Генерал Люте: Україна має історію отримання гарантій безпеки, які виявлялися недієвими на практиці

- Безпекова ситуація, зокрема через російську агресію проти України, залишається драматично складною. Тривають кілька треків перемовин, дипломатія публічна й непублічна. Та росіяни, радше всього, демонструють свою готовність продовжувати війни і, можливо, нарощувати рівень ескалації. Який ви зараз бачите сценарій розгортання найближчих подій?

- Я вважаю, що Росія готова продовжувати війну. Я не бачу жодних ознак того, що президент Путін відмовився від своїх максималістських цілей, яких він дотримується вже майже чотири роки. Тому, на жаль, найімовірнішим сценарієм є подальше продовження бойових дій.

- Як ви можете охарактеризувати наявність ресурсів для продовження війн, зокрема в росіян? Водночас я просив би вас окреслити ресурсну базу для України. Нам потрібен стратегічний перелам у війні, а це далекобійна зброя і нарощування можливої відповіді на російську агресію.

- Погоджуюсь, що Україна залежить від підтримки своїх західних партнерів, насамперед європейських, і меншою мірою - Сполучених Штатів. Нині більшість оборонних систем закуповують європейські союзники НАТО та передають їх Україні. Серед них — високотехнологічні платформи протиповітряної оборони, зокрема Patriot і NASAMS.

Є одна спроможність, яка, на мою думку, могла б відчутно змінити ситуацію, хоча сама по собі вона не здатна визначити результат війни. 

Це системи точного удару великої дальності. Вони дали б Україні змогу ефективніше уражати російську нафтову інфраструктуру та логістичні маршрути, від яких залежать окупаційні війська, включно з Кримським мостом.

На жаль, я не вважаю, що такі системи будуть надані в найближчому майбутньому.

- Чи є розуміння того, якою буде позиція американської адміністрації, загалом позиція Сполучених Штатів, у питанні підняття рівня ескалації Російською Федерацією проти країн Європейського Союзу, які є членами НАТО? Путін неодноразово повторив, що Європа готується напасти на Росію. Він каже: ні, ми, звісно, ніколи зі свого боку не були б готові подібного робити, але ж Європа мілітаризується. Тобто це недвозначна погроза - як її сприймати? І як ви оцінюєте динаміку присутності Сполучених Штатів на східному рубежі НАТО?

- Я вважаю, що Росія справді становить загрозу. Очевидно, що війна в Україні є сьогодні найсерйознішим викликом. Але потрібно усвідомлювати, що за межами України Росія веде так звану гібридну війну — дії, які не є прямим збройним нападом. Це кібератаки, втручання у вибори, енергетичний шантаж, диверсії та інші форми тиску. Такі атаки вже відбуваються у країнах-членах НАТО. Американці мають пам’ятати, що під час виборів 2016 року Росія здійснила серйозні спроби втрутитися в наш виборчий процес.

Тому НАТО повинно залишатися пильним не лише щодо можливості того, що після завершення війни Путін може вдатися до військових дій проти Альянсу, але й щодо нинішньої реальності, коли Росія вже веде кампанію гібридних атак проти союзників НАТО.

- Ми можемо розглядати російську агресію проти України також як частину підготовки російської агресії проти країн Європи. У будь-якому разі російська війна - це інструмент тиску на Європейський Союз. І водночас це зміна доктрини управління російськими військами. Якщо говорити про готовність недекларативну - коли росіяни могли б бути готовими піти на відверті військові дії, зокрема проти Естонії чи Фінляндії? Це може бути до 2030 року чи після?

- Звичайно, ніхто насправді не знає, що в голові у Путіна, але з погляду військового балансу сил я вважаю, що війна в Україні - завдяки діям українських військових і народу - завдала таких масштабних втрат російським збройним силам, що найближчим часом Росія навряд чи становитиме конвенційну військову загрозу для НАТО. Під цим мається на увазі комбінована атака із застосуванням танків, авіації, флоту й інших засобів. Україна фактично знищила російську армію, яка вторглася у 2022 році, і ця сила поки що не здатна проєктувати свою потужність за межі України й у бік НАТО.

НАТО має залишатися пильним щодо російських повітряних і ракетних можливостей дальньої дії. Це ті самі безпілотники, балістичні та крилаті ракети, які щоночі б’ють по Україні. Їх можуть використати і проти Альянсу.

Також НАТО повинно враховувати загрозу гібридних атак - операцій, спрямованих на дезорієнтацію Альянсу, створення напруги між союзниками та розкол між Європою і Сполученими Штатами. Саме ці російські дії, на мою думку, будуть найсерйознішими викликами у найближчі кілька років.

- Реальні гарантії безпеки для України в разі підписання дипломатичного порозуміння з Російською Федерацією нам обіцяли надати. Але зараз знову коло повертається на тому самому місці і нам кажуть: якщо ви навіть і домовитесь, то гарантії будуть після цього. Як ви гадаєте, які реальні гарантії безпеки могла б отримати Україна в разі укладення якогось, можливо континентального, порозуміння з Російською Федерацією?

- Звичайно, Україна має історію отримання гарантій безпеки, які виявлялися недієвими на практиці. Найпоказовішим є Будапештський меморандум 1994 року, а також Основоположний акт НАТО-Росія, що декларував повагу до суверенітету та територіальної цілісності. До цього переліку можна додати ще й Мінські угоди. З роками було укладено чимало документів із правильно сформульованими зобов’язаннями, але коли їх перевіряла реальність, вони не працювали.

Я вважаю, що найдієвішою гарантією безпеки в майбутньому є власна українська спроможність. 

Йдеться про оборонну промисловість, здатну самостійно забезпечувати потреби держави, — за підтримки та, за потреби, у партнерстві з європейськими та американськими оборонно-промисловими компаніями. Так само йдеться про сили стримування й оборони, які повністю належать Україні й керуються виключно українцями.

Я не очікую значної європейської військової присутності в Україні після припинення вогню; не бачу для цього ані політичних, ані військових передумов. Тому, на мою думку, найнадійніша гарантія для України — це власна українська гарантія, посилена підтримкою Заходу.