Вбиті росіяни йдуть за адресою російського корабля. І це вже починають усвідомлювати в армії рФ. Принаймні, це випливає з перехопленої розмови двох окупантів.
російські військовослужбовці обговорюють ситуацію в частині та ставлення до вбитих з боку своїх командирів. Основні оцінки, які дають поточним подіям: «всім все по х…» і «бардак».
Офіцери відверто демонструють зневагу до вбитих і їхніх родичів:
«Ніяких прощань, нічого. Сьогодні офіцери зайшли сюди, рибалку обговорюють. Розумієш взагалі всім насрати. Командир каже: «А, що я, каже, поїду до дружини його і що скажу, ось я його на війну відправив, а ви тут труп зустрічайте». Ти хто за посадою, придурок?»
На фоні великої кількості вбитих, офіцери приділяють увагу виключно зав’язкам на берцях та смітникам:
«Першого пацана поховали, командир частини навіть туди не поїхав. Замполіти проводжали його і все. Нічого він не каже, ходить посміхається, перевіряє шнурки не заправлені у берці. Вони за інше переживають, щоб сміття не лежало у смітнику, щоб бардюрчик був пофарбований».
Далі росіяни обговорюють можливість відмови від підписання контракту та подальшої участі у війні. Роблять висновок, що негативних наслідків це не повинно мати через велику кількість таких «відмовників» навіть серед вищих офіцерів:
«Ніхто нічого не скаже. Скільки там відмовників. Комдив повинен сказати і Попов (перший заступник командира 150 МСД полковник В. В. Попов), який відмовився».
Тож росіяни ставляться до своїх вбитих виключно як до «витратного матеріалу». А відомий вислів маршала Жукова «баби ще понароджують» і досі залишається актуальним.
російські військовослужбовці обговорюють ситуацію в частині та ставлення до вбитих з боку своїх командирів. Основні оцінки, які дають поточним подіям: «всім все по х…» і «бардак».
