Радянський режим регулярно влаштовував геноциди підконтрольним народам. Його внутрішня політика мала виражений геноцидний характер. Як влучно зазначає в книзі «Геноциди Сталіна» Норман Наймарк, коли йдеться про злочини радянської влади, йдеться не про один геноцид, а про серію пов’язаних між собою операцій, спрямованих на знищення «ворогів народу». Тому ми маємо говорити про геноциди в множині, спрямовані на винищення різних народів (і українців, зокрема).
Здобутки Сталіна на ниві масових вбивств були майже такими ж разючими, що й у Гітлера. У мирний час він навіть перевершив фюрера. Протягом 1930-их років Сталін заморив голодом мільйони і влаштував розстріли трьох чвертей мільйона людей. За голодом прийшов Великий Терор, в якому розстріляли близько 700 тисяч осіб (переважно селян і представників національних меншин). Після цього росіяни і німці співпрацювали в знищенні Польщі і її освічених класів, вбивши впродовж 1939-1941 років 200 тисяч людей.
Понад мільйон життів у 1933-1945 роках вкорочено через виснаження і хвороби у радянському ГУЛАГу. Третина всіх смертей, які Тімоті Снайдер оцінює у 14 млн. на Кривавих землях (території, які в 1933-1945 рр. перебували під німецьким і радянським поліційним режимом) між 1933 і 1945 роками, приходиться на злочини радянського режиму[1].
Починаючи з 1917 року радянський режим вчинив десятки страшних злочинів, серед яких, зокрема, наступні:
1. Організація так званого «Червоного терору», коли згідно з постановою радянського уряду від 5 вересня 1918 р. була впроваджена практика взяття заручників, позасудових розстрілів і організовані концтабори для «соціально-чужих» верств населення і політичних супротивників.
2. Масові репресії проти селян — так зване «розкуркулення», виселення, арешти і розстріли за рішеннями трійок Повпредств ОДПУ (1930–1931 рр.)
3. Організоване Сталіним і Політбюро ЦК ВКП (б) масштабне вилучення зерна для засипання в державні сховища та продажу за кордоном, у результаті чого виник штучний голод, внаслідок якого в СРСР загинуло від 7 до 12 млн. чоловік (у тому числі від 3,5 до 4,5 млн. населення України) (1932–1933 рр.)
4. Масові арешти і розстріли за так званою «куркульською» операцією НКВС, внаслідок яких було заарештовано 767 397 чоловік, з них 386 798 розстріляно (липень 1937 — листопад 1938 рр.)
5. Масові арешти і розстріли за національною ознакою в рамках «національних операцій» НКВС (німецької, польської, «харбінської», латиської і т. п.), внаслідок яких заарештовано близько 350 тис. осіб, з них 250 тис. розстріляно (липень 1937 — листопад 1938 рр.)
6. Масові арешти і розстріли громадян Монголії радянським НКВС, внаслідок яких заарештовано близько 25 тис. чоловік, з них близько 20 тис. розстріляно (1937–1938 рр.)
7. Репресії проти членів сімей засуджених за «зраду батьківщини». У період 1937–1938 рр. як «членів сімей зрадників батьківщини» (ЧСЗР) було заарештовано понад 18 тис. жінок, 25 тис. дітей були поміщені в дитячі приймальники НКВС.
8. Розстріли й засудження за «розстрільними списками», коли міра покарання визначалася не судовими органами, а самим Сталіним і його найближчими соратниками по Політбюро. За період лютий 1937 – жовтень 1938 рр. були винесені санкції на засудження за 383 списками, що містили 44 тис. прізвищ, з них 39 тис. — до розстрілу.
9. Санкціоновані Сталіним і Політбюро ЦК ВКП(б) масові депортації цивільного населення за «класовою» і національною ознаками:
— виселення польських громадян з території заходу України і заходу Білорусі (1939–1940 рр.);
— виселення громадян з Прибалтики і Молдови в травні — червні 1941 р.;
— виселення німців, калмиків, чеченців та інгушів, карачаївців, кримських татар та інших народів у 1941–1945 рр.;
— виселення з Прибалтики і Молдови «куркулів» у 1949 р.
— виселення українців за «пособництво УПА» в другій половині 1940-их рр.
10. Масовий розстріл військовополонених польських офіцерів і цивільних осіб за рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 р. У квітні-травні 1940 р. органами НКВС у Катині, Мідному та Харкові розстріляно 21 857 польських громадян[2].
Це далеко не повний перелік злочинів радянської влади. За чисельністю жертв СРСР можна вважати головним злочинцем в історії людства. Натомість, не зважаючи на крах комуністичного тоталітарного режиму і розпад Радянського Союзу, які відбулися тридцять років тому, злодіяння радянської влади не були покарані, а образи Леніна й Сталіна як «великих вождів народу» й досі процвітають у свідомості росіян.
Російська Федерація не покаялася за злочини, вчинені комуністичним режимом Кремля. Ба більше, вона плекає ксенофобські настрої, розгортає агресію проти народів, продовжує традицію кривавих геноцидів, що її розпочали Ленін і Сталін. У час, коли неможливо уявити спорудження пам’ятників Гітлеру в Німеччині, в Росії й досі просуваються культи кривавих вождів.
Трагічно, що діяння комуністичного режиму не здобули адекватної оцінки ані в Росії, ані в світі загалом. Після краху СРСР не відбулося очищення Росії від злочинної ідеології: не мало місця ані засудження злочинів, ані покарання злочинців, ані каяття росіян. Так злочини комуністичного режиму залишились непокараними. Толерантність світу до зла доклала руку до політичної реставрації тоталітарного режиму, який сьогодні вершить нові кровопролиття.
[1] Снайдер Т. Криваві землі. Переклад з англ. Миколи Климчука і Павла Грицака. Київ: Грані-Т, 2011. 448 с.
[2] Складено на основі списку Науково-інформаційного та просвітницького центру міжнародного товариства «Меморіал».
