Український політик і дипломат Роман Безсмертний в ефірі програми телеканалу Еспресо "Студія Захід з Антоном Борковським" про загострення внутрішньої кризи в Україні, некомпетентність оточення Зеленського і реалізацію російського плану - Поки частина країни обговорює поведінку Ківи, Мендель чи специфіку спілкування Зеленського із журналістами, я хотів би, аби ми проаналізували реальні небезпеки і реальні загрози, котрі зараз постають перед Україною. З одного боку немовби всі намагаються заблокувати формулу Штайнмайєра, котру частина українського політикуму хоче нам втюхати, але ми бачимо ще й інший момент: патріотичні середовища готові об’єднатися і виступити, не допустивши подібного сценарію. І я бачу одночасно дві небезпеки. - Тут можна тільки погодитися з тим, що Україна завдяки нефаховим діям новообраного президента і його команди поволі вповзає в дуже небезпечну зону, де очевидно, що титанічні зрушення можуть привести до дуже поганих наслідків. Можна передбачити декілька сценаріїв. Перший і дуже поганий, це те, що ззовні в України стає все менше і менше союзників і друзів. Тобто голос України ззовні дедалі менше чути. І слід чесно зізнатися, що Україна вже майже зникла з радарів Ради Безпеки ООН, Україна все менше впливає на ситуацію в ОБСЄ, ситуація по ПАРЄ зрозуміла, залишаються лише окремі союзники серед політичних середовищ Європи. В Україні починаються процеси дуже небезпечні з точки зору виникнення конфлікту між суспільством і державою. Це стосується трьох доленосних питань: питання війни і миру, питання землі і питання столиці – це, якщо хочете, динаміт, на якому можна підірватися.
Питання землі – це питання бунту в селі, питання столиці - це питання революції, тому що бунти здійснюються в селі, а революції робляться в столицях, а питання війни і миру – це питання, з ким піде армія.
Той, хто завів Зеленського і команду на лід формули Штайнмайєра і одночасно вкинув ці три проблеми, той явно спрямовував все це на риття окопів між владою і суспільством. І на сьогоднішній день очевидно: якщо президент, його команда зманеврують, знайдуть в собі сили відмовитися від окремих тез і набути пропозицій пропонованих суспільством, провівши серйозні кадрові зміни – тоді можна сподіватися, що ситуація застабілізується. Це стосується і питань проведення так званих "реформ", зокрема щодо тези, що "ми працюємо над реформами, відпрацьовуємо правову базу, але запровадження всіх цих реформ повинно мати окремі часові рамки і окрему методологію". І запроваджується на певний час перехідний період, бо ми знаходимося в стані війни із Росією.
- Ви дуже слушно відзначили некомпетентність чи недостатню фаховість тих чи інших представників Зеленського. Але в мене є відчуття, що частина його середовища свідомо хоче занурити Україну у внутрішній, можливо, громадянський конфлікт. Певні речі не збігаються з моїм уявленням про нефаховість. Таке враження, що суспільство намагаються свідомо роздраконити: це і ситуація з ФОП-ами, це і ситуація з ветеранами АТО, – маю враження, що хочуть ввести в динаміку найактивніші сили, які стояли завжди за українським спротивом несправедливості. Це мене надзвичайно сильно лякає, адже є відчуття, що Зеленський не до кінця розуміє, які реальні загрози стоять не перед його президентством, а конкретно перед державою Україна. - На тлі тих глобальних речей, про які я казав, речі, які пов’язані з абсолютно непродуманою соціальною політикою, з тиском на середній і дрібний бізнес, з новими дискримінаційними правилами на ринках, свідчать про те, що є провали не тільки у питаннях, пов’язаних з глобальною проблематикою, я вже не кажу про економічну складову. Проблематика нефаховості поширюється і на уряд. З іншого боку, аналіз ситуації навколо формули Штайнмайєра і те, як вона була інкорпорована, свідчить про те, що біля Зеленського присутні люди, які не просто працюють на сусідню державу, на Росію, а це особи, які реалізують плани Росії. З одного боку, йдеться про дискредитацію самого Зеленського, з іншого боку, - уже ж очевидно! – що ми в умовах, коли п’ять років ведучи війну проти Росії, тепер ми всі зусилля будемо спрямовувати на те, щоб погасити конфлікт всередині країни. А це означає, що цей вітер дме з Москви.
Починаючи від того, що українцям нав’язується інформаційний дискурс, закінчуючи тим, що у парламент уже зайшли антиукраїнські, відверто антиукраїнські політичні сили.
А чого варті, скажімо, заяви народного депутата Бойка про зменшення видатків на оборону?! І це в умовах війни! Зауважте, чим це аргументується? Звідси очевидно, що ми маємо певні сили, – і політичні в тому числі, – які працюють відверто проти України, реалізовуючи плани Кремля. Відтак питання можна поставити ще й глибше. Звернімо увагу на кадрові рішення, які реалізуються на рівні регіонів: призначення голів регіональних адміністрацій, районних і так далі – це все свідчить про те, що реалізуються частково ті інтереси, які виробляються, проробляються і нав’язуються Кремлем щодо України. Їм залишається що!? Спровокувати черговий внутрішній конфлікт і потім зайти через північно-східний кордон, який продовжує бути незахищеним – прикритий хіба що в районі ООС, парадоксальна ніби ситуація, ми здатні захищатися там, де йде війна – і то продумуються варіанти, як в умовах осінньо-зимового періоду зірвати війська із тих позицій, які вже опрацьовані, технологічно і технічно підготовлені, і відвести їх абсолютно на непідготовлені території.
Ось нинішня тактична ситуація, яка насправді свідчить про непродуманість, про нефаховість, і я погоджуюся з тим, що ми маємо реалізацію певних інтересів і планів Кремля, які здійснюються тими, хто тут реалізує інтереси сусідньої держави.
- Наскільки я розумію, Зеленський зараз мав би стрімко – буквально сьогодні-завтра-післязавтра наважитися на серйозні кроки. Я, можливо, навіть і не знаю, які конкретно ці би були кроки, але більше ніж переконаний в тому, що ви знаєте, на які рецепти мав би зараз пристати Зеленський. - Зверніть увагу, який час уже очолює державу Зеленський й ще не відбулося жодного засідання Ради національної безпеки і оборони. Я вже не кажу про те, що на сьогоднішній день не розподілені видатки із без пекового сектору на наступний рік, тобто вони існують тільки в загальній сумі. А що стосується питань, пов’язаних з Міністерством оборони, з оборонним замовленням, з забезпеченням Національної гвардії, зовнішньої розвідки, розвідки Міністерства оборони – це абсолютно ніяк не відпрацьовано. Я вже не кажу про кадрове наповнення. Люди звільнені, але вакансії залишилися. Ця невизначеність дуже серйозно б’є по розумінню, що буде завтра. Я вже не кажу про ситуацію у парламенті. Зверніть увагу, рішення, які ухвалюються, дестабілізують ситуацію, а не встановлюють новий ідеологічний, практичний, оборонний характер. Наступне – це питання, пов’язані з зупинкою реформування певних секторів. От ми казали, що реформи йшли повільно, але, якщо ми подивимося на теперішню ситуацію у певних секторах, вони просто зупинені. Наступне. Якщо взяти, скажімо, оборонний сектор, особливо оборонно-промисловий сектор, на якому необхідно було б робити акцент, який би міг стати свого роду драйвером в економіку України, там ситуація заблокована.
Ми бачимо абсолютну відсутність будь-якого цілісного розуміння, що ситуація важка, складна, Україна веде війну, але навіть за таких умов необхідно і потрібно і економіку розвивати, і формувати бюджет, і відповідати на соціальні питання, я вже кажу про речі, які пов’язані з так званою децентралізацією. Зверніть увагу, що відбувається. Ми говоримо вустами президента про те, що для окупованого Донбасу буде окремий порядок місцевого самоврядування, а в залі Верховної Ради і в діях уряду відносно до всієї іншої України відбуваються кроки, що звужують повноваження місцевого самоврядування. Хто у такій ситуації повірить подібним заявам президента і урядовців?! Очевидно, що вони внутрішньо суперечливі. Вони будуть призводити до породження нових конфліктів, я вже не кажу про таку річ, як програма уряду. Якщо ви ознайомитеся із текстом цього документу – він дуже скромний, це я ще м’яко кажу, я не хочу образити людей, які працюють в уряді, бо їх тільки призначили, – але скромність цього документу говорить про те, що діють не цілком відповідно до ситуації, яка склалася. Давайте візьмемо хоча б Міністерство закордонних справ. На наступний рік одна програма – це праця із безвізового режиму. Даруйте! Україна знаходиться в стані війни і від України відходить цілий ряд стратегічних союзників, а у Міністерства закордонних справ залишається тільки програма із безвізового режиму? І це стосується багатьох інших відомств.
- В мене є відчуття, що Яременко і Пристайко вже починають плутатися в показах, намагаючись зрозуміти, якою буде чітка стратегія, я досі не можу цього збагнути. Хоча чільні представники теперішньої влади у плані закордонних відносин мали би дуже конкретно сформулювати, чого нам чекати. Хоча нового закону про особливий статус ще немає, але ми розуміємо, що наші так звані західні партнери, ті самі голландці, вже хочуть вмонтувати Україну у відповідальність за збитий Боїнг, вже ніхто не говорить про Росію, як про країну-агресора й державу-анексатора, всі говорять про Росію, яка би мала долучитися до залагодження проблеми з так званими представниками самопроголошених бандитських формувань. Це – нонсенс. - Я зараз зупинюся на причинах, звідки ми маємо ці абсолютно деструктивні імпульси. Перший блок ми обговорили. Це – нефаховість, непідготовленість. Є друга частина, набагато небезпечніша. Інституційно так склалося, що в Україні президент сказав, і вся система почала під нього співати. Але ми на сьогоднішній день маємо президента, який входить в курс діла, який не повністю володіє ситуацією по певних секторах, і це б вимагало від міністрів, від секторальних очільників, від керівників комітетів рутинної, педантичної роботи, яка пов’язана з тим, щоби доносити до керівництва держави істинність позицій. І той же самий Яременко, і той же самий Пристайко добре розуміються в ситуації. Я не можу пояснити, чому вони зараз підспівують тим нефаховим людям, які сьогодні оточили президента у питаннях і безпеки, і зовнішньої політики. Я доходжу висновку: причиною цієї проблеми є інституційна нездалість. Очевидно, що в нинішніх умовах треба, щоби питання зовнішньої політики повністю на себе брав міністр закордонних справ, а це означає – роль Міністерства закордонних справ має зростати. В нинішній ситуації безпекову політику має на себе брати міністр оборони, начальник Генерального штабу і так далі. Очевидно, що звичка ходити на Банкову, отримувати відповіді на всі питання приведе до дуже плачевних наслідків за нинішніх умов, тому що на посаді президента ми бачимо людину, яка поки що не в повній мірі володіє всією цією проблематикою. Подивіться, президент цілий день проводить брифінг. Даруйте, невже у президента стільки повноважень і функцій, щоби віддавати цілий робочий день спілкуванню з журналістами, при тому що весь період, коли він виконує обов’язки, він спілкування з журналістами уникав?! І це в умовах війни, в умовах того, що йде підготовка до зовнішньополітичних серйозних екзаменів, до яких треба просто готуватися. Тож ми бачимо дуже серйозні і суб’єктивні провали, і інституційні вади, і все це, на жаль, буде приводити до зростання напруги між суспільством і владою, яка сьогодні тільки намагається спинатися на ноги. Помилки, які вже допущені, треба або виправляти, або вони будуть множитися, а це буде використовувати ворог. Росія не спить, вона залишила ті ж плани, з якими вона йшла війною на Україну. І тому думка про те, що Путін поміняв свою програму, що він змінив позицію – це абсолютно помилкова думка. В такій ситуації, коли ми бачимо нестабільну роль державного керівництва зривати війська з місць, проводити якісь маневри, проводити відведення військ – це не просто небезпечно, це призведе не до погашення війни, а навпаки – до її розгортання.
- Мені доводиться спілкуватися з багатьма офіцерами, котрі розуміють, що зараз відбувається. Вони буквально виють. Їх лякає настрій серед наших військових, котрі не розуміють ситуації, але ж військовослужбовці повинні розуміти, що відбувається в країні і від чого залежить в буквальному сенсі їхнє життя. Так от, в мене є побоювання, що Росія може зіграти в сценарій 1917-18 року, намагаючись відділити армію від свого уряду. Якщо між ними почне з’являтися не тріщина, а прірва, тоді уряд стає беззахисним, – він не просто не може віддати той чи інший наказ, – він стає беззубим. І ніхто вже тоді не захистить ні країну, ні владу: ні Аваков, ні національні дружини, ні народні депутати. - Дисципліна і порядок, забезпеченість – це речі, які йдуть первинними. А розуміння маневру – це річ, яка чітко дає відповідь на питання стабільності збройних сил, їхньої готовності захищати державу і народ. Те, що відбувається зараз, коли військовим чітко наказ не доводять, те, що командуванню Збройних сил не роз’яснюється ситуація – це величезні помилки. Я вже не кажу про комунікацію з військовими і комунікації з тими, хто пройшов війну, громадськими організаціями, парамілітарними структурами. Днями відбувся цілий ряд конфліктів між нинішніми ветеранами АТО/ООС і Національною гвардією, поліцією. Про що це свідчить? Про те, що політичне керівництво ізолюється від спілкування з цими людьми. Мало того, воно, погіршуючи соціальні умови, стимулює їх до цього процесу. Я вже не кажу про те, що якщо трапляться випадки, коли ветерани АТО і ООС займуть позиції, які вчора займали Збройні сили України, це буде лише свідчити про те, що Україна нездатна цілісно вести оборону. І тоді навіть в того ж самого Кремля з’явиться ще один аргумент, який буде просуватися в Європі і в світі: про нездалість України організувати цілісне управління збройними силами. Річ дуже небезпечна. Тому паралельно з тим, що слід об’єктивно оцінювати тактику, виробляти стратегію дій Збройних сил України, треба доносити до суспільства, до вищого керівного командного складу Збройних сил ті кроки, які буде здійснювати політичне керівництво. Це – по-перше. По-друге, ці кроки мають погоджуватися і опрацьовуватися разом з Генеральним штабом. Уже ж видно, що навіть сьогодні окремі офіцери, кадрові офіцери діючої армії говорять про те, що і тут, і тут, і тут є помилки у прийнятті рішень. Якщо ви проаналізуєте питання із розведенням живої сили по трьох пунктах, то ці питання дуже ретельно пророблені були ще у 2016-му році. Фахівців в Україні вдосталь для того, щоб сказати, коли і як це робити. Вони всі в один голос кажуть, що нинішня ситуація є нездала для того, щоб проводити такі маневри. Хоча над цим треба працювати. Ці всі міліметрові, сантиметрові, метрові кроки треба пропрацьовувати, але ж треба об’єктивно оцінити тактичну ситуацію для того, щоб приймати ті чи інші рішення. В нинішній ситуації, коли згромаджені колосальні військові сили, коли Росія відмовляється виконувати певні кроки, то в односторонньому випадку це робити неприйнятно, там має діяти принцип дзеркальності, причому дзеркальність ця повинна простежуватися, контролюватися, верифікуватися ОБСЄ і представниками національних збройних сил. Є ще одна проблема. Це – комунікація. Комунікація і між суспільством і владою, і між владою і збройними силами. Все це досить сумно, адже слід розуміти, що Кремль у цей час нас повністю спостерігає, він дивиться за тим, як ми себе поводимо. Як тільки ми дамо підстави посилити тиск, вторгнутися в Україну, Кремль буде це робити.
