«Ми не збираємося нападати на Європу», – вкотре заявив володимир путін на нещодавньому засіданні клубу «валдай». Водночас він попередив: у разі «удару по росії» москва може застосувати «всі наявні озброєння», включно з ядерним. Така риторика – частина системної кампанії залякування європейських урядів і суспільств. Її мета – стримати військову підтримку України, послабити готовність Європи посилювати власну обороноздатність та сформувати страх перед прямою конфронтацією.
Утім, заяви кремля не варто плутати з реальними планами. Сьогодні головна мета росії на європейському напрямі – підірвати підтримку України, зберігаючи для себе мінімально можливий рівень ризику. Для цього москва має значно ефективніший інструментарій, ніж пряме вторгнення. Йдеться про гібридну війну: диверсії, кібератаки, операції впливу, дезінформація, «випадкові візити» дронів та шпіонаж. За даними СЗРУ, у Європі перебувають майже чотириста співробітників російських спецслужб. Їхня діяльність дає москві змогу системно перевіряти межі допустимого, намагаючись діяти нижче порогу, який може запустити колективну відповідь НАТО.
Водночас було б помилкою вважати, що росія відмовилася від перспективи прямого воєнного протистояння з Європою. Навпаки, москва розглядає її як один зі сценаріїв військових конфліктів до 2045 року. Одразу шість із них пов’язані з Північною Європою. Активно опрацьовуються і сценарії щодо Польщі та країн Балтії. Адже путінський режим апріорі потребує зовнішнього ворога для виправдання власної політики, мобілізації суспільства та збереження контролю над ним.
Сьогодні мета росії – підрив європейської єдності та дискредитації її безпекової архітектури. Один із можливих інструментів – контрольована регіональна криза на східному фланзі НАТО. За російськими оцінками, країни Балтії є однією з найбільш вразливих ланок європейської безпеки. Сценарій може передбачати створення ситуації, у якій Альянс буде змушений ухвалювати рішення в умовах невизначеності та обмеженого часу. Мета – не перемогти НАТО у військовому сенсі, а продемонструвати його нібито неспроможність оперативно реагувати та колективно захищати своїх членів.
Помилково вважати, що кремль будує свої плани, не беручи до уваги «народні настрої». За даними ECFR, серед головних недружніх країн росіяни називають Велику Британію, Францію, Німеччину, Польщу, Фінляндію та держави Балтії. Водночас 61% опитаних вважає, що настав час для переговорів, але 59% – що в разі їхньої невдачі варто посилити агресивні дії.
Отже, російська загроза для Європи давно вийшла за межі можливого прямого нападу москви. росія готується до довгострокового протистояння, в якому український та європейський напрями є взаємопов’язаними. Відтак Європа має сприймати Україну не як периферію власної безпеки, а як її незамінний передовий рубіж, принципом якого є неподільність безпеки України та Європи. Посилення власної обороноздатності, зниження енергетичної залежності, послідовний економічний тиск на росію, а головне – підтримка України – це не окремі політичні рішення, а елементи однієї великої стратегії стримування спільного ворога.
