Переяславська рада 1654 р., Березневі статті 1654 р., а також Переяславські статі 1659 р. багато в чому стали визначальними для долі України. Їхня опосередкована дія дається взнаки дотепер – і не дає спокою історикам...Одностайного погляду на ці документи немає досі, адже оригінали втрачені... Тому дослідники працюють лише з копіями важливих актів або пізнішими офіційними публікаціями російською мовою... Але й по тому можна зробити важливі висновки. Адже росіяни не надто намагаються приховати давнє прагнення перетворити Україну на свою колонію.
Козацька Україна, що відродилася на своїй стародавній території, в ході національно-визвольної боротьби сер. XVII ст., в умовах постійної загрози нової війни з Річчю Посполитою, браку надійних союзників поставили перед Богданом Хмельницьким та його радниками дилему: або капітуляція перед Польщею, або ж союз із Московією чи Туреччиною.
Хмельницький, частина козацької старшини та духовенства ще з 1648 р. зверталися до московського царя з проханням допомогти Україні в боротьбі з Польщею. Проте московський уряд вичікував: хотів бачити обидві воюючі сторони вщент знесиленими. Історик Михайло Грушевський свого часу, до речі, писав, що хід історії Східної Європи міг би взяти кращий напрямок, коли б Україна ввійшла в політичний союз із Московією на початку своєї боротьби з Польщею, будучи повна сил протистояти Московії, відстояти себе і не дати зіпхнути на становище провінції.
За таких умов гетьман домагається рішення Земського собору Московської держави від 1 жовтня 1653 р. про взяття Війська Запорозького "під високу государеву руку" й допомогу у війні з Річчю Посполитою.
31 грудня 1653 р. царська делегація на чолі з царським дипломатом Бутурліним прибули до Переяслава.
А вже 18 січня 1654 р. відбулася Переяславська Рада, на якій була укладена домовленість про умови переходу Війська Запорозького під владу Московського князівства, а також про гарантії для Війська Запорозького.
Однак стався інцидент, не передбачений царатом. Коли духовенство хотіло привести до присяги гетьмана і старшину, Хмельницький зажадав від московських послів, щоб ті перші склали присягу від імені царя. Боярин Бутурлін, голова московського посольства, рішуче відмовився це зробити. Тоді гетьман і старшина залишили переговори - і це стало причиною публічного скандалу. Бутурліну довелося двічі повторювати запевнення, що цар охоронятиме всі права України і державний лад її буде збережений. Лише після цього гетьман і старшина погодилися на присягу.
Уклавши Переяславську угоду, уряд Хмельницького почав підготовку проєкту договору з Московією.
17 лютого 1654 р. було завершено виготовлення проєкту договору і сформовано посольство до царя. А 14 березня посли подали боярам проєкт із 23 статтями за підписом гетьмана і військовою печаткою та акредитовану грамоту від імені гетьмана. Згодом у Москві, за наказом царя Олексія Михайловича і за участю думного дяка А. Іванова їх перекладено та сформовано 11 статей, які й подали на засідання боярської думи 21 березня 1654 р.
Як зазначав український історик Ю. Мицик, 11 статей – скорочена й змінена редакція 23 статей, поданих російському урядові 21 березня 1654 р. У результаті перекладу основний зміст статей втрачався. На засіданні боярської думи було обговорено подані послами статті й ухвалено резолюції царя і бояр. Остаточна ратифікація договору відбулася 27 березня 1654 р. – московський цар Олексій Михайлович надав жалувану грамоту Богдану Хмельницькому й Війську Запорозькому, у якій ще раз переконував у збереженні суспільного ладу України, порядку управління й суду, які склалися до 1654 р із затвердженням 11 статей. Саме вони й увійшли в історію, як "Березневі статті Богдана Хмельницького".
Березневі статті кваліфіковано як договір "вічний", проте діяли вони по суті лише в часи гетьманування Хмельницького. За його наступників щораз при обранні нового гетьмана складався новий договір між Військом Запорозьким на чолі з новообраним гетьманом – з одного боку, та московським царем – з іншого, який формально підтверджував Березневі статті 1654 р.
Новий договір, як правило, мав дві частини: а) основний договір, про який знало вузьке коло старшини, - "Березневі статті" 1654 р. та б) "нові статті", додаткові, які пропонував московський цар і стверджував гетьман із Військом Запорозьким, або ж навпаки - пропонував гетьман і стверджував цар.
Щодо першої частини, то вже при обранні на гетьмана Юрія Хмельницького в жовтні 1659 р., з укладення Переяславських статей, Московія внесла на затвердження під грифом "Березневих статей" підроблений текст договору 1654 р. з 14-ма статтями, а не 11-ма, як було до того - в які було додано важливі обмеження автономії України й прав гетьмана. І починаючи від Юрія Хмельницького ці підроблені статті в нових редакціях подавалися Московією новообраним гетьманам під іменем “Березневих статей 1654 р.” та стверджувалися їхньою присягою та царськими грамотами.
З цього приводу історик Ю. Мицик писав, що, "широковідомі "14 статей" ("Переяславські статті"), які царський уряд видав за остаточну редакцію "Березневих статей" насправді не були нею. Вони були українсько-російським договом пізнішого часу, підписаним у Переяславі 1659 р. між гетьманом Юрієм Хмельницьким та представником російського царату А. Трубецьким, і мали нерівноправний для України характер".
Щодо другої частини нового договору, тобто "нових статей", то деякі з них складались і приймались з огляду на потребу регулювання нових взаємовідносин між Україною та Московією, інші ж з’являлися внаслідок політики московських царів, а пізніше російських монархів, які використовували будь-яку нагоду, щоб обмежити права і вольності України чи покласти на неї додаткові обов’язки.
Факт, що Московія з кожним новим гетьманом хотіла укласти новий договір, яскраво характеризує відносини України й Москви за договором 1654 р. Цей договір є двостороннім актом волевиявлення формально рівноправних сторін. Тож підтвердження договору 1654 р. й укладення додаткових договорів при зміні гетьманів можна пояснити тим, що договір 1654 р. втрачав одну з договірних сторін – Україну, а отже і свою силу. А тому новий гетьман мусив поновлювати силу договору 1654 р. та додавав нові договірні статті на вимогу Московії.
Цей договір складався з двох документів, які дослідив науковець діаспори А. Яковлів.
Перший документ – "... акредитована грамота Богдана Хмельницького від імені свого, Війська Запорозького і всього народу “православного руського” звертаєть-ся до царя Олексія Михайловича...", коротко виклавши зміст української національно-визвольної боротьби та прагнення допомоги московського православного царя. Грамота справляє враження суцільності і складена у виразах, які охоплюють Українську державу з усіма станами населення, підкреслено, зокрема "що гетьман і Військо Запорозьке просять затвердження всіх прав і вольностей в їхній державі" ("государстве Російскомъ").
Другий документ – "Статті Богдана Хмельницького, стверджені царем і боярською думою, які визначали умови військового договору між Московією і Військом Запорозьким" – містили вступ і 23 статті, однак після перекладу та втручання царату їх залишилося лише 11. У вступі виписано короткий царський титул із припискою "и Малыя Росіи", потім стоїть коротке звернення до царя з проханням, щоб цар виказав свою "милость" і "пожалував", про що посли будуть бити чолом. Далі йдуть артикули-статті. Статті розміщені невпорядковано та логічно не пов’язані між собою, наприклад, статті, що стосуються держави загалом, поміщено між статтями, які регламентують співжиття окремих станів населення, їхні окремі права і вольності. На думку науковця А. Яковліва, наслідок такого розміщення статей основна ідея, яку гетьман і старшина клали в основу проєкту договору з Москвою, маскувалася питаннями, менш важливими, які до того ще й непотрібно підкреслено і висунуто на перший план.
Щодо змісту 23 статей проєкту договору від 17 лютого 1654 р. та 11 статей, затверджених царем і боярською думою 21 березня 1654 р., серед них були вилучені ті, що унеможливлювали втручання Московії у внутрішні справи Козацької держави:– виходячи зі ст. 1, яка формулює "непорушність прав і вольностей козацького стану в управлінні", в Україні зберігалися адміністративно-військовий устрій, поділ на полки і сотні, гетьмансько-старшинська адміністрація, тобто залишався чинним адміністративно-військовий устрій козацької держави часів національно-визвольної боротьби, відповідно, зберігалася гетьмансько-старшинська адміністрація на чолі з гетьманом, однак у порівняні з проєктом договору відсутнє положення ст. 6 про право вільного обрання глави держави та уряду;
– ідея державності втілювалася у привілеях різних станів населення. Так, ст. 1 формулювала непорушність прав і вольностей козацького стану в управлінні, суді та в приватноправових відносинах; ст. 6 гарантувала права духовного стану й голови духовенства, київського митрополита. У порівнянні з проєктом з 23 статей, росіяни викреслили ст. 7, що забороняла відбирати в козаків, а також у їхніх вдів і дітей маєтки та землю, ст. 3, що гарантувала права і вольності містян та міського самоврядування; ст. 17, що визначала правове положення селянства й "підданого" населення; положення ст. 18 та ст. 13 про права духовенства і київського митрополита, які були дещо звужені. Тож положення, що мали забезпечувати непорушність суспільного устрою і привілеї населення Козацької держави без різниці станів, у затверджених статтях були значно обмежені, зокрема, щодо прав і вольностей містян та селян;
– залишалися в силі традиційне судочинство, в яке царським воєводам не дозволялося втручатися, лише частково про це йшлося в ст. 1 про непорушність прав і вольностей козацького стану в суді, під цим фактично розумілося збереження традиційної системи судів, зокрема копних, сотенних, полкових та Генерального суду;
– оборону держави мало тримати реєстрове козацьке військо чисельністю 60 000, що встановлювалось ч. 2 ст. 11. Цю статтю було сформульовано на підставі давньої традиції козацьких вольностей і порядків, що існували за польської влади, т. зв. козацьких "ординацій". Ці пункти росіяни не викреслили з проєкту статей, хоча дещо змінили їхній зміст;
– щодо утримання козацького війська та органів влади. Так, ст. 9 передбачала грошову платню командирам війська (полковникам, осавулам, сотникам) і козакам, ст. 2 - на утримання урядів військового писаря; ст. 3 - полковників, суддів, осавулів, ст. 4 - обозного й армати. Для цих потреб були призначенні млини, маєтки й гроші на видатки. Та порівняно з проєктом, у затверджених статтях були, зокрема, відсутні положення ст. 5, що передбачали на гетьманську булаву та утримання гетьманського уряду Чигиринське староство - натомість у резолюціях боярської думи від 21 березня 1654 р. це регламентувалося окремими жалуваними грамотами для кожного гетьмана окремо. Таким чином особа гетьмана стала залежною від царської милості.
Низка статей стосувалася зовнішньої оборони, відносин із іноземними державами та виплати цареві данини:– гетьманові надавалося право приймати іноземних послів, встановлювати зносини з іноземними державами - але лише за умови повідомлення про це цареві. Але відносини з Туреччиною і Польщею без царського указу були заборонені, що передбачалося ст. 5.
– щодо зовнішньої оборони України, то Військо Запорозьке повинно було воювати спільно проти ворогів "и во всем быти в послушании на веки", при цьому взаємовідносини Гетьманщини до її протектора визначала ст. 8 про утримання найманого війська кількістю 3000 чол. на кордоні з Річчю Посполитою, ч. 1 ст. 11 - про утримання найманого загону 400 чол. в Кодацькій фортеці і в Коші, і для стримання татар від нападу - ст. 10.
– ч. 2 ст. 1 передбачала у містах посади війтів, бурмистрів, лавників, які мали грошові і хлібні доходи збирати і передавати до "государевого скарбу" через призначених царем людей, водночас останні мали контролювати "зборщиків, щоб робили по правді". Для порівняння, у проєкті статей схожі положення передбачені ст. 15 (виплата данини одноразовою сумою "ценою ведомою" як плата цареві за військову допомогу), але там не передбачався контроль за місцевими збирачами податків. Так царат поступово підгрібав під себе фіскальну систему Гетьманщини.
За статею к. юрид. н. В. Пруса "Березневі статті Б. Хмельницького 1654 р. як джерело права Лівобережної України першої половини XVIII століття"Колаж 5.ua
