3 червня 1571 року війська кримського хана Девлет-Ґерая спалили москву. Перед цим цар-батюшка Іван ІV Жахливий кинув своє військо та столицю напризволяще й разом з двома синами, та особистою охороною, прихопивши казну, утік до Ростова.
Рятуючись від татар та пожежі, тисячі московитів кинулися тікати й потонули в річці. Її було загачено тілами так, що можна було перейти пішки. Цілий рік потім чистили, дістаючи заразом і цінності, що їх утікачі намагалися винести на собі. Багато хто з московитів капітально "піднявся" на цьому мародерстві.
Як могло статися, що татари змогли спалити величезне місто, озброєне сотнями гармат? Справа в тім, що цар був божевільним (в прямому, медичному сенсі цього слова) маніяком. Важко в історії людства знайти ще одну таку звірюку. Відповідно, боячись за своє життя, Іван Жахливий страждав на манію переслідування, йому всюди ввижалися змови й вороги.
Тому він вигадав такий фокус - поділив державу на "земство" та "опричнину". До останньої увійшли його особисте оточення, більш-менш варті довіри чиновники, частина дворянства. До опричнини також було включено деякі міста, села і навіть окремі вулиці у москві, куди було заборонено потикатися "земським". Було створено особисте "опричне " військо царя.
Для опричників навіть існував окремий кабак, де вони пили горілку - решті московитів вживання цього напою було заборонено. Кабак той було збудовано на болоті (на балчузі).
Опричники возили прив`язані до сідел своїх коней собачі голови й мітли. Це було символом псячої відданості царю й готовності гризти його ворогів та вимітати "зраду". Одночасно, це слугували своєрідним розпізнавальним знаком для "своїх".
Опричники лютували небачено. Користуючись хворобою Івана Жахливого, вони грабували, гвалтували, убивали, палили. Часто заради розваги. Часто заради збагачення. А от коли напали татари, виявилося, що як бойова сила опричники - цілковитий нуль. З мінусом. Вони просто на авійну не з`явилися.
В результаті цар був змушений прийняти умови хана. Одягнений на знак покори в лахміття, він вийшов до ханських послів і стоячки вислухав умови миру, що ті їх оголосили навіть не злазячи з коней - неймовірне приниження для царя.
До слова, татар до москви через засічну смугу провели зрадники. Зрада - вона в крові московитів, як відзначали іноземні дипломати, купці та мандрівники. От тільки цтього разу зрадники були особливі. От що писав росіський історик Микола Карамзін (сам нащадок тататарського мурзи):
"Зустріли хана втікачі, наші діти боярські, вигнані жахом страт московських. Зрадники сказали йому, що голод, хвороби та немилість винищили більшість Іванового війська. Що шлях до Москви відкрито. Іван тільки заради слави і для вигляду зможе вийти на поле з нечисленними воїнами. Ручалися про це своїми головами та стали вірними провідниками кримчан".
Так що першим і головним винуватцем спалення москви був цар-батюшка.
Після цієї історії психічний стан Івана Жахливого ще більше погіршився. Він розпустив опричників (хоча окремі деталі опричнини залишалися до смерті царя), а всю опричну верхівку знищив. Саме слово "опричнина" було заборонено згадувати під страхом смерті.
Цар-маніяк зовсім здурів. ВІін чудив так, що наавіть звиклі до всього московити були нажахані. Апогеєм безумств царя-сифілитика стало вбивство власного сина - царевич, плачучи, почав дорікати нелюду, що той без причини так побив його вагітну дружину палицею, що в неї стався викидень. У відповідь батько відправив на той світ і його.
Московські історики намагаються виправдати нелюда вигадками, що буцімто то він так прагнув підкорити бояр і укріпити самодержавність. Мовляв, то все задля "централізації влади".
Але насправді фактом є те, що країною кермував божевільний, який довів її до катастрофи. Навіть в москому повіті 98% земель стояли необробленими - не було кому. Результатом бурхливої діяльності маніяка стала "Велика смута", яка тривала 20 років.
Вважається, що Іван Жахливий помер від сифілісу та ще кількох хвороб. У свої 54 роки виглядав на сімдесят. Проте існує обгрунтована версія, що смерть настала від отрути, якою його пригостили найближчі бояри - Богдан Бельський та Борис Годунов. Не треба було царю під час гри в шахи з Бельським пити чайок.
Так що спалення москви татарами - то був лише невеличкий епізод з "веселої" історії того царства...
