“Тим часом праправнук Анни Ярославни – П’єр II де Куртене (1155–1219) – боровся з ворогами Віри Христової на інших фронтах… про його діяння збереглося чимало документів, на сторінках яких він постає людиною мужньою, запальною, схильною до вирішення проблем мечем…”
Правнук Анни Ярославни, імператор Латинської імперії П’єр ІІ де Куртене, відзначався не лише феноменальною, легендарною фізичною силою. Двічі одружений, у перервах між хрестовими походами та битвами, він зачав 13 дітей. Останній хлопчик, майбутній імператор Балдуїн II де Куртене (1217—1273), народився тоді, коли його батьку було вже 62 роки… П’єру не довелося побачити сина, бо він потрапив у полон до деспота Епіру, де й помер у 1219 році.
Його дружину Іоланду де Ено (1175 – жовтень 1219), дочку графа Бодуена V де Ено, візантійці після коронації у Римі, що відбулася 9 квітня 1217року, відправили до Константинополя морем на своїх кораблях. Діставшись столиці, імператриця довідалась, що імператор став бранцем. Іоланда почала правити імперією як регент від імені чоловіка.
Зовнішньополітична ситуація сприяла її правлінню. Саме в цей час, 1217 року, до Святої землі у свій П’ятий Хрестовий похід на чолі із королем Угорщини та герцогом Австрії відправилося Христове воїнство.
Слава та авторитет імператора, який у будь-який час міг втекти з полону, стримувала всіх недоброзичливців, заздрісників та авантюристів всередині країни. Ніхто не наважувався заперечити чи поставити під сумнів владу Іоланди.
Коли наступного року загони хрестоносців підійшли із Голландії та Фландрії, було вирішено оволодіти Єгиптом, що й надалі становив для Латинської імперії та королівств хрестоносців у Палестині найбільшу загрозу.
Однак цим планам через відсутність єдиного командування та взаємодії між окремими загонами не судилося здійснитися. У жовтні 1219 року імператриця, яка довго хворіла після народження сина, померла і право на трон перейшло до її старшого сина Філіпа. Але і той через слабке здоров’я відмовився від далекої корони й залишився мешкати у Франції. Так спадкоємцем престолу став його молодший брат – Роберт.
Два роки Роберт де Куртене добирався із Франції до своїх володінь на Сході. 21 березня 1221 року він був коронований патріархом у Константинополі. За цей час черговим перемир’ям закінчився П’ятий хрестовий похід. Імперія опинилася під ударами своїх християнських противників – Епірської грецької деспотії та Нікейської імперії. Затиснуті з обох боків, латиняни мали протистояти грекам на два фронти. Необхідно було шукати політичне вирішення конфлікту.
У 1224 році, відібравши у Латинської імперії усі її володіння в Малій Азії, нікейський володар Іоанн ІІІ Дука Вацат запропонував мир та наречену імператору латинян. Дружиною Роберта мала стати 17-річна дочка попереднього нікейського владики Феодора I Ласкаріса. В такий спосіб сторони планували укласти договір “вічного миру” між імперіями та їхніми імператорами. Особливо на це сподівалися васали правнука Анни Ярославни. Бо на той момент лише боротьба за спадок Візантії між Епірською деспотією, яка проголосила себе імперією, та Нікейським царством рятувала Константинополь від поразки.
Однак на заваді цим планам стало кохання імператора до дочки лицаря Балдуїна де Невіля. Не порадившись зі своїми баронами, Роберт де Куртене відмовився від руки грецької імператриці й таємно одружився на своїй підданій.
Барони, що втратили через пристрасть сюзерена довгоочікуваний мир із греками, розпочали фронду й імператору довелося рятуватися втечею. Папа обіцяв протегувати йому. Але під час свого відступу із Константинополя до Пелопонесу той захворів і помер 1228 року. Таким був сумний кінець цієї романтичної історії кохання простої дворянки та 27-семирічного юнака, імператора Латинської імперії, правнука Анни Ярославни. Апетити Епірської та Нікейської імперій відносно Латинської були вгамовані того ж таки року армією німецьких лицарів. Розпочався Шостий Хрестовий похід.
У червні 1228 року імператор Священної Римської імперії германської нації, король Німеччини – Фрідріх ІІ Штауфен, поліглот, поет, математик та філософ, відправився до Святої Землі, очоливши цей похід. Султан Єгипту Аль-Каміл під тиском германської армії хрестоносців здав без бою Єрусалим, Віфлієм, Назарет та решту міст Палестини. Як король своїх нових володінь Фрідріх коронувався в Єрусалимі того ж таки року.
Лютого 1229 року, із почестями переможця та тріумфатора, імператор повернувся до Німеччини. Королем Єрусалима став його син Конрад ІІ Гогенштауфен. У християнському Єрусалимі та на Святій Землі під скіпетром майбутнього короля Німеччини запанував мир. На той час імператором Латинської Імперії був вже молодший брат Роберта – Балдуїн ІІ де Куртене.
