Українські удари по НПЗ і паливна криза вперше похитнули негласну угоду Путіна з росіянами: стабільність в обмін на мовчазне терпіння — і люди почали сумніватися, чи влада здатна їх захистити
Про це пише французьке видання
Le Monde.
Удари вперше дійшли не лише до прифронтових регіонів, а й до Москви, Санкт-Петербурга і Сибіру — там росіяни вперше в житті побачили війну зі своїх вікон. Найпоказовіший приклад — удар 6 липня по Омському НПЗ у Західному Сибіру, за 2800 км від Києва: найбільший завод країни зупинив роботу. "Сибір тепер у зоні досяжності", — заявив із цього приводу Володимир Зеленський.
Головний удар припав саме на психологію росіян, а не лише на економіку. Черги на заправках розтяглися по всій країні, і, за оцінкою економіста Андрія Яковлєва з Вільного університету Берліна, реальне падіння переробних потужностей (40%) саме по собі не пояснює масштабу дефіциту. Куди більшу роль відіграло те, що влада приховує реальний масштаб ударів і водночас штучно тримає ціни низькими — тож люди не вірять офіційним заявам, готуються до гіршого і скуповують пальне про запас, хоча це й означає довгі черги. Так недовіра сама підживлює кризу.
Спроби влади владнати ситуацію лише посилюють відчуття, що система тріщить: за словами економіста Ніколая Кульбаки з Європейського гуманітарного університету у Вільнюсі, швидко замінити пошкоджену логістику НПЗ нереально — цистерни належать приватним компаніям, яких не можна мобілізувати указом, а обмеження купівлі пального за QR-кодами й перехід на бензин нижчої якості лише підживлюють чорний ринок, адже держкомпанії й військові діятимуть в обхід цих же обмежень.
Економіка Росії вже відчуває ціну війни: зростання сповільнюється, дефіцит бюджету розширюється, а вищі ціни на нафту лише тимчасово згладжують ситуацію, не покриваючи зростаючих витрат на війну. Європейські розвідки у червневому звіті йдуть далі й попереджають про ризик банківської кризи: минулого року в Росії збанкрутувало близько 500 тисяч малих і середніх підприємств — майже на третину більше, ніж роком раніше. Додає тривоги й те, що росіяни досі пам'ятають, як втратили заощадження під час дефолту 1998 року, — тож ризик, що вкладники розчаруються в банках і зараз, цілком реальний.
