлер Ангела Меркель здивувала критиків, коли добилася запровадження й збереження санкцій проти Росії за військову агресію проти України. Однак, її політична кар'єра скоро закінчиться. Новий лідер партії ЗДС Армін Лашет займає більш миролюбну позицію. Навіть прямі атаки, такі як російські хакерські проникнення в системи Бундестагу в 2015 році, не змінили німецькі погляди. Нажаль для групи "яструбів" ЄС на сході, Франція й Німеччина - не єдині у своєму м'якому ставленні до Росії. Іспанія й Італія не менш лагідні, коли йдеться про Кремль.
Кожен з цих підходів об'єднує твердження, що ЄС не може нічого зробити з Росією. Але ЄС забуває про свою силу. Адже це блок з 450 мільйонами мешканців і ВВП, який в 9 разів більший, ніж у Росії. Російська економіка трошки більша, ніж іспанська, і менша італійської. Разом країни ЄС витрачають в тричі більше на оборону, ніж Москва. Лише Франція і Німеччина разом витрачають на дві третини більше. Але коли йдеться про Росію, Євросоюз поводиться, мов жебрак.
Те, чого Москві бракує у реальних засобах, вона компенсує мотивацією: від Сахеля до Білорусі вона виступає в ролі завзятого троля, створюючи нескінченні проблеми для Європи. У європейських урядів є інструменти, щоб вести жорсткішу політику щодо Росії: від санкцій проти оточення Володимира Путіна до відмови від "Північного потоку-2". Їм не вистачає лише бажання застосувати ці інструменти. Під час однієї суперечки бельгійський євродепутат Ассіта Канко запитав Борреля: "Де ж яйця ЄС?".
[size="5"]
Коли голуби миру плачуть[/size]
Горезвісна поїздка Борреля в Москву стала апогеєм, після якого російський гангстеризм більше неможливо ігнорувати. Донедавна можна було стверджувати, що Москва відкрита до конструктивних відносин з Європою. Але тепер це не так. Санкції вимагають анонімної підтримки всіх урядів. І це не просте завдання, навіть попри те, що нове законодавство ЄС полегшує процес покарання порушників прав людини. Але такі заходи більш вірогідні завдяки останнім вчинкам Росії.
"Росія зазвичай сама собі найгірший ворог", - сказав неназваний чиновник зі східноєвропейської країни.
Це розуміння зв'язує крила "голубам миру" в Європі. Їхнє бачення кращих відносин з Росією передбачає спільну роботу над проблемами на зразок кліматичних змін. І це привабливе бачення. В такому світі Росія могла б бути порядним членом G8. Але, нажаль, така Росія просто не існує. Натомість європейським державам доводиться мати справу з урядом, який намагається вбити своїх опонентів, розв'язує війни проти сусідів й влаштовує кібератаки. Йдеться про країну, ка умисне обрала конфронтацію замість партнерства. І ЄС - як національним столицям, так і інститутам блоку - пора це визнати.
Реальна Росія значно ближча до тієї, яку описують східні країни ЄС, ніж до приємного образу, який вигадали західні.
"Ніхто не може змусити Макрона відмовитися від надії, що Росія стане, зрештою, партнером. Так само ніхто не може змусити політиків Німеччини змиритися з короткочасним економічним ударом заради геополітичної перемоги. Але вони не можуть говорити, що їх ніхто не попереджав", - йдеться в статті.
