Ті, хто ностальгують за СРСР, згадують та своїм дітям розповідають, що тоді квартири роздавали безкоштовно. Держава піклувалася про людину. Значить, не все так погано було в радянському минулому. Спогад про безкоштовні квартири стоїть поруч з іншим – про знамениту ковбасу по 2 рублі 20 копійок.
Про ковбасу поговоримо наступного разу. А зараз питання: хто сказав, що жадані "квадратні метри" обходилися радянській родині задурно? Ну, хто таке сказав?! Те, що умовний токар Запорізького автозаводу Козолупенко не платив за ордерочок безпосередньо зі своєї кишені, ще не означає, що він не платив за саму квартиру. Дозвольте пояснити.
Почнемо здалеку. Від зарплати. Порівняймо заробітну платню в СРСР і в його антагоністі, США де, як відомо, жадібні нехороші буржуїни гнобили робітничий клас, привласнюючи плоди його праці.
У США за станом на 1978 рік середня зарплата в промисловості становила 879,67 долара. В СРСР відповідно – 207,11 за офіційним курсом. Тобто американський токар Джонсон на заводі компанії "Форд" отримував учетверо більше за токаря Запорізького автозаводу, і ще у нього залишалося у запасі 50 доларів "на пиво".
Як бачимо, хоч круть, хоч верть, а рідна радянська влада "гегемону" не доплачувала, і не доплачувала серйозно. Поміркуємо: а куди ж оті 600 з гаком доларів щомісяця дівалися? Еврика! Та туди – у ті самі квартири! А ще на "безкоштовні" медицину, освіту, бібліотеки і далі за списком.
Що ж виходить – усе це "безкоштовне" житло (якість радянських "хрущовок" і американських квартир не порівнюватимемо, аби зовсім не засмутити тих, хто ностальгує за СРСР) будували за рахунок людей? Виходить. Та не зовсім. Справа тут підліша.
Коли комуністи розповідали щасливим підданим, що житло у них безкоштовне, вони мовчали не лише про те, що воно побудоване за їхній рахунок, а й про те, що воно їм не належало. Усі ті квартири належали державі, яка люб’язно дозволяла своїм підданим в них жити.
В СРСР квартири "давали", але не у власність, а в користування. І в будь-який момент могли забрати. Окрема історія з відомчим житлом. Це такий прихований вид рабства, кріпацтва. Поки працюєш на цьому заводі – маєш службову квартиру. Вирішив звільнитися – тебе викинуть на вулицю. Йди ночувати у коробках на лавці в парку. Радянська пропаганда у програмі "Время" полюбляла показувати американських безхатченків, що ночують на лавках.
І найголовніше: те, що у Козолупенка забирали протягом того часу, поки він стояв в черзі на квартиру (10, 15, 20 років), з лишком перекривало її вартість. Тобто, Козолупенка ще й обкрадали. Але й після того, як його родина "отримувала" квартиру, з нього продовжували вивертати оті "квартирні" долари.
До самої пенсії Козолупенко оплачував будівництво житла для інших "гегемонів". А заодно і для секретарів парткомів, райкомів, обкомів. І не лише житла. Не забуваймо про танки, літаки і атомні підводні ракетоносці.
До речі, тоді за 5-6 тисяч рублів (близько 8,5 тисяч доларів) можна було придбати добротний приватний будинок. От і рахуйте, наскільки радянська влада обкрадала людей.
Але і це ще не все. Вона обкрадала їх двічі. Не лише через низькі виробничі розцінки, але й порівняно з США більш високими цінами на харчі і товари широкого вжитку. Щось було дешевше, але в більшості – дорожче. Літр горілки в США вартував 6 доларів, в СРСР – 11; кіло курятини в США 1,65 долари, в СРСР – 6,37; жіночі панчохи в США півтора долари, а в СРСР – усі десять.
Картина безрадісна для тих, хто тужить за радянським минулим…
