"Росія не зможе більше нікого не застане зненацька", - сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба нещодавно в Брюсселі. І, схоже, він оптиміст. Насправді, багато європейських лідерів так і не засвоїли урок російської війни в Грузії 2008 року, а також неоголошеної війни проти України й анексії Криму в 2014-му.Але риторика знову загострюється. А російські війська підозріло поводяться біля українських кордонів. І шанси знову високі, що Москва й цього разу "здивує" Європу. Шкода для європейських інтересів буде дуже велика. І цього разу в західних лідерів не буде виправдання за неправильну позицію, - пише на сторінках
Politico професор Королівського коледжу Лондона Крістофер Маєр.
Ефект несподіванки помножує силу. І він грає важливу роль в стратегії Кремля. Російська економіка не більша італійської. А номінальні витрати на оборону Росії становлять лише чверть від всього, що витрачає Європа разом. Попри те, що Москва багато інвестувала в свою армію з 2009 року, їй все ще потрібно змушувати людей гадати про її плани.
Кремль вже продемонстрував вміння використовувати інформаційну асиметрію між собою й Заходом. Для Москви значно легше зібрати високоякісну інформацію про ключових лідерів Європи з відкритих джерел і складати прогнози, як вони будуть поводитися в різних сценаріях в Україні. Російські чиновники працюють в умовах більш ефективної таємності й з кращою контррозвідкою. Ухвалення рішень відбувається лише у вузькому оточенні Володимира Путіна, в яке західним розвідникам важко проникнути.
В результаті, західні чиновники часто невпевнені, кого слухати в Росії. Наприклад, перед російською війною проти України 2014 року й анексією Криму радник Путіна Сергій Глазєв сказав, що Москва більше не може гарантувати український статус як держави. Він допустив, що вона може втрутитися, якщо проросійські регіони звернуться напряму до російського уряду. Замість того, що почути ці попередження, більшість європейських чиновників або пропустили їх повз увагу, або відкинули як ненадійні. Тож вони послухали запевнення голови МЗС Росії Сергія Лаврова.
"Ми серйозні люди, а не параноїки", - сказав Лавров, пообіцявши "заспокоїти гарячі голови".
Цього разу, коли російські війська збиралися біля кордону України, інший чиновник Кремля - заступник голови адміністрації президента Дмитро Козак - заговорив про "початок кінця" України. За його словами, кожному, хто націлиться проти етнічних росіян на Донбасі, "вистрілять не в ногу, а в обличчя". Цього разу європейські лідери вчинили б розумно, якби не відкинули ці слова, вважаючи їх призначеними для внутрішньої російської аудиторії. Так ніби підготовка громадської думки до війни - це щось не серйозне.
Так само рух російських військ не можна ігнорувати. Перед війною в Грузії у 2008 році європейські спостерігачі зафіксували в Південній Осетії й Абхазії таке ж пересування військ й військові провокації, як цього разу в Росії й Криму. Тоді Москва замаскувала свій наступ за легендою про проведення "навчань". І цього року вона теж говорила про невизначені "бойові тренування", щоб виправдати нарощення військ біля українського кордону.
У спробах застати всіх зненацька Москва може розраховувати, що отримає допомогу зі, здавалося б, неочікуваного джерела - багато західних експертів й політиків надто схильні дурити себе щодо російських намірів. Коли аналітикам бракує надійної інформації, вони часто користуються тим, що Роберт Джервіс називав "дзеркальним відображенням". Якою б була раціональна реакція мого уряду в такій ситуації? Їм важко уявити, щоб лідери насмілювалися зухвало брехати чи порушувати основи міжнародного закону включно з порушенням кордонів суверенної країни й анексією територій.
З західної точки зору, російське вторгнення нераціональне. Опитування 905 експертів з міжнародних відносин показало, що лише 14% передбачали військове вторгнення в Україну за кілька днів до того, як воно сталося. Західний підхід часто недооцінює внутрішній тиск й ініціативи, з якими мають справу авторитарні лідери. Також він помилково уявляє, кому належить влада. У випадку Грузії в 2008 році західні аналітики не думали, що президент Михеїл Саакашвілі буде настільки "божевільним", щоб завдати військовий удар, зважаючи на велику вірогідність російської відповіді. Виявилося, що він пообіцяв відновити контроль над сепаратистськими регіонами. Тож під тиском цієї обіцянки він таки наважився на військовий крок.
В 2013 році західні аналітики очікували, що Росія може якось покарати Україну. Однак, вони точно виключали грубе військове вторгнення, не кажучи вже про анексію. Кілька попереджень від міністрів закордонних справ Польщі й Швеції були проігноровані як упереджене ставлення до Росії.
Чи повинні західні лідери погодитися на дипломатичне рішення, яке дасть Росії фактичне право накладати вето на майбутній шлях України? Чи вони готові надати відчутну підтримки Києву й запровадити потужні санкції, щоб стримати Росію й відвернути найгірший сценарій? На ці питання краще дати відповіді до вторгнення, а не після нього.
Західним лідерам можна пробачити те, що агресія Росії в 2008 і 2014 роках була для них несподіванкою. Але їм не буде виправдання, якщо вони знову дозволять себе надурити.
