Якось їхали з колегою Чернігівщиною і спостерігали за вікнами кукурудзяне море. Куди сягало око, всюди зеленіло кукурудзяне листя. Я згадав Кінга – “Діти кукурудзи”. Колега був більш оптимістичний і згадав Микиту Сергійовича: “От зараз би подивився колишній перший секретар ЦК КПРС та ЦК КП(б)У Хрущов на втілення свого задуму. От порадів би!”.
Дійсно, мрія Микити Сергійовича таки втілилися у життя. Україна, принаймні до Великої війни, була серед лідерів за обсягами експорту зерна кукурудзи і впевнено тримала понад 10% обсягів світового ринку.
Вже мало хто згадує причини такого захоплення Хрущова “царицею полів”. Здебільшого пам’ятають про його пристрасть завдяки анекдотам та спогадам старожилів про кукурудзяний хліб, котрий наступного після виробництва дня треба було розбивати молотком, аби з’їсти. А даремно. Попри абсурдні результати експерименту, ідея була не така вже й погана. Біда лише в тому, що в СРСР “відмінили” закони економіки і природи: від невластивих для місцевих кліматів та умов рослин очікували чуда і врожаїв, котрих добивались американські фермери з застосуванням всіх передових на той час агротехнологій.
Загальноприйнята версія говорить, що Микита Хрущов “увльокся” кукурудзою під час свого візиту до США у 1959 році, коли побачив поля місцевого фермера Роквела Гарста в штаті Айова. “Добили” його корови цього ж фермера – величезні, ситі та з блискучою шерстю. Нібито на питання радянського очільника – “чим годуєш?” Гарст відповів – “кукурудзою”. Тому, повернувшись додому, авторитарний та швидкий на рішення Хрущов і наказав сіяти кукурудзу по всьому Союзу, від пустель Каракумів до тундри Сибіру. Результат був відомим.
Втім, історія захоплення однойменною рослиною “другого кукурудзяника Радянського Союзу” (першим, як відомо, був літак “АН-2”), була дещо іншою. Як свідчать сучасники, Микита Сергійович, будучи першим секретарем ЦК компартії України, зіткнувся з проблемою голоду у “житниці Європи”.
Якщо хто забув – Україна пережила не лише Голодомор 1932-33, а й (менш масштабніші, втім, від того не менш трагічні) голод 1921-23 та голод 1946-47. Під час останнього (він лютував не лише в Україні, а й в Молдові та в кількох областях Росії) загинуло близько мільйона людей (дані різняться, але чи легше від того, що з голоду вмерло не мільйон, а, приміром, 700 чи 800 тисяч?).
З одного боку Микиту Сергійовича підпирала “політика партії” на викачку з Української РСР якомога більше ресурсів (у тому числі й хліба) та “доламування” через голод “хребта націоналістично-куркульським елементам”. З іншого – аби ті ресурси поставити у Москву, потрібні були працездатні селяни. Ось така дилема.
На виручку прийшла кукурудза, котра в кліматичних умовах більшості території України давала прекрасні врожаї та не потребувала особливої агротехніки при вирощуванні. Вже 1948 року продовольча проблема не те, що б була вирішена, але, принаймні, перестали фіксуватись випадки голодної смерті. Ось чому захоплення Микити Сергійовича переросло у масову кукурудзяну лихоманку через кілька років, коли він став керівником всього Союзу…
Але, як відомо, в Росії (до складу якої, вірніше – до Російської імперії в реінкарнації СРСР – тоді входила і Україна) дві біди – дороги і самі знаєте, хто. От саме останні (тобто дурні) взялись втілювати в життя розпорядження першого секретаря КПРС. Кукурудзу почали сіяти навіть на Чукотці. Причому сорти, котрі можуть рости лише на півдні. В кіно почалась істерія про “царицю полів” – пам’ятаєте “Добро пожаловать или посторонним вход воспрещен”? Замість житнього чи пшеничного хліба в крамницях, відстоявши довжелезну чергу, можна було купити кукурудзяний буханець, котрий черствів буквально на очах. Та й то не завжди.
4 жовтня 1962 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР видали постанову “О наведении порядка в расходовании ресурсов хлеба”, яка обмежувала продаж хліба — не більш як 2,5 кг в одні руки. Подекуди впроваджувались талони на хліб.
Коротше, результат відомий. У жовтні 1964 року Микита Хрущов бу зміщений з усіх посад. Серед звинувачень лунали й закиди “за кукурудзу”. Втім, це зовсім інша історія, як казав відомий ведучий не менш відомої телепрограми…
Повертаючись до сучасної України, можна стверджувати, що мрія колишнього героя радянської загадки “На Х… называется, по свету мотается. Не сеет, не пашет, только шляпой машет” втілилась у життя. Щоправда, сам герой “кукурудзасторі” до цього втілення жодного стосунку не має. Змінилась країна, змінилась ідеологія, змінились люди. Гігантські врожаї кукурудзи в сучасній Україні – результат саме тої економічної системи, котрій Микита Сергійович намагався “показати Кузькіну мать” і обіцявся її поховати. Як виявилось, поховали спочатку Хрущова, а потім і систему, вірним адептом якої він був.
