Вчора була 115 річниця з Дня народження Степана Бандери.
А цьогоріч, ще й 65 річниця як він був убитий у результаті замаху організованого совєцькими окупантами.
Чому ж Степан Бандера і досі залишається головною мішенню ненависті наших ворогів?
Чому і досі його імя з ненавистю і страхом звучить з їх вуст?
На підсумковій прес-конференції з пекла з українських персон чортик з кремля згадав лише імʼя Степана Бандери.
Чого вони так бояться?
Адже давно його вбили.
Всі окупанти присуджували його до смертного вироку, а він «живий».
Плекає нових бандерівців.
Інстинктивно став провідником для всіх вільних українців.
Чи лише за його бездоганно біблійну біографію?
Чи тому, що попри всі спроби вбити – він живе. Живе його справа.
Чи тому, що навчив українців ніколи не прогинатися на шляху до перемоги?
Ми всі і досі в полоні його біографії. Але для ідеаліста, яким був Степан Бандера ідея вища за життя. А ідею фізично вбити не можливо.
А ще він був фантастичний візіонером. Блискучим аналітиком.
Якби уважно читали його твори, якби вчились на досвіді попередників, все було б трішки по-іншому.
А так засвоюємо уроки кровʼю.
І все ж хочу щоб ви відкрили Бандеру по-новому.
Кілька років тому «Наш формат» видав збірку його праць «Перспективи української революції». Бо їх ніколи не читали ні вороги, а почасти й прихильники.
Нині наведу лиш коротку добірку сентенцій Степана Бандери щодо російсько-української війни, яку він передбачив, а головне аргументовано і логічно пояснив як досягнути перемоги.
Тому мисліть як бандерівець, дійте як бандерівець, – і перемога обовʼязково буде!
Отож, короткий бандерівський цитатник.
■ «Росія, із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим загарбницьким імперіялізмом у кожній ситуації, у кожному стані, всіми силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в складі своєї імперії чи наново поневолити. Як визволення, так і оборона самостійности України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовість до самооборони.
Союзників нам теж треба мати в нашій визвольній боротьбі якнайбільше і якнайкращих, а передусім справжніх. І їх Україна може мати. Але тільки тоді, коли сама буде боротися і коли сама буде сильна».
(Слово до українських націоналістів-революціонерів)
■ «Наші союзники – це насамперед ті народи, що опинилися в неволі російсько-большевицького імперіялізму і борються проти нього за власне життя і свободу та ставляться прихильно до самостійности і соборности України».
(Слово до українських націоналістів-революціонерів)
■ «Боротьба за державну незалежність України – це боротьба проти Росії, не тільки проти большевизму, але проти кожного загарбницького імперіялізму, який є притаманний російському народові… Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення…»
(«Українська Національна Революція, а не тільки протирежимний резистанс»)
■ «Для нас може стояти питання тільки так: чи продовжати невпинну боротьбу за свободу і життя нації проти московського імперіялізму, поневолення і винищування, чи, може, піддатися йому і безборонне йти на загибіль нації, на повернення народу в погній дальшого росту московського імперіялізму?»
(Ще одна ілюзія миру)
■ «Коли одна з двох сторін веде війну, то війна вже є, чи цього хоче, чи ні друга сторона.(…) Війна йшла і йде вже, бо її веде Москва ввесь час. Нема вибору між війною і миром. Питання стоїть тільки таке: в яких формах, у яких розмірах, коли, де розіграються поодинокі етапи, відтинки тієї перманентної війни Москви?
(Ще одна ілюзія миру)
■ «Україна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами, власним змаганням здобути й втримати свою незалежність. При цьому вона виконуватиме важливу місію ширшого значення і для інших народів, здійснюючи та захищаючи універсальне гасло: «воля народам, воля людині!».
«Росія є тільки одна – імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розторощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха – жертв, терпінь і падіння»
(Третя світова війна і визвольна боротьба)
■ «Боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети, якою є цілковий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної Соборної Української Держави, розвалення СССР і побудова самостійних, національних держав у підсоветській Европі й Азії, повний розгром російського імперіялізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більш виступати з імперіялістичною агресією».
(Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс)
■ «Щоб не спровокувати тотально-воєнної реакції Заходу, Москва, правдоподібно, в розпалюванні воєнних конфліктів буде застосовувати тактику прикривання й зменшування їх засягу та гостроти. Така тактика відповідає стратегії ступневої імперіялістичної експансії та підбоїв Москви. У її застосуванні вона має багато можливостей. Типічний зразок такої тактики полягає в тому, що Москва офіціяльно не ангажується у війну, нею спровоковану, а тільки веде її посередньо, руками своїх сателітів чи т. зв. “добровільцями”. А безпосередня, одверта участь Москви у війні може бути маскована ніби-то “гуманними” мотивами збройної інтервенції.
Новітня зброя теж і великим, регулярним арміям накидає необхідність зближатися більше до партизанської тактики, ніж до позиційної війни. Зокрема треба буде уникати великих скупчень військ, оперуючи досить усамостійненими військовими з'єднаннями. Нові війни, які стоятимуть під знаком термоядерної зброї, хоча б тільки під її загрозою, не можуть мати фронтових ліній старого типу. Вони будуть відзначатися вривчастими й дуже рухомими, але зате надзвичайно глибокими фронтами. Межа між фронтовою і запільною зонами буде часто затерта, тільки на далеких віддалях, у глибину, будуть помітні ріжниці між ними. Це стосується до групування військових сил і самих бойових операцій.
(«Питання атомової війни і визвольна революція»)
■ «Західні народи стоять перед такою самою неминучою конечністю, як і ми, воювати з Москвою в обороні свого незалежного існування. Тільки у нас ця цілком ясна ситуація виступає в найгострішій, безпосередній формі, а в них вона не така виразна, не така гостра».
(Ще одна ілюзія миру)
■ «Большевики одчайдушне намагаються вимушені тактичні поступки перетворити на успішний засіб дальшої експансивної політики...
(«Незмінна стратегія Москви»)
■ «…це ніякий мир, а тільки пасивне ставлення західніх держав до большевицької війни проти цілого світу, проти свободи народів і людської одиниці. Такий «мир» – це потурання большевицькому постійному наступові в різних формах і на різних відтинках».
(Ще одна ілюзія миру)
■ «Ми вже відмітили, що теперішній морально-політичний і мілітарний стан Заходу та відношення сил не дають підстав сподіватися, що в розвитку дальшої міжнародньої ситуації західні держави переберуть ініціятиву в свої руки. Зокрема в питанні війни з СССР їм важко вийти із сліпого кута та спромогтися на рішучі кроки. Для цього потрібні поважні зміни. Навіть тоді, коли західні держави будуть втягнені совєтами у воєнний конфлікт, вони намагатимуться обмежити його на найменших розмірах. Це стосується не тільки до територіяльного засягу й гостроти, а так само і до наміченого висліду війни. Західні держави будуть найперше намагатися кожний воєнний конфлікт закінчити компромісом з Москвою, якщо він буде можливий, без надто дошкульних утрат.
(«Питання атомової війни і визвольна революція»)
■ «Коли б, наприклад, Україна державне відірвалась від російської імперії, а Казахстан чи нації Кавказу залишились в складі цієї імперії, то це було б рівнозначним з тим, що суверенність української нації і держави перебуває у величезній небезпеці від московського імперіалізму».
(Фронт поневолених націй)
■ «Західні народи не мають справжнього уявлення й вірної оцінки дійсного стану на опанованих Москвою просторах. … На Заході бачать тільки Росію. Одні взагалі не знають, або знають дуже мало про те, що вона мілітарною аґресією підбила й насильством опановує багато народів, які не примирились і ніколи не примиряться з тим поневоленням. Інші, хоч знають дещо про многонаціональний склад сьогоднішнього СССР, то все ж таки мають на увазі майже виключно російський народ, як єдиний підметний чинник. Поневолені Росією народи, на Заході переважно трактують не як повноцінні й самосвідомі нації, що змагаються за своє самостійне життя, а як етнічні племена, що є тільки пасивним об'єктом у руках Москви».
(Третя світова війна і визвольна боротьба)
■ «Це все було б неможливе, як би в західньому світі не прийнялась і не поширилась ілюзія, що російський народ і большевицький імперіялізм – це дві окремі речі, що російський народ не е носієм, а тільки жертвою останнього».
(Третя світова війна і визвольна боротьба)
