Московство, яке так пишається перемогою у «великой отечественной войне», чомусь закрило доступ до значного обсягу архівних документів часів сталінізму. Чим ще раз підтвердило, що найбільша таємниця Московії – її історія. Щонайменше до 2044 року московський чекізм приховав численні документів пов’язаних з перебігом Другої світової війни. Більшість прихованих документів стосуються співпраці СССР і III Рейху та перших місяців після переходу СССР з гітлерівської коаліції до антигітлерівської, 22 червня 1941 року.
Чекісти, що опанували владу на Московщині, прагнуть створити зі сталінської опричнини образ бездоганних «штирліців», тому ретельно ховають свідчення пов’язані з московсько-більшовицьким державним терором: документацію масових арештів, функціонування Гулагу, навіть закрили доступ до загальної картотеки арештованих та засуджених.
Приховуються документи пов’язані з зовнішньополітичною діяльністю сталінського СССР, доповіді очільників більшовицької опричнини Сталіну та його вказівки чекістам. Не підлягає розголосу підривна діяльність комуністичних шпигунів та терористів за межами Совдепу.
Зрозуміло, що кремлівська камарилья приховує правду про власне «славне минуле», аби уникнути висвітлення злочинної людиноненависницької сутності московського комунізму. Замовчати факти про те, що саме СССР головний винуватець і організатор подій, що спричинили Другу світову війну, як це аргументовано довів у своїх творах Віктор Суворов.
Православні чекісти намагаються приховати факти, що ленінсько-сталінський тоталітарний режим, прямими спадкоємцями котрої вони є, окупувала територію колишньої Російської імперії, і утримувала владу шляхом державного терору довгих сім десятиліть. Більше того, намагалася загарбати весь світ, під гаслами світової комуністичної революції, і задля цього створила злочинно-терористичні комуністичні осередки по всьому світу.
Що компартіями закордонних країн керували чекістські резиденти, які організовували підривну діяльність на територіях суверенних держав: від політичних вбивств і спроб державних переворотів, до кримінальних злочинів, з пограбуваннями та наркоторгівлею.
Особливо ретельно спадкоємці Берії та Андропова, ховають правду, про злочини комуністичного режиму в часи «великой отечественной войны» – періоду Другої світової війни, коли СССР воював не за, а проти III Рейху.
Не становить таємниці, що сталінська кліка, аби зупинити наступ Вермахту влітку 1941 року, застосувала тактику випаленої землі. Поза сумнівом, чимало закритих для загалу документів стосуються наказів розстрілювати в’язнів комуністичних тюрем та концтаборів, чи знищувати промислову інфраструктуру не рахуючись з можливими жертвами цивільного населення, як це сталося з підривом Дніпрогесу.
Поза сумнівом, значну частину прихованих, або вже знищених документів часів Другої світової війни, стосуються населення зайнятих Вермахтом територій СССР. У яких йдеться про повну відсутність там хоч якогось опору, крім організованого диверсантами НКВД СССР. Про те, що багато хто зустрічав німецьких солдат як визволителів від колгоспного кріпацтва та шаленого московсько-більшовицького визиску та терору. Про задокументовані німцями злочини чекістів та кривавої «Красной» армії мародерів.
Приховують масштаби «подвигів», на підконтрольних німцям територіях, терористів на кшталт Зої Космодем’янської, які спалювали селянські оселі разом з їх мешканцями, знищували запаси продовольства, чим прирікали місцеве населення на голодну смерть, аби залякати інших, вбивали всіх хто намагався налагодити життя мирних громад.
Не виключено, що саме перевдягнені в німецькі однострої чекісти влаштовували селянам автодафе на кшталт Хатині. Подібні провокації цілком відповідали методам сталінських опричників. Пригадаймо, як чекісти видавали себе за бійців УПА, аби від імені борців за Волю України тероризувати місцеве населення. Або розстріл чекістами польських офіцерів у Катині, відповідальність за який московський комунізм намагався перекласти на Німеччину.
Кремлівська кліка побоюється не тільки розголосу про злочинне минуле та його впливу на репутацію Московії. Найбільше вони бояться судових позовів нащадків жертв комуністичного терору з подальшими багатомільярдними компенсаціями за скоєні злочини. Приховуючи документи, кремлівські лиходії прагнуть уникнути суду над московським комунізмом, який за масштабами злочинів проти людяності набагато перевершив німецький нацизм, італійський фашизм та японський мілітаризм разом узяті.
Спадкоємці Дзержинського і Андропова знають: відсутність міжнародного трибуналу над московським комунізмом дозволить російському імперіалізму здійснити чергове переформатування і перезавантаження взаємин з цивілізованим світом, задля нових злочинів московства проти людяності. Як це сталося після розпаду СССР, з оновленим рашизмом Єльцина-Путіна. Незасуджене зло завжди повертається.
