[xvalue_foto1]Голова Українського інституту національної пам'яті 42-річний Володимир В'ятрович бере участь у передвиборчому турне партії "Європейська солідарність". До її списку ввійшов під 25-м номером. Лідер партії, п'ятий президент України Петро Порошенко, на мітингах представляє В'ятровича як "батька декомунізації". Бо він розробив законодавство для однієї з найдієвіших реформ — декомунізаційної. В Україні перейменували понад тисячу населених пунктів і районів.
Партія "Європейська солідарність" заявляє, що відбувається російський реванш. У чому бачите найбільшу загрозу?— Події, що відбуваються протягом останнього місяця, — особливо в гуманітарній політиці — не залишають сумнівів, що проросійські сили націлені на реванш. Намагаються організувати його незалежно від того, буде президент Зеленський їхнім союзником чи ні. Для цього достатньо його бездіяльності: не реагувати на спроби оскаржити в суді декомунізацію, закон про українську мову, реєстрацію Православної церкви України.
У Харкові проспекту Григоренка повернули назву Жукова. У Києві суд скасував перейменування проспектів Московського і Ватутіна на Степана Бандери і Романа Шухевича. Все робиться швидко. З розрахунку, що громадськість не встигне зорієнтуватися.
Тому потрібно бити в набат. І пояснювати людям, що відбуваються речі, які можуть поставити під загрозу багато зробленого за п'ять років.
Чи вдасться відстояти в судах проспекти Бандери?— Якби це залежало від юридичних засад, відповів би, що так. Але суди ухвалюють радше політичні, ніж юридичні рішення. Як у справі перейменування проспектів Бандери й Шухевича в Києві. Суд тривав три роки. Позивачка, товарищ Бережна, не здатна була артикулювати свої претензії, і суддя, як виглядало, неготова вже була слухати ці безпідставні заяви, істерики. Процес затягували. І щойно влада змінилася — ми отримали несподіваний, нічим не обґрунтований, політично вмотивований результат. Щойно Інститут національної пам'яті отримає рішення суду — будемо подавати апеляцію.
Такі рішення виходять і від судів, і від місцевої влади, як у Харкові. Деякі — лунають від команди Зеленського, від партії Медведчука чи "Опозиційного блоку". Це збіг, узгоджена політика чи просто всі побачили, куди вітер віє після відходу Порошенка?— Думаю, всього потроху. Але за цим стоїть Росія, яка використовує різні канали й інструменти. Це можуть бути люди, які є її "п'ятою колоною" в Україні — "Опоплатформа", "Опоблок". І люди із середовища Зеленського. Воно може не бути відверто проросійським, але через відсутність його чіткої позиції там є такі особи, як Дубинський, Бужанський та інші українофоби. Його команда чітко дала зрозуміти, що вони готові переглядати ухвалений закон про мову.
Це значить, країна не пройшла точку неповернення в питаннях декомунізації, політики національної пам'яті. Можливий відкат на позиції 2013 року?— Не хочу сіяти паніки. Українці змінилися й готові захищати питання національної ідентичності. Проте сказати, що зворотного шляху немає, також не можу.
Політика в гуманітарній сфері формується роками. І як би багато не було зроблено за Порошенка — це лише п'ять років. Роботу треба продовжувати. Бо національна пам'ять руйнувалася десятиліттями.
Реванш не є неминучий, але можливий. Чи він станеться, залежить і від готовності українців захищати здобуте.
Ви писали у "Фейсбуці", що вас не залишать на посаді голови УІНП. Чому так вважаєте? З вами спілкувався хтось із команди Зеленського?— Ні, ніхто. Але до мене доходили сигнали про пошуки альтернативи В'ятровичу. З таким посилом, що повна ліквідація УІНП може спричинити обурення громадськості, а от В'ятровича треба відсторонити.
А якби запропонували залишитися, погодилися б?— Сумніваюся, що зміг би працювати з командою Зеленського. У її лавах є відверті українофоби.
Хто може очолити УІНП? Якими будуть ваші взаємини з Інститутом?— Формально — мають оголосити конкурс на цю посаду. І я хотів би, щоб його очолила компетентна й проукраїнськи налаштована людина. А я в парламенті робитиму все, щоб допомогти роботі УІНП.
Ми давно маємо ідею створити закон, який зробив би Інститут нацпам'яті незалежнішим від політичних змін. Бо зараз керівництво цієї структури призначає уряд. А сам інститут може бути ліквідований постановою Кабінету міністрів. Ми в УІНП вивчили досвід інших пострадянських країн, де такого роду інституції гарантовані складною процедурою обрання і звільнення керівництва — за участю уряду, парламенту, президента і наукової громадськості. Розробляємо такий проект для України.
За вас змагалися партії, аби залучити у список?— Я для себе розглядав дві можливості. "Європейська солідарність" і "Голос". Від обох партій почув спочатку пропозицію балотуватися в одному з мажоритарних округів Західної України. Відмовився. Бо вважаю, що теми, з якими я працюю, стосуються всієї України. Для мене принципово, щоб робота, з якою мене асоціюють, була невід'ємним елементом програми політичної сили. Такою партією є "Європейська солідарність".
Вас називають націоналістом, бандерівцем. Чи можна вважати "ЄС" партією, яка перейняла не лише проєвропейський, а й націоналістичний електорат?— І Порошенка, і його команду можна назвати тими, хто втілив у життя ключові положення програми українських націоналістів 1990–2000-х. Це, нагадаю, "ОУН-УПА — державне визнання", що було зроблено 2015 року. Це позбавлення від комуністичного мотлоху на наших вулицях. Державний статус і права української мови, закріплені ухваленим цього року законом.
"Європейська солідарність" позиціонує себе як державницька сила. Її ключовою метою є розбудова Української держави.
Які у вас взаємини з Петром Порошенком?— Зараз у нас повне взаєморозуміння. Котрий день їздимо по Західній Україні, наступного тижня (інтерв'ю відбувалося 29 червня. — ГПУ) будемо у Центральній Україні. Порошенко мене на сцені представляє як "батька декомунізації".
Чи відкриваєте в Порошенкові нові сторони після його відходу з президентства?— Головну його сторону я відкрив для себе між першим і другим туром: він — боєць. Людина, здатна на рішучий крок. Таких політиків Україна потребує як держава, що перебуває у війні.
В'ятрович у виборчому списку — це плюс для партії чи ризик? Кажуть, ваші контакти з "Голосом" Вакарчука перервалися через те, що для них ви були занадто радикальним.— По суті, так і є. Один з аргументів, який був озвучений мені як причина, чому не можу бути в команді "Голосу": Вакарчуку було б важко говорити з виборцями в Харкові, якби у списку був В'ятрович. "Голос" намагається дистанціюватися від питань національної культури й ідентичності. Я вважаю, це хибний підхід.
Днями активісти організації "С14" провчили провокатора, який координував напади на вас та УІНП 2017 року. Чи лунають погрози на вашу адресу зараз? Чи почуваєтеся в безпеці?— Справи з моєю безпекою не покращилися. Бо навіть після згаданих вами нападів жодних кроків з боку правоохоронних органів щодо притягнення нападників до відповідальності не відбулося. Погрози лунають. Торік була спроба замінувати мій автомобіль. Я про це дізнався пізніше від СБУ, коли вони запобігли цій спробі.
За цим стоїть Росія. Йдеться не лише про погрози фізичної розправи, а й про юридичні інструменти. Слідчий комітет РФ оголосив мене "міжнародним злочинцем" — мабуть, сподівалися завдати незручностей у закордонних поїздках.
Історик Володимир В'ятрович, народився у Львові. Батько був будівельником, мати працювала на автобусному заводі маляром.
Закінчив історичний факультет Національного університету ім. Івана Франка.
Викладав в Українському католицькому університеті й Києво-Могилянській академії.
Написав шість книжок з історії України, співавтор ще чотирьох. "Історія України з грифом "Секретно" здобула кілька премій і розійшлася накладом 50 тис. примірників.
У 2008–2010 роках на посаді директора архіву Служби безпеки України розсекретив раніше таємні документи КДБ, організував відкритий доступ до них.
Рік працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету.
У березні 2014-го очолив Український інститут національної пам'яті.
Колекціонує вінілові платівки. Захоплюється музикою — рок, джаз. Із літератури — історією, філософією, фантастикою. Любить подорожувати й куховарити.
Одружений, має сина.
