Олександр Турчинов у 2014-2019 роках був виконувачем обов'язків президента, Головою Верховної Ради, Секретарем РНБО. Після 14-го року він не брав участі у виборчих кампаніях і не займався виборами. Але цього року Турчинов повернувся в політику - погодившись очолити штаб "Європейської Солідарності".Чим він керувався попри чимало протиріч і конфліктів? Про це - у відвертому інтерв'ю з Турчиновим про політику, кризу і про війну*****
- Олександре Валентиновичу, ви очолили виборчий штаб "Європейської Солідарності". Раніше ви співпрацювали з Петром Порошенком лише як з президентом, але не брали участі у виборах на боці Порошенка, не агітували. Навіщо ви йдете в його політичну команду зараз, коли він в опозиції?– Я не вперше у житті спокійно йду з активної політики, з відповідальних державних посад і завжди дуже ефективно використовую цей час. Пишу книги, займаюся наукою, проповідую в церкві. Живу цікавим насиченим життям. Але мені боляче спостерігати, що упродовж останнього року відбувається з нашою країною. Руйнується економіка. І почалося це ще минулого року, коли інерція позитивних змін, задана попередниками цієї влади, закінчилася. Уже в жовтні-листопаді 2019 року ми мали системне падіння обсягів виробництва, яке продовжує наростати. Провалено боротьбу з пандемією. В Україні найбільша в Європі кількість заражених коронавірусом лікарів у пропорції до чисельності населення. Не проведено і не планується масове тестування, але ж лише так можна локалізувати інфекцію. Офіційна статистика не відповідає реальності. Мене турбує те, чому я присвятив частину свого життя, – це оборона нашої країни, адже війну не закінчено, загроз не стало менше! А зараз багато розмов, красивих заяв, але дуже мало справ. Цього року, попри всі обіцянки, так і не профінансували серійне виробництво жодної з нових українських ракет, стратегічно важливих для оборони нашої країни. Ні "Вільха", ні "Вільха-М", ні "Нептун" не надійдуть у війська в 2020-му. Обіцяють виділити гроші наступного року, а що, цьогоріч у нас уже закінчилася війна?
Дилетантство і непрофесіоналізм деформують управлінську вертикаль і породжують хаос. Проросійська п'ята колона починає визначати внутрішню і зовнішню політику країни. В Україну повернулися інформаційні темники, замовні справи та неправосудні рішення.
Я дуже не хотів повертатися до активної політики, але країна послідовно скочується до катастрофи, і цьому потрібно протистояти.
– Ви очолили виборчий штаб ЄС. Які у вас завдання і повноваження?– Це не зовсім виборчий, більше – антикризовий штаб, проте й вибори також у його полі зору. Так, бажано, щоб перезавантаження влади відбулося швидко і безболісним шляхом чесних прозорих виборів. Запас міцності нашої країни не такий великий для того, щоб вона могла раз на 5-6 років проходити через революції і катаклізми. Сьогодні актуальним є проведення не лише місцевих, а й дострокових парламентських виборів. Таке рішення може стати виходом із кризового глухого кута для цієї влади. Перед країною, затягнутою в кризовий вир, стоїть занадто багато викликів, тому і штаб – антикризовий. Для локалізації кризи часу буде обмаль, тому вже зараз необхідно відпрацьовувати програми і технології щодо швидкого відновлення системи управління, економіки та обороноздатності країни. А в разі ескалації російської агресії – чітко і професійно протидіяти цьому. Для роботи в штабі ми підтягуємо експертів і фахівців, будемо виховувати і готувати кадровий резерв. Ми мусимо навчитися об'єднувати інтелект нації, протиставити професіоналізм – популізму, будувати горизонтальні зв'язки, стати центром об'єднання конструктивних, відповідальних проукраїнських сил.
– Наскільки я знаю, у 2014-му ви пропонували Порошенку створити спільну партію і разом іти на вибори, але він відмовився, у 2018 році вам уже пропонував Петро Порошенко очолити штаб, але ви відмовилися. Що змінилося зараз?– Загрози. Кардинально зросли загрози, які стоять перед країною. Якщо не зупинити падіння, ми можемо опинитися в ситуації, як у кінці 2013-го – на початку 2014 року. Чесно кажучи, я не припускав, що непрофесіоналізм і дилетантство будуть покладені в основу державної політики. Повна відсутність державної економічної та оборонної стратегії. На відповідальні посади ставляться люди, які не мають ні знань, ні досвіду, ні розуміння поставлених перед ними завдань, а тільки амбіції та жагу піару. Відсутність стратегії, відсутність логіки ухвалення рішень, відсутність професіоналізму прикривають розпіареним мемом "нові обличчя". Здавалося б, китайська культурна революція наочно довела абсурдність і небезпеку такої технології, але люди, які не бажають думати, вперто рухаються до власної трагедії.
– У Порошенка було п'ять років, щоб об'єднувати, проте тоді він цьому уваги не приділяв – натомість розкручував конфлікти – скинув Яценюка, потім остаточно розсварився з Гройсманом, глава його Адміністрації Президента Райнін утік в "Опоблок" до Медведчука. Вам не здається, що для патріотичної частини суспільства необхідний новий лідер, здатний об'єднувати, потрібні нові надії?– Подавати надії – це не професія. Для кожного часу й обставин є свої рішення, свої перемоги, поразки і помилки. І чим небезпечніша ситуація, чим більші загрози – тим складніше ухвалювати оптимальні рішення. Чи вважаю я Порошенка ідеальним політиком? Ні. Тому що ідеальних політиків не існує. Але час, його позиція і дії влади перетворюють його на справжнього лідера опозиції. Він п'ять років захищав країну, гідно представляв її на міжнародній арені, і поки краще за нього цього ніхто не зробив. Ми можемо з вами обговорювати, що буде завтра, але необхідно займати чітку позицію сьогодні, і в Порошенка вона є. Подивіться, як його пресують, – цей нескінченний фарс із порушенням кримінальних справ за заявами проросійських політиків. Відбувається абсурдна спроба назвати злочином виконання президентом своїх обов'язків щодо захисту країни. Сьогодні багато політичних лідерів сидять тихо, вибудовуючи договорняки з владою та олігархами, і не заважають розвалювати державу. У політиці, як і в житті, потрібно бути з тими, хто чинить опір, тому що на кону набагато більше, ніж сварки і образи, які вже у минулому. Війна за незалежність України триває. Сто років тому наші предки програли її через нездатність до об'єднання, через постійні взаємні претензії та чвари. Я не хочу, щоб в історії моє ім'я було серед тих, хто стояв осторонь у білих рукавичках, критикував і чекав, коли у владі саме по собі з'явиться щось красиве, добре, вічне. Я не був в одній партії з Порошенком, але зараз я очолив штаб, щоб показати всім, хто готовий до боротьби за Україну, – час об'єднуватися, все змінилося, ми зобов'язані зберегти країну. І коли ми захистимо Україну, з'являться нові покоління політиків, які вилікувались від популізму і "простих рішень", а зараз "Європейська Солідарність" – єдина реальна проукраїнська опозиційна сила.
– У 2005 році ви доклали чималих зусиль до того, щоб тоді секретар Ради національної безпеки і оборони Порошенко втратив свою посаду. Тоді у нього як у політика був один із найвищих антирейтингів у країні. Щоб йому здійснити камбек і повернутися після того удару, якого він зазнав внаслідок пресконференції Зінченка, знадобилося 8 років, революція і війна. Сьогодні у Порошенка теж доволі високий антирейтинг. Як ви вважаєте, щоб повернутися до влади, скільки часу йому знадобиться, і чи можливий камбек у кар'єрі вдруге?– Сьогодні "Європейська Солідарність" – це не один, а команда відповідальних, професійних, проукраїнських лідерів. На порядку денному місцеві і парламентські вибори. Зараз дуже важливо об'єднати широке коло політиків, управлінців, силовиків, здатних реально захистити країну, зупинити її падіння і забезпечити економічне зростання. Це головний пріоритет. Ви згадали історію наших взаємин із Порошенком. Ми з ним пліч-о-пліч працювали в штабі, який координував дії опозиції під час Помаранчевої революції. Після перемоги революції демократична команда замість того, щоб об'єднати зусилля, допомагаючи один одному зміцнити країну, почала війну на взаємне знищення. Петро Порошенко був із Ющенком, я був із Тимошенко – два конкуруючі табори, які просто знищували один одного. Як наслідок, переміг Янукович, який спробував здати Україну Путіну. Фактично, наше протистояння стало однією з причин приходу до влади кримінального проросійського угруповання, яке відкинуло країну назад у багатьох питаннях. Політика Януковича, підписання Харківських угод, руйнування сектору безпеки та оборони, сприяння російській інформаційній експансії призвели до втрати Криму і частини Донбасу, привели країну до катастрофи, яку ми ледве змогли зупинити в 2014 році вже разом із Порошенком. Це саме той приклад, який доводить, що демократичні, проєвропейські, проукраїнські сили замість того, щоб конфліктувати і боротися за рейтинги, перебуваючи в одному електоральному полі, мають об'єднувати зусилля. Тому що відповідальність перед країною, перед людьми набагато вища, ніж особисті амбіції і вузькопартійні інтереси. У будь-якому разі, ми зробили висновки з тієї ситуації.
– Але людям важливо розуміти, що буде далі. Повноваження президента в Україні величезні, спокуса влади колосальна – знову прийде президент, який замість розвитку державних інститутів влаштує ручний режим правління всім і вся, від тарифів і кредитів до оборонних замовлень і знову почнеться хаос? Думаю, суспільство боїться вже варіантів, які ми пройшли, і хоче нового лідерства.– Ви знаєте, все-таки за нашою ментальністю та ставленням українців до влади, для запобігання названим вами загрозам необхідна реальна конституційна реформа. Логічний перехід до парламентської республіки, коли є противаги і немає можливості одній особі, прийшовши на популістських гаслах до влади, поставити під удар усю країну. Думаю, це буде вихід для багатьох, щоб припинити, як говорили за радянських часів, "волюнтаристські" підходи і протистояння, які руйнують країну. Парламентська республіка – це європейська модель влади, а Україна прагне стати європейською країною. Тоді рейтинги чи антирейтинги однієї особи не будуть ключовими для розвитку цілої нації і цілої країни.
– Який Порошенко зараз, після провалу на президентських виборах? Він підтримує такий варіант? Він здатний об'єднувати?– Те, що Петро Порошенко багато чого переосмислив у своєму житті, я у цьому переконаний і можу це підтвердити, спілкуючись із ним. Для нього пріоритет – не протистояння із Зеленським, а організація опору Путіну і російській агресії. Він готовий до об'єднавчого процесу, тому що боротьба за свободу об'єднує, змушує чути і розуміти товаришів по боротьбі. Зараз зрозуміло, хто чого вартий. Коли ти при владі, доволі важко розбиратися в людях, які вишиковуються в чергу, щоб потрапити до тебе. А коли ти в опозиції, то починаєш цінувати тих небагатьох, хто підставляє плече і йде з тобою разом важким шляхом.
– То в чому конкретно змінився Порошенко?– Навіть те, що він запросив мене очолити штаб, свідчить за себе. Раніше завжди всім керував він особисто, займаючись і макроменеджментом, і мікроменеджментом, замикаючи на собі вирішення практично всіх питань. А зараз фактично на ключову позицію Порошенко запросив людину, яка ніколи не роздаватиме компліментів і не підіграватиме тому, з чим не згодна. Він знає, що я ніколи не прогинаюся під обставини і завжди займаю тверду позицію, незалежно від того, подобається це комусь чи ні.
– Які повноваження ви отримали, щоб можна було говорити про обсяг самостійності?– Це не перший штаб, який я очолюю. Штаб визначає стратегію і відпрацьовує шляхи оптимального вирішення складних завдань. Безумовно, в полі відповідальності штабу будуть вибори, вибудовування комунікацій, зміцнення регіональних і центральних структур, підготовка кадрового резерву, відпрацювання масових заходів тощо. І ще раз хочу зауважити, що ключовою темою для мене є широке об'єднання патріотичних сил, здатних захистити країну від криз, зовнішніх і внутрішніх ворогів.
– Хто ж об'єднуватиметься? Пам'ятаю, як лідер НФ Арсеній Яценюк відмовився запрошувати Порошенка на з'їзд партії перед виборами, здається, всі, хто міг об'єднуватися, вже відрізані і посварилися назавжди.– Ми не мусимо нікого нікуди затягувати, країну врятує тільки об'єднання тих, хто ухвалює це рішення добровільно й усвідомлено. Ми маємо показати нову якість політики, яка заслуговує на довіру. Це просто? Ні. Я переконаний, що сьогодні настав час, коли ті проблеми, які стоять перед країною, ті завдання, які потрібно вирішувати, ті виклики, загрози, які нависають над Україною, – набагато важливіші, ніж наші симпатії та антипатії. Кожному потрібно визначитися, в чому його пріоритет: боротьба за майбутнє країни чи якісь особисті переживання й образи. За шість років війни в країні проявили себе тисячі людей, які здатні жертвувати собою і своїм добробутом, щоб захистити і змінити Україну.
– Зараз багато в чому подібна ситуація. Тому що ОПЗЖ Медведчука за рахунок рейтингу інших політичних сил стрімко набирає бали, висунулася на друге місце вже за останніми опитуваннями і підгортає під себе Південний Схід. Які ваші оцінки прогнозні щодо місцевих виборів?– Проблема в тому, що лідери ОПЗЖ чітко зорієнтовані не на перспективу нашої країни, а на інтереси країни-агресора. Вони демонстративно регулярно літають до Москви на якісь там спільні заходи, не приховуючи свого позитивного ставлення до країни-агресора, яка окупувала Крим і частину Донбасу, яка продовжує щодня вбивати наших солдатів і реально нам погрожує повномасштабною війною. Така робота на Росію, яка намагається відновити свій імперський потенціал, – дуже небезпечна для країни. Починаючи з 2014 року так нахабно п'ята колона ніколи не поводилася. Багато хто за нинішньої влади повернувся в країну без жодних проблем. Встановивши контроль над провідними ЗМІ, декларують просто зухвалі для країни речі, виправдовуючи російську агресію. Ніхто не контролює походження їхніх ресурсів. Проросійські антиукраїнські сили починають серйозно впливати на внутрішню і зовнішню політику держави. Це вже перейшло певну критичну межу.
Окрім того, за пасивної підтримки влади посилюються спроби дискредитації Майдану, ревізії ідей і пріоритетів Революції Гідності. Наступ ідеологів контрреволюції підтримується і посилюється керівництвом правоохоронних органів, передусім, – ОГПУ і ДБР. Той же Андрій Портнов, який за своєю антимайданівською агресивністю, активністю і системністю дасть фору навіть лідерам ОПЗЖ, демонстративно ставить завдання перед "незалежним слідством", яке старанно відпрацьовує всі його заяви.
– Уже зараз Медведчук контролює прямо або опосередковано практично 5 телеканалів, близьких до ОПЗЖ, в якій він є стрижнем. Контролює найбільші торговельні мережі, заправки, поставки палива в Україну у великому обсязі. Російський вплив через нього легалізується, масштабується. І це вже дуже вагомий чинник внутрішньої політики. Виходить, що ми дозволяємо розривати державу зсередини.– З перших днів агресії ми робили все можливе, щоб відновити повністю зруйновану армію та оборонно-промисловий комплекс, вибудувати управлінську вертикаль і захистити країну. З іншого боку, ми виконували обіцянку, дану Майдану, – забезпечуючи європейський вектор, європейську інтеграцію. І наші європейські партнери ніколи не сприйняли б, якби ми почали, скажімо так, проводити позасудові розгляди, здійснюючи зачистку п'ятої колони без доведених у суді обвинувачень. Необхідно було, щоб країна залишалася в правовому полі. Без цього європейська інтеграція була б неможлива. Згадайте, коли ми ухвалили рішення про заборону російських інтернет-ресурсів та соціальних мереж, щоб захистити країну від інформаційної агресії, нас звинуватили в порушенні свободи слова. Тоді нас підтримало тільки керівництво НАТО, розуміючи, що це проблема суто інформаційної безпеки країни.
Інше питання, що багато справ, які стосуються тих, хто працював проти України, зависли на роки в судах через низькі темпи судової реформи. Але навіть за всіх цих проблем, до травня 2019 року ми не дозволяли розривати державу зсередини. І якби хтось це спробував зробити, була б дуже жорстка реакція. Більшість представників п'ятої колони були загнані в кут або втекли з країни. Нині ж вони діють відкрито й нахабно. Їхні можливості, зокрема, інформаційні активи, використовує Російська Федерація в агресії проти нашої країни. Гібридні технології війни передбачають спочатку інформаційне зомбування людей, як це було в Криму чи на Донбасі, а потім вже з'являються російські танки. Те саме ми бачимо зараз. Повним ходом іде інформаційна обробка населення, а що буде потім – ми можемо з вами доволі точно спрогнозувати.
– На початку нашої зустрічі ви говорили про політичні репресії. Але всі обвинувачення проти Порошенка викликають лише великий скепсис, чи можна це вважати політичними репресіями. Вони відкрили багато справ, але всі ці справи алогічні і безперспективні.– Репресії не передбачають, що справи мають бути логічними. У тому ж і річ, що абсурдність справ – ще один з доказів їхньої винятково замовної природи. Ви ж не думаєте, що слідчі і прокурори вирішили проявити себе на гумористичній ниві і з цією метою сфабрикували дурні і безглузді справи? Ні. Це пряме замовлення. Але у виконавців немає підстав для серйозних обвинувачень, та й з професіоналізмом реальні проблеми. Понад 20 справ. Одна ганебніша за іншу. Причому Порошенка звинувачують у тому, що він виконував свої повноваження як президент. Його звинувачують у тому, що він продовжив контрнаступ на Донбасі. Його звинувачують у тому, що він дав команду на прохід з українського порту – Одеси – в інший український порт – Маріуполь – українським військовим кораблям через Керченську протоку, яка також є українською тощо. І лише жорстка заява Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки про неприпустимість політичних репресій, а також активна позиція українців змусили їх уже в суді відмовитися від запланованого арешту. Згадайте абсурдність обвинувачень проти Софії Федини, Марусі Звіробій, Тані Чорновол, Олександра Погребиського та інших патріотів... Я не вважаю, що це смішно. Що це невдалі жарти. Це демонстрація агресивності і, водночас, безсилля влади. Але цей конвеєр справ забирає багато часу, нервів і сил. Я на собі відчув усі подібні принади режиму. За часів Кучми та Януковича проти мене було порушено з десяток кримінальних справ за організацію масових заворушень, за захоплення телецентру, опір силовикам тощо. Вони тричі вносили в парламент подання на мій арешт. Я це все проходив. Не думаю, що нинішня влада мене зможе в цьому плані чимось здивувати. Ухвалюючи рішення очолити штаб ЄС, я припускав, якою може бути їхня реакція. Через тиждень після моєї заяви з Офісу Генпрокурора до Печерського суду прийшла пачка клопотань про виїмку документів, пов'язаних із моєю колишньою роботою. Як бачите, доволі оперативна реакція.
– Зеленський в Одесі заявив, що ми ніколи не пробачимо тим, хто не дав можливості морякам захистити Крим. Як ви думаєте, кому він таку погрозу адресував?– Думаю, що багато хто зрозумів, що це погроза на мою адресу, така собі відповідь мені за мою активізацію. Але я вам скажу, що по суті питання поставлене правильно. Дійсно, досі не відповіли ті, хто привів до окупації Криму.
– Суду немає. Люди з цього питання плутаються, суспільство має зрозуміти, що сталося.– Справді, досі ніхто не відповів за розвал української армії. За те, що фактично до початку війни армія була абсолютно не готова захистити свою країну. Хто відповів за руйнування оборонно-промислового комплексу нашої країни? Хто відповів за підписання Харківських угод, скориставшись якими Росія сконцентрувала в Криму військове угруповання, що значно перевершує українське? Я не кажу про те, що з армії 70% перейшло на бік росіян, зі Служби безпеки – 90%, з міліції – 99%. Це теж відповідальність тих людей, які ці кадри просували, виховували, призначали. Росія серйозно готувалася до агресії в Криму, всіляко сприяючи руйнуванню обороноздатності нашої країни. Це робила її агентура, а також чиновники-корупціонери і генерали, які розпродавали армійське майно за безцінь, знімали з озброєння найкращі зразки ракетної зброї і військової техніки. Хто відповів за передачу Росії атомної зброї в обмін на папірці порожніх обіцянок? Це трагедія України. Але ми ж розуміємо, що питання поставлене зовсім в іншому контексті. Іде брудна гра, яку нав'язує нам російська пропаганда, в яку грають такі їхні маріонетки, як Янукович і колаборанти з ОПЗЖ, які, до речі, різко активізувалися з цього питання (в останньому інтерв'ю Медведчука – це одна з ключових тем). Їм потрібно показати всьому світу, що не було військової агресії, не було окупації Криму. Просто взяли і віддали Крим. Саме тому проти мене, починаючи з 2014-2015 року, розв'язана брудна інформаційна кампанія, триває подання всіляких позовів. Подібні позови подали Янукович, депутати ОПЗЖ, ексчиновники і генерали, які розвалювали за Януковича армію. Долучилися до цієї групи "захисників вітчизни" і представники нинішньої влади.
Але влада та її ставленики в Генпрокуратурі і ДБР, почавши розігрувати підкинуту їм кримську карту, не тільки відбілюють російську агресію. На тлі зондування суспільства і ходіння колами навколо "подачі води в Крим" і бажання побачити "відблиск миру" в очах Путіна така поведінка видається логічною. Але через високий "професіоналізм незаангажованих" виконавців вони не в змозі зрозуміти, що, граючи в чужу гру і копаючи під мене, – викопують кримінальну справу проти Зеленського. Який, користуючись його термінологією, "не дає українським морякам звільнити Крим".
– Дуже цікаво. Зеленський не виконує своїх конституційних повноважень гаранта територіальної цілісності України?– Злочин Росії проти України не завершено, окупація Криму триває. Злочин триває. Адже ми не припускаємо думки, що керівництво країни та їхні "незалежні" правоохоронні органи визнали російську анексію АРК або їхній фейковий референдум? Адже в правовому плані окупація півострова в 2014 році нічим не відрізняється від окупації в 2020! Для захисту країни від зовнішньої агресії в Конституції і в законодавчому полі країни немає часових обмежень. Чисельність російських військ у Криму зараз не більша, ніж було сконцентровано там на початку 2014 року. Антиукраїнська агресивність кримчан, отруєних російською пропагандою, явно зменшилася, коли вони на власній шкурі відчули всі принади "русского мира". Теперішній стан української армії, її озброєння, забезпечення і підготовку не можна порівнювати з тим, що ми мали шість років тому. Тому всі, хто розповідають, як потрібно було захищати і звільняти Крим, мають всі можливості продемонструвати свій героїзм в on-line режимі.
До того ж, на початку 2014 року російські війська, які перебували в Криму, прикривали свою агресію Харківськими угодами, що дозволяли РФ на законних підставах мати на півострові потужне угруповання, яке було значно більшим навіть за номінальну чисельність українських військовослужбовців. За тих умов, наприклад, авіаційний удар по базі Чорноморського Флоту Російської Федерації Кремль трактував би в рамках міжнародного права як віроломний напад на Росію з усіма випливаючими наслідками. Водночас усі наші стратегічні партнери відмежувалися б від конфлікту, як це було в 2008 році під час російсько-грузинської війни, коли після невдалої спроби звільнити Цхінвалі війська РФ, окупувавши частину Грузії, захопивши всі грузинські порти і зламавши опір підготовлених до війни грузинських військ, підійшли до Тбілісі. Тоді світові політики сховалися за формулу – "винні обидві сторони".
Можливо, нинішнє керівництво нашої країни не в курсі, але після незаконної анексії Криму РФ в односторонньому порядку вийшла з Харківських угод. Тепер жоден військовослужбовець російської армії не має жодного права перебувати на кримській землі і, в разі наступу українських військ, Путін не зможе прив'язатися до жодного міжнародного документа. Усі війська РФ, серед яких і Чорноморський флот, перебувають сьогодні в Криму з порушенням усіх міжнародних норм, української Конституції і законодавства.
Легітимний Верховний Головнокомандувач, який має свою більшість у парламенті, свій Кабмін, боєздатну армію в 2020 році, на відміну від 2014 року (коли всього цього не було і доводилося створювати фактично з нуля), – не має жодних правових, політичних, військово-технічних та кадрових обмежень для виконання конституційних вимог щодо захисту країни від агресії і звільнення Криму.
Я давав відповіді на запитання слідчих про причини непроведення наступальних операцій у Криму і, якщо потрібно, готовий відповісти ще. Нинішньому президенту дати відповідь на ці запитання буде набагато складніше. Якщо він раптом вирішить наступати – я буду в перших лавах штурмового батальйону. Сподіваюся, на штурм підуть і всі автори позовних заяв з ОПЗЖ, і всі диванні стратеги, які в деталях знають, як потрібно було воювати і в якому місці краще десантуватися.
– Розкажіть про початок російської агресії, з якими проблемами ви зіткнулися, ставши виконувачем обов'язків президента країни?– Операція російських військ почалася 20 лютого 2014 року, коли Янукович ще сидів у своєму Межигір'ї, а в центрі Києва лилася кров українських патріотів. Це були найоптимальніші умови для агресії. Стара влада вже не контролювала ситуацію в країні і збирала валізи. Нова влада ще не була сформована. Агресія була ретельно підготовлена і ґрунтувалася на багаторічній роботі з розвалу армії і всього оборонного потенціалу України. Без жодного опору або хоча б інформування з боку українських силовиків, швидко нарощувалася чисельність російського угруповання, перекидалися на півострів підрозділи спецслужб і парамілітарних організацій, були взяті під контроль всі кримські стратегічні інфраструктурні об'єкти, вибудована оборона перешийка.
Але Крим був не єдиною метою Кремля. Паралельно із захопленням АРК в Україні починається масштабна операція російських спецслужб "Русская весна". На всьому Південному Сході країни від Харкова до Одеси синхронно спалахують сепаратистські заколоти, організовані агентурою РФ за активної підтримки комуністів, "регіоналів" та інших проросійських організацій, які розплодилися за Януковича. Проводяться численні мітинги з російською символікою та антиукраїнськими гаслами, захоплюються адміністративні будівлі, проголошуються фейкові "народні республіки". А в країні діє лише один, охороняємий сотнею Самооборони Майдану, легітимний орган влади – парламент, де ще до лютого домінувала регіонально-комуністична більшість. Очоливши парламент, я з лідерами опозиції зміг створити нову більшість. Президент із керівництвом Кабміну і всіх силових структур тікає до Росії. Міністерства, відомства та місцеві адміністрації не функціонують. Міліціонери, боячись самосуду, ховаються по домівках. У цих умовах, очоливши парламент, я був змушений виконувати обов'язки президента, Кабінету Міністрів і всієї виконавчої вертикалі в одній особі. Я змушений був керувати тим, чого в той час просто не існувало.
27-28 лютого Генштаб ЗС Російської Федерації переходить до фінальної частини операції із захоплення Криму. Російські спецпризначенці захоплюють будівлі парламенту і Кабміну АРК, беруть під контроль всі аеродроми, оточують українські військові частини. Вранці 27 лютого я практично з преси дізнаюся про захоплення будівель. Обезголовлені розвідки СВР і ГУР – мовчать. Російські військові зі зброєю вриваються в ключові адмінбудівлі, а Генштаб мовчить. Ніяких дій, ні плану протидії агресії, ні об'єктивної інформації щодо масштабів загрози – нічого. Мертва тиша.
За цей демонстративний саботаж знімаю указом з посади начальника ГШ Ільїна. Доручаю Внутрішнім військам, розміщеним у Сімферополі, оточити адмінбудівлі і вибити російських спецпризначенців. За кілька годин мені доповідають, що підрозділ Внутрішніх військ не в змозі виконати наказ ... У той час віддати наказ і виконати наказ – було дві великі різниці.
До речі, знятий з посади начальник Генштабу Ільїн відразу виїхав до Криму і під диктовку своїх російських господарів підписав звернення до українських військовослужбовців: "Не виконуйте накази ватажка київської хунти і не стріляйте в російських братів, оскільки є легітимний президент – Янукович, переходьте на сторону окупантів і таке інше"
Горить Південний Схід, окупація Криму, а в нас – ні Кабміну, ні силовиків. Триває складний переговорний процес. Припиняємо всі політичні дискусії, і я в терміновому порядку виношу на голосування склад коаліційного Кабінету Міністрів, який очолив Арсеній Яценюк. Голосуємо Кабмін, і я даю новообраним силовикам 12 годин на вивчення ситуації і внесення пропозицій щодо протидії російській агресії. Наступного дня в перерві між пленарними засіданнями парламенту проводжу перше засідання РНБО, затвердивши її новий склад.
- Багато хто читав стенограму цього історичного засідання РНБО. Тоді ви лише один проголосували за запровадження воєнного стану. Чому все-таки ви тоді не дотиснули своїх колег, не переломили ситуацію?– Запровадження воєнного стану не могло тоді зупинити окупацію Криму. Воєнний стан не має нічого спільного із застосуванням армією зброї. Це, насамперед, обмеження прав і свобод громадян – заборона політичної діяльності і виборів, обмеження переміщення людей, цензура ЗМІ, право вилучати необхідні державі ресурси не тільки у державних, а й у приватних підприємств, а також і у фізосіб... Через масовий перехід силовиків на бік агресора у нас не було сил і засобів забезпечити запровадження воєнного стану в Криму. Але я хотів запровадити його в усій країні, що значно полегшило б придушення сепаратистських заколотів у багатьох регіонах України. Водночас, пропозиція про запровадження воєнного стану, згідно з нашим законодавством, мала бути підтриманою РНБО і проголосованою парламентом. У членів РНБО і лідерів фракцій нової парламентської більшості, запрошених на засідання, була інша позиція. Вони вважали, що для України принципово важливо легітимізувати президентську владу через проведення визнаних усім цивілізованим світом виборів. Багато хто вважав, що заборона через запровадження воєнного стану виборів призведе до узурпації мною всієї повноти влади в Україні на невизначено довгий час.
Не здобувши підтримки в цьому питанні на РНБО, я не став ламати ситуацію через коліно. По-перше, в тих драматичних умовах було дуже важливо зберегти єдність всіх політичних сил і всіх органів влади, які взяли на себе відповідальність за ситуацію в країні. А, по-друге, військове керівництво доповіло, що Кримський напрямок – не головна загроза для України. Росія сконцентрувала на нашому північно-східному кордоні найпотужніше двохсоттисячне ударне угруповання, повністю готове до вторгнення на материкову Україну.
Вибори були дійсно потрібні для повної делегітимізації Януковича, якого російські танки могли завезти до Києва під приводом відновлення конституційної влади. Вже 1 березня російський парламент на підставі звернення Януковича дав дозвіл на введення військ в Україну.
В умовах, що склалися, всі нечисленні резерви ЗСУ я наказав перекинути із західної частини країни на схід і зайняти оборону на особливо небезпечних напрямках можливого наступу противника. Залишки військ у Криму, які не зрадили своїй країні, отримали наказ забезпечити зі зброєю в руках оборону своїх частин, скувавши сили противника, яких було набагато більше, давши нам виграти час і провести оголошену мною мобілізацію. На жаль, навіть цей наказ значна частина наших військових була неспроможна виконати. Багато частин здавалися без найменшого опору. Але ті, хто героїчно протримався майже місяць у повному оточенні, дали нам час провести екстрену реанімацію Збройних сил і підготуватися до протистояння з російським агресором.
Якщо говорити про вимоги українського законодавства, то я мав би в умовах військової агресії оголосити Росії війну з подальшим запровадженням воєнного стану. Саме оголошення стану війни знімає всі обмеження з використання армії і зброї. Але в умовах, що склалися, ми були абсолютно не готові до повномасштабної війни з ядерною імперією. Навіть коли почалася війна на Донбасі і ми вже провели мобілізацію, хоч якось забезпечили армію військовою технікою та зброєю, я змушений був використовувати ЗСУ через оголошення АТО, а не оголошення війни.
– Ви не плануєте у відповідь на звинувачення проти вас подати заяву на Зеленського, що він не виконує своїх конституційних повноважень і, маючи всі законні підстави, не оголошує війну Росії, війська якої окупували Крим?– Для тих, хто намагається звинуватити в цьому мене, який у тих драматичних умовах палаючої країни не мав і сотої частини того, що є зараз, це було б дуже логічно. Кинутий у мене камінь обов'язково влучить у замовника кримінальних справ. До слова, ці питання упродовж кількох років розслідувалися військовою прокуратурою. Допитано величезну кількість людей, які брали безпосередню участь у тих подіях. Проведено експертизи. Похвилинно було відпрацьовано те, що відбувалося на півострові. Але тепер, щоб потішити Кремль і "притиснути" опозицію, все це в Офісі Генерального прокурора України і в ДБР хочуть переписати. На кого в результаті виконання замовлення вийдуть ці "інтелектуали" – ми з вами вже говорили.
Тим, хто вважає, що репресії – єдина форма протидії опозиції, я рекомендую подумати про наслідки. Україна це вже багато разів проходила, і завжди для ініціаторів і виконавців це закінчувалося катастрофою.
Повертаючись до вашого запитання, я не граю в авантюрні ігри, навіть коли мені їх нав'язують. Я не подаватиму позов на нинішнього президента за невиконання ним своїх конституційних обов'язків. Тому що, як в 2014 році, так, на превеликий жаль, і зараз, Україна ще не готова оголосити війну Росії за захоплення нашої землі і почати військову операцію зі звільнення Криму. Так, це формальна вимога Конституції. Але, найперше, Конституція вимагає захистити країну, а не бездумно, для красивого піару наражати її на смертельну небезпеку.
Наша історична відповідальність перед країною – захистити її від російської агресії та повністю звільнити Донбас і Крим. Але до цього потрібно серйозно готуватися – посилювати, а не послаблювати наш оборонний потенціал. Звільнення нашої території не може відбутися лише дипломатичним шляхом без постійного нарощування силової компоненти. Нам необхідно зберегти єдиний міжнародний антиросійський фронт. Нам потрібна потужна армія. Нам необхідна сучасна зброя, зокрема, ракетний потенціал стратегічного рівня. Настане час - і ми поставимо крапку в цьому протистоянні.
