У жовтні 1990 року знаний український історик Ярослав Дашкевич дійшов логічного висновку, що так заний Союзний договір 1922 року ніколи не здобув підтвердження як міжнародний юридичний акт.
Свою доповідь на науковій конференції «Україна і Росія» в Києві 22 грудня 1990 року учений завершив сенсаційним, як на той час, висновком: «Оскільки так званий Союзний договір 1922 року юридично не існує, немає потреби розробляти правові шляхи виходу з СРСР».
Цьому підкріпленому неспростовними аргументами твердженню Ярослава Романовича передував проведений ним ретельний аналіз комуністичної історіографії і совєтських партійних документів. Та незважаючи на це бездоганне з наукового погляду дослідження історика, його резюме пролунало для ревних захисників «єдино правильного і вірного вчення», мов грім з ясного неба.
І справді: «Так званий Союзний договір 1922 року ніколи не вийшов поза стадію проекту, який ще треба було доповнювати, обговорювати, затверджувати і вводити в дію. Як міжнародний акт він не був ратифікований і ніколи не діяв ні формально, ні фактично. Проект нереалізованого договору не може вважатися юридичною підставою утворення СРСР і входження до нього України та інших так званих союзних республік».
Ярослав Дашкевич нагадує, що на VII Всеукраїнському з’їзді Рад 13 грудня 1922 року виступив Міхаїл Фрунзе (русифікований румун, уповноважений Реввійськради Росії в Україні), який керуючись вказівкою Москви, запропонував ухвалити ще один Союзний договір для об’єднання всіх радянських республік. Слід зазначити, що на цьому з’їзді зі 782 депутатів українців було лише 46%. Навіть з формального погляду така обставина викликає сумнів щодо легітимності бажання українців, які на той час в УСРР становили 80% населення. приєднатися до запланованого кремлівськими комуністичними аферистами Союзу .
Дашкевич акцентує: «Через кілька днів делегати УСРР опинились в Москві, на I з’їзді Рад, де 30 грудня 1922 року Сталін зачитав Декларацію про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР».
Найцікавіше, що ці документа були ухвалені раніше, потайки від делегатів з’їзду. Немаловажна обставина: 63% з числа делегатів з’їзду становили росіяни, 8 % – українці.
В одній зі своїх наукових розвідок Ярослав Дашкевич цитує постанову I З’їзду Рад СРСР 1922 року щодо проекту Союзного договору:
«1. Декларацию и Союзный договор в основном утвердить.
2. В-виду чрезвычайной важности принятой декларации и заключенного Договора и желательности выслушать окончательные мнения всех входящих в Союз республик о тексте настоящего договора, передать Декларацию и Договор на дополнительное рассмотрение ЦИК’ов союзных республик с тем, чтобы отзывы союзных республик были представлены ЦИК’у Союза ССР к ближайшей очередной сессии.
3. Поручить ближайшей очередной сессии ЦИК’а Союза ССР рассмотреть порученные отзывы, утвердить текст Декларации и Союзного договора и немедленно ввести его в действие.
4. Поручить ЦИК’у Союза ССР подготовить ко Второму Съезду Советов Союза окончательный текст Декларации и Союзного договора и представить его на окончательное утверждение Второго Съезда».
10 січня 1923 року була утворена комісія з 13 осіб, до якої входили представники союзних республік. Завдання комісії полягало в тому, щоб збирати пропозиції союзних республік стосовно тексту і змісту Декларації та Договору. Щоправда цю комісію Сталін незабаром розігнав за допомогою секретаря ЦВК СРСР Авеля Єнукідзе. Тож найближча, II Сесія ВЦК СРСР у липні 1923 року, не розглядала жодних зауважень і доповнень до Декларації та Договору. Відтак постанова I З’їзду Рад СРСР виконана не була.
Коментар Ярослава Дашкевича: «Ця постанова ніколи виконана не була. Жодна сесія ЦВК Союзу РСР не розглядала в такому саме плані відгуки ЦВК союзних республік, не опрацьовувала остаточних текстів Декларації і Союзного договору, не затверджувала їх, не вводила в дію, не подавала їх на на остаточне затвердження II З’їзду Рад СРСР, не готувала, врешті, підписання Декларації Союзного договору, без якого жоден міжнародний договір як юридичний акт просто існувати не може (міжнародні договори, як відомо, голосуванням не приймаються)».
Ярослав Дашкевич звернув увагу на те, що після того, як Сталін розігнав комісію тринадцяти, дуже яскраво проявилися всі фальсифікаторські тенденції Сталіна та його компанії. Цитуємо: «Причиною розгрому комісії тринадцяти стала та обставина, що, згідно з пропозиціями і додатками республік, Союзний договір 1922 року – у випадку його підписання – перетворив би Союз у конфедерацію держав. Сталін же ж визнавав лише централізовану державу з авторитарною владою. Тому питання про Союзний договір взагалі було знято з порядку денного (його підписання у міжнародному плані було б крахом ідей «єдиної і неподільної»). Договір не доробляли і не підписували».
А далі все пішло за сталінським сценарієм: «Готувати до перегляду і затвердження Союзний договір 1922 року просто боялися – Конституція ж 1924 року вийшла на славу: автономічна (навіть не федеративна) по суті, централізаторські і авторитарна».
