Оце - зі "світлого радянського минулого". За "тунеядство" в СРСР суворо карали.
Після того, як людину перший раз ловили на "тунеядстві", на неї заповнювалася отака облікова картка й виносилося попередження. Другий раз карався вже кримінальним переслідуванням і винний отримував чималий штраф або їхав на заслання чи на 2 роки ліс валити.
А хто такі "тунеядці"? Це ті, хто не працював на державних підприємствах, організаціях, або в санкціонованих держдавою кооперативах і жив на т. з. "нетрудові доходи". Під цим терміном серед іншого в СРСР розумілися дуже цікаві речі. Наприклад.
Чоловік працює пожеником доба через три. У вільний час вирощує у власній теплиці огірки і продає на ринку. Це "нетрудові доходи" і відповідно - "тунеядство".
Чоловік після роботи "таксує" на власній автівці - тунеядство.
Жінка вирощує і продає квіти вбо смажить і продає насіння соняху - тунеядство.
Жінка замість того, щоб працювати на фабриці за 90 рублів, вдома шиє одяг на замовлення, або прострочує на машинці постільну білизну, або надає прерукарські послуги - це теж "нетрудові доходи", відповідно - тунеядство.
Людина замість того, аби працювати за спеціальністю інженера-технолога на заводі за 120 рублів, плюнула на все, звільнилася і розводить кролів та нутрій на продаж - тунеядство.
Ось як виглядало все це у радянські пресі того часу:
"Краснодарському партійному керівнику С. Ф. Медунову на битву з усілякими "огірковиками", "кавунцями", "капустяниками", "квіткарями»" вдалося підняти широкі маси партійного та радянського активу. За 1974-1976 рр. за рішеннями місцевих рад краю у "завзятих любителів наживи" було здійснено знос понад 2 тис. зведених на присадибних ділянках великорозмірних теплиць загальною площею 560 тис. квадратних метрів, скорочено та вилучено земельні ділянки".
При цьому теоретично можна було оформити дозвіл на т. з. "індивідуальну трудову діяльність". Але ключове слово - "теоретично".
Таким чином, радянська система докорінно вбивала будь-яку особисту ініціативу, заганяючи людей в трудову кабалу держави. Бо той, хто працює на себе є людиною від держави незалежною. А відтак ані держава, ані головне - рідна Комуністична партія та її вожді таким людям були непотрібні. А це для радянської системи - величезна небезпека.
Власне, прийняття 19 листопада 1986 року в СРСР закону "Про індивідуальну трудову діяльність" та поява десятків і сотень тисяч "кооператорів" та інших людей, які працювали на власний інтерес, стали одним з основних чинників падіння радянської системи.
Але була в С РСР ще одна огидна практика. Творчих особистостей - художників, письменників тощо, які не мали постійного місця роботи і не входиди до офіційних спілок теж вважали "тунеядцями". Їх неофіційно називали "борзими" - через абревіатуру БОРЗ - "без определенного рода занятий". Свого часу за "дармоїдство" переслідували Сергія Параджанова, Володимира Войновича, Йосипа Бродського та інших світових знаменитостей.
