Як колишній агент КДБ Володимир Путін добре знає, як приховувати свої емоції. Але в 2013 році, після того, як президент США Барак Обама порівняв його зі "знудженим хлопцем на задній парті", Путін дав зрозуміти, що він розлютився. Хоча такі дітлахи на задніх партах рідко бувають амбітними.Але Путін з першого дня свого 21-річного правління плекав великі й дуже амбітні плани як для себе, так і для Росії, - пише
Politico. Будучи більшим патріотом СРСР, ніж російської держави, одним з перших його пріоритетів на посаді президента в 2000 році було відновити державну власність або контроль над ключовими політичними й економічними активами, втраченими в ході падіння СРСР. Це були найбільші підприємства, суди, ЗМІ, національна політика.
Потім, під час третього і четвертого президенства він скерував свої амбіції на геополітику. Путін влаштував вторгнення в Україну й Крим, утворив альянс з режимом в Сирії, влаштував різні атаки проти демократій Заходу (в КДБ їх би назвали "активними заходами").
Тепер, через сім років після "Кримського аншлюсу", багато тих же факторів, які породили вторгнення в Україну, знову в силі. Передбачити їхню траєкторію й сформулювати план дій буде одним з головних завдань для адміністрації Джо Байдена.
У Путіна є щонайменше дві причини думати про нову війну. Одна з них - стратегічна й незмінна - слава для себе і його Росії, які зараз тісно переплітаються в його голові. Інша причина - тактична. Він прагне довічного президенства через новий шестирічний термін в 2024 році, коли йому виповниться 72 роки. А можливо знадобиться й ще один в 2030-му. Тим часом, більше десятиліття економіка й доходи в Росії переживають стагнацію. А пандемія COVID-19 лишає після себе глибокі шрами на тілі країни. Більше того, арешт опозиціонера Олексія Навального дав поштовх хвилям протестів у більш ніж 100 містах Росії. І це вперше з часів протестів проти Путіна в 2011-2012 роках.
Все це ті ж фактори, які передували війні проти України: глибокі переконання, погані економічні перспективи й виживання режиму Путіна. Роблячи найбільш відчайдушний вибір в своєму політичному житті, президент Росії сподівався замінити "поверненням" Криму економічний прогрес, зростання доходів в ролі основи його популярності й легітимності. Директор "Левада Центру" Лев Гудков назвав нову претензію Путіна на легітимність "патріотичною мобілізацією". Інший російський політичний соціолог Ігор Клямкін охарактеризував це як "мілітаристський патріотизм в мирні часи". І це спрацювало.
Щомісячний рейтинг схвалення політики Путіна підскочив з 65% в 2012-2013 роках до 81% в 2014-2018 роках. Російські експерти назвали це "кримським консенсусом", тобто емоційним "підйомом", який призвів до появи "згоди росіян терпіти втрати в обмін на імперську велич".
Люди схильні повторювати те, що спрацювало в минулому. Політологи називають це "залежністю від шляху". Опинившись під ще більшим політичним і економічним тиском, ніж в 2012-2013 роках і на тлі випаровування "кримського консенсусу", Путін може вдатися до того, що принесло йому користь в минулому - до "короткої переможної війни".
Будучи фактично нікому не відомим на момент призначення прем'єр-міністром РФ в серпні 1999 року, рейтинг Путіна підстрибнув до 80% у перші місяці 2000-го. Причиною став початок Другої війни в Чечні. Його історично найвищий рейтинг був зафіксований у вересні 2008-го року, одразу після п'ятиденної війни проти Грузії.
"У суспільства склалося таке враження: це початок Третьої світової війни і ми перемагаємо. Не важливо, що саме ми завоювали. Найважливіше, що "ми їм показали"", - сказав експерт "Левада Центру" Олексій Левінсон.
Якщо Путін захоче почати нову війну, вибір потенційних цілей досить широкий. Принаймні п'ять сусідніх країн - очевидні кандидати на роль жертви. Три з них: Грузія, Молдова й Україна - вже страждають від "заморожених конфліктів", які армія Росії або її маріонетки можуть легко розпалити. Ще один сусід - Білорусь - вже й так формально входить в "Союзну державу" з Росією.
Інший кандидат на роль жертви - Казахстан, де жива 3,5 мільйонів етнічних росіян, більше, ніж в будь-якій іншій пострадянській країні. Всі вони живуть у шести північних провінціях біля кордону з Росією. І для Кремля це дуже зручно. Якщо "Таллібан" візьме під контроль Афганістан і почне розширюватися на країни Центральної Азії, окупація частини Казахстану можна буде виставити як "захист етнічних росіян".
Але ці п'ять війн не дуже вписуються у амбіції Путіна переслідувати "великі ідеї" або в його самопроголошену мету помститися Заходу. Цей критерій може бути виконаний за допомогою швидкої й переможної війни на східному фланзі НАТО. Зокрема, під загрозою Естонія, Латвія і Литва. Хіба може щось ще краще задовольнити бажання відновити "стару велич" і помститися за СРСР, ніж подвиг, на який не спромігся й сам радянський режим? Це була б перемога над альянсом, який став втіленням солідарності Заходу. Кремль би показав всім, що НАТО насправді - лише "паперовий тигр".
Всі ключові враження суспільства, які сформували "кримський консенсус": очевидне й просте визначення перемоги, "порятунок" росіян за кордоном, захист батьківщини і її статусу - в балтійському випадку зійшлися б органічно й невимушено. Путін хвалився, що здатен захопити Ригу й Таллінн за два дні. Але імперська "реконкіста" малоймовірна.
Навряд чи доведеться відправляти танки в столицю Латвії чи Естонії. Натомість Росія може організувати гібридну операцію в кримському стилі, використавши сили спеціального призначення й елітні підрозділи Західного військового округу РФ. Три полки "спецназу" і повітряно-штурмова дивізія вже розгорнуті біля кордонів Естонії й Латвії. Можливими цілями такої атаки можуть стати естонський регіон Іда-Вірумаа (74% етнічних росіян) і місто Нарва (83% росіян), а також латвійський регіон Латгалія (36% росіян) і місто Даугавпілс (48% росіян). Після того, як ці території будуть "повернуті", спроба їх відвоювати буде означати розв'язання війни проти Росії.
Колишній командир військ США і НАТО в Афганістані генерал Джон Ніколсон вважає, що альянсу знадобиться приблизно 90 днів, щоб мобілізувати й розгорнути звичайні сили в Балтії, які б переважали російські. Для порівняння, на вторгнення в Крим і його "прийняття в склад РФ" вистачило три тижні.
Брюссель і Москва знають, що країни Балтії беззахисні у короткостроковій перспективі. Розвідка Естонії у своєму звіті нещодавно вказала, що Росія користується "абсолютною перевагою" у наступальних силах. Після окупації Криму НАТО відправив три батальйони в країни Балтії, щоб закріпити статтю 5 статуту, яка говорить: "Атака проти одного члена альянсу буде означати атаку проти всіх". Відправлені сили фактично грають роль "розтяжки".
Але такі пастки ефективні лише тоді, якщо той, хто от-от на них наступить, розуміє: якщо доторкнутися, буде вибух. Однак, у Путіна є всі причини вважати, що "розтяжка" не під'єднана до гранати. Президент Франції публічно заявив про "смерть мозку" НАТО й поставив під сумнів, що США проявлять солідарність, згідно зі статтею 5, "якщо щось станеться біля наших кордонів".
Через кілька місяців після того Мюнхенська конференція з безпеки опублікувала звіт під заголовком "Беззахіддя?". В ньому йшлося про те, що вперше за 71 рік існування НАТО, більшість європейців не хочуть захищати своїх союзників. На питання, чи потрібно допомагати союзникам по НАТО в разі агресії Росії, більшість опитаних у половині країн Європи, відповіли, що ні. Зокрема, так думають люди й Франції, Іспанії, Німеччині й Італії.
На додачу, у Путіна є одна найбільша перевага над демократіями Заходу. Понад усе, вони хочуть миру. Йому потрібна перемога.
