Західні союзники наростили виробництво снарядів. Але цієї кількості недостатньо, щоб покрити потреби України та відновити запаси.
Про це повідомляє
Financial Times.
Під час війни в Україні німецький концерн Rheinmetall відкрив в австралійському Квінсленд новий завод боєприпасів спільно з місцевим підрядником NIOA. Як зазначається, компанія виробляє десятки тисяч артилерійських снарядів для України.
Компанія, яка експортує снаряди до Німеччини, де Rheinmetall їх потім начиняє вибухівкою, планує наступного року збільшити річне виробництво на заводі на 25% до приблизно 55 тисяч снарядів. NIOA вважає, що зі збільшення капіталу може виробляти в рік до 100 тисяч боєприпасів.
Оборонні компанії у всьому світі наростили виробництво від боєприпасів до ракетних двигунів і ракет. Але цього досі недостатньо, щоб поповнити запаси країн, які передали зброю Україні зі своїх складів.
До прикладу, німецька Rheinmetall планує збільшити виробництво 155-мм боєприпасів приблизно до 1,1 млн одиниць з 2027 року (до лютого 2022 року вона виробляла приблизно 100 тисяч снарядів).
Шведська Saab заявила, що потужність її бізнесу, що включає боєприпаси, подвоїлася до 200 тисяч одиниць на рік. Найближчим часом компанія має намір знову подвоїти це число до 400 тисяч.
Thales UK у Великій Британії планує подвоїти виробничі потужності своїх заводів у Північній Ірландії протягом наступних двох років і ще раз подвоїти їх до 2028 року.
Але на тлі темпів виробництва в Росії потуги західних компаній поки не вражають. За оцінками Кільського інституту світової економіки, російська армія може витрачати до 10 тисяч снарядів на добу. За таких темпів Німеччина б виснажила свої річні запаси боєприпасів за 70 днів.
Як зазначає Financial Times, причинами проблем зі збільшення виробництва є нестача сировини. Зокрема, йдеться про бавовняний лінт (пух), який необхідний для виробництва нітроцелюлози для артилерійських снарядів та вибухових речовин.
Інша проблема - це тривалий цикл виробництва. Від ухвалення рішення про інвестиції до фактичного збільшення виробництва може пройти два-три роки.
Ще одна перешкода, про яку заявляють виробники, полягає у довготривалості контрактів. Компаніям потрібні тривалі угоди, щоб залучати інвестиції та нарощувати темпи роботи.
