23 квітня Україна вшановує річницю з початку найбільшого бою Української Повстанської Армії (УПА) з радянськими окупантами. Бойові зіткнення тривали з 21 до 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району й охопили частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини.
Цей бій увійшов в історію як найбільше фронтове зіткнення куренів УПА і Внутрішніх військ НКВС. У бойових діях взяли участь кількадесят тисяч бійців. Сили УПА оцінюються у п’ять-шість тисяч вояків та кількасот місцевих жителів, які приєднались до них. Протистояли їм до 30 тисяч солдатів Червоної Армії та НКВС. Повстанці були озброєні здебільшого стрілецькою зброєю – гвинтівками, автоматами та кулеметами. Також у них були протитанкові рушниці, кілька мінометів та легких гармат. Натомість карателі мали у своєму розпорядженні авіацію, бронепоїзди, від 5 до 15 легких танків Т-70 та полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки.
Передісторія
Серед головних причин бою дослідники називають замах вояків УПА на командувача першого Українського фронту Миколу Ватутіна. Його 29 лютого 1944 року було тяжко поранено повстанцями, а 15 квітня 1944 року Ватутін помер.
Іншою причиною могла стати масштабна мобілізація населення західних регіонів України до лав Червоної армії. Призов чоловічого населення міг призвести до ситуації, коли в УПА не залишалося людського ресурсу для поповнення. Про спроби українських повстанців зірвати мобілізацію свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призовні пункти.
23 квітня. Перебіг подій
Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше сил радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ відбувався і з інших напрямків, але мобільні повстанські загони відступали та завдавали несподіваних ударів з флангів, унаслідок чого війська НКВС зазнали значних втрат. Але все ж радянські війська змогли оточити повстанців.
У ніч з 23 на 24 квітня 1944 року повстанці перегрупувалися та окопались. Уночі війська НКВС спробували захопити позиції українців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними. Після короткої паузи війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку вже на всіх відтинках повстанської оборони, однак і вона виявилася невдалою.
О 6 годині ранку 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. Цього разу головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, радянські війська змогли упритул наблизитися до повстанців, однак їх відкинули. Через кілька годин розпочався повторний наступ. До бою кинули кінноту, яка мала зайти з флангів та вклинитися між куренями упівців, доки повстанці відбивали атаку радянських танків. Кіннота виконала своє завдання, розбивши війська повстанців на дві частини. Однак командування УПА, вчасно використавши резервний курінь командира Залізняка, стабілізувало ситуацію і відкинуло кавалерію ворога.
Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам вдалося оточити понад півтори тисячі повстанців та захопити Гурбенську Гору. Командування УПА, обмежене в набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом із цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Уранці 25 квітня повстанці трьома групами з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща.
Наслідки бою
Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошувала про свою перемогу. Василь Кук, один з командирів повстанців, говорив, що УПА втратила не більше 100 людей, а вбили повстанці 900 радянських солдатів і ще стільки ж поранили. Радянська ж сторона заявила, що втратила 11 осіб вбитими та 46 пораненими проти 2018 вбитих та захоплених в полон 1570 “бандерівців”.
Щодо власних втрат, то радянське командування явно їх применшило – в масштабній антипартизанській операції, що тривала кілька днів на незнайомій місцевості втрати просто не могли бути такими незначними. Щодо заявленої кількості вбитих і полонених, то до їх числа просто зарахували цивільне населення спалених після бою сіл Гурби та Антонівці. Про втрати ж самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об’єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь.
Українські партизани змінили тактику ведення війни – повстанцям було наказано розподілити свої сили на невеликі групи та відступити до Карпат або густіших лісів. Червона армія, не зустрічаючи значного опору з боку УПА, рушила навздогін за німецькими військами, що дозволило повстанцям продовжити спротив радянському режимові, уникаючи зустрічі з основними силами радянських військ.
Тактика дії малими загонами виправдала себе на деякий час, завдяки чому в західноукраїнських містах, як-от Коломия, Косів, Надвірна, утворилися повстанські республіки, які проіснували до 1945 року. Командування УПА усвідомлювало, що вести відкриту боротьбу з добре озброєними загонами НКВС неможливо. Після битви під Гурбами захід України захлинула хвиля арештів та розстрілів.
