15 березня 1927 року почалося будівництво Дніпровської гідроелекростанції, більш відомої як Дніпрогес.
Радянська пропаганда подавала це як "піклування про народ" та виконання "завітів Леніна" відповідно до його ідіотської формули "Комунізм це радянська влада плюс електрифікація всієї країни".
Та насправді то був перший крок до нової світової війни, що її готували більшовики. І теж у цілковитій відповідності до "завітів Леніна", який свято вірив, що лише світова війна призведе до світової революції та встановлення всесвітньої диктатури комуністів. А товариш Сталін був вірним учнем та послідовником товариша Леніна. Тому одразу після фактичної узурпації влади у 1927 року почав готувати ту війну.
Відтак Дніпрогес насправді було призначено для забезпечення електрикою заводів, які мали виробляти сировину для військових заводів. Це передусім найбільший в Європі Запорізький алюмінієвий комбінат, який запущено 1933 року. Алюміній недаремно називають "воєнним металом".
А також: "Днгіпроспецсталь" (запущено 1932 року); "Запоріжсталь" (1933); Запорізький завод ферросплавів (1933); Дніпровський магнієвий завод (1935).
Усе це - для війни. Це танкові, корабельні та авіаційні двигуни, гармати, броня, гвинтівки, набої, снаряди, сигнальні ракети, дроти, радіостанції та мільйони зірочок на солдатські пілотки. І ще, і ще, і ще...
Сумна іронія долі: Дніпрогес (як і сотні інших підприємств по всьому СРСР) проектували і будували... американці. Зокрема керівником проекту Дніпрогесу був видатний американський інженер полковник Гʼю Лінкольн Купер (на фото), який отримав за це орден Трудового Червоного Прапора. Таким само орденом було нагороджено інших американських спеціалістів, що будували цю електростанцію: Франка Фейфера, Вільгельма Меффі, Фрідріха Вінтера, Георга Біндера, Чарльза Томсона.
А турбіни та генератори для Дніпрогесу спорудили американські компанії "Дженерал електрік" та "Ньюпорт Ньюс".
Загалом до 1938 року понад 1500 підприємств в СРСР, абсолютна більшість яких призначалася для виробництва зброї та техніки для війни, було побудовано не лише американськими, але й німецькими, англійськими, французькими, бельгійськими, данськими, японськими та іншими фірмами і компаніями.
Можна сміливо сказати, що колективний Захід сам зростив та викохав радянського воєнного монстра. Більшість тих підприємств діють і зараз. На деяких навіть досі працює обладнання тих часів.
І ви, друзі, гадаєте, що сумний досвід минулого чогось навчив отой колективний Захід? Та нічого подібного. Як казав російський історик Ключевський: "Історія не вчителька, вона - наглядач; вона не вчить, а лише карає за невивчені уроки".
