Успіхи української армії з деокупації захоплених територій, похитнули віру у російську армію вже і в прихильників РФ – білоруського військового керівництва. Білоруське видання «Наша нива» провело опитування на тему контрнаступу ЗСУ серед своїх офіцерів та полковників і вони усі захоплено розповіли про мистецтво війни, яке демонструють українські захисники. 
Видання «Главком»
наводить деякі цитати.
«Путін думав, що Україна не готова до такої війни, але виявилося, що Росія не готова», – зазначив в.о. полковника. «Йти підкорювати Україну без резервів і з таким широким фронтом...».
«В цілому відхід з Києва, Чернігова і Харкова був логічним з точки зору цілей росіян, це було включення логіки. Потім ми побачили для себе таке: ну все, вони ущільнили фронт, тепер йдуть вперед, перемелюють лінії оборони артилерією і авіацією, захоплюють плацдарми і просуваються вперед. Приблизно так само вони діяли аж до взяття Сєвєродонецька і Лисичанська. Але... коли ці міста були взяті, все застопорилося».
«Не знаю, в чому полягає успіх, схоже, це в «Хаймарсах».
Вони підірвали саму філософію російської армії: «У нас невичерпні ресурси». Ну, так, вони можуть бути невичерпними, але одна справа мати їх, а інша справа ними користуватися. А знищення складів боєприпасів і маршрутів їх доставки – це вже практична сторона».
«Не маючи доступу до «необмежених ресурсів», війна зійшла до боротьби за селища міського типу, що в «офіційних джерелах» подається мало не як бої на Курській дузі. При цьому у нормального командира в голові виникає питання: куди полетіли ваші тисячі ракет? Що там зруйнували, прорідили житловий фонд? Звідки береться протиповітряна оборона та авіація в Україні? Чому бронетехніка і снаряди йдуть на фронт по дорогах?»
«Для фахівця очевидно, що Україна в основному воює з тією ж зброєю, що і Росія. Західної допомоги недостатньо, щоб переломити хід подій у конфлікті такого масштабу, і яка там допомога?
Новітні технології Україні як не надавали, і не дають, ті ж «Хаймарси» і ракети до них вже відомі, вибачте, 30 років».
«Насправді «другу армію світу» зупинили реактивні системи кінця 90-х, а це, звичайно, смішно, це знущання над усією філософією непереможності російської зброї. Пам'ятаю, і академія, і факультет Генштабу говорили нам: «У нас найкраща протиповітряна оборона в світі! Американці розвивають авіацію! Ми не будемо їх наздоганяти в цій сфері, але ми створили найкращу в світі систему ППО, яка нічого не пропустить» – заявляли вони. А що, і де вона знаходиться? Я розумію, що неможливо побудувати багатошарову оборону на марші, коли до Києва їде група, яку розстрілюють «Байрактари» (теж старі, до речі, українці не мають останніх зразків «Байрактарів»). Але коли фронт стабілізувався, з'явився прикриття, роль Байрактарів знизилася, і що далі?»
«Ви не можете прикривати стратегічні мости і аеродроми від ракет 30-річної давності? Виникає питання: що взагалі ви можете? Тому другорядним наслідком я бачу зниження продажів російської зброї, яка виявилася джерелом сумнівної ефективності. І білоруський військово-промисловий комплекс, думаю, теж це відчує».
«Якщо говорити про настрої в коридорах, то
секта віруючих в «силу російської зброї» в білоруській армії буде стрімко знижуватися по мірі контрнаступу.
У колективі явно притихли розмови про «батьківщину від Лісабона до Владивостока». Два місяці тому побутувала думка, що Росія воює лівою ногою, що її можливості такі, що вона може одночасно вести ще дві-три аналогічні компанії, погрожувати Польщі і країнам Балтії, брати їх мало не на марш. Але зараз очевидно, що говорити про «російську Ригу» навіть в найсміливіших фантазіях не можна. У колективі розмови про такі можливості припинилися, їх ініціатори вже розуміють, наскільки безглуздо вони виглядають».
«Я бачу це так, якщо Росія провалилася в наступі, то в обороні я від неї нічого не чекаю».«Українці на Донбасі мають масивні і глибокі укріплення, які важко подолати, що призводить до великих втрат нападників. І що там вдалося влаштувати росіянам? Стіну із щитів СОБРа? Тому українцям буде легше атакувати, а пропорції втрат у наступі будуть меншими, ніж у росіян, які не можуть швидко відновити свої втрати, оскільки не мають резервів. Ось як виходить: беруть село два місяці, а потім віддають за два дні».
«З точки зору військового мистецтва та оперативної стратегії українці красені, бажаю їм врятувати більше життів і вибити окупантів, щоб раз і назавжди. Це їхня перша справжня війна за незалежність», - сказав найвищий рейтинг опитаних офіцерів збройних сил Білорусі.
«Що думають наші люди? Виникає своєрідна депресія. У Мар'їні Горці, Бресті, Вітебську... багато хто постійно на спільних навчаннях, заходах. А російські Сили ППО знищили в Гостомелі, під Харковом і Миколаєвом. Вони нічого не показували, вони померли, і все, власне. Еліта», – розповів нам майор спецоперацій.
«У принципі, зрозуміло, що було б з нами, якби ми туди поїхали. Деякі гарячі голови, які готові піти на війну, все ще там. Думаю, їм було б корисно взяти відпустку і поїхати добровольцями за Росію чинити опір контрнаступу, хто повернувся б, то розповів, як воно є, інакше ми багато в чому знаходимося в інформаційній блокаді і залякані контррозвідкою, всі бояться поділитися думкою », - говорить офіцер.
«Колеги в ах.. е від України: цього явно не очікували, і можна сказати більше, що для багатьох це найважливіший злам в житті », – сказав капітан з іншого підрозділу.
«Вони не вірили в Росію як в м'яку силу, в «русский мир». Але існувала безумовна віра в грубу силу Росіюшки. Це завжди відчувалося.
Мовляв, все гів***е і у нас, і в Росії: освіта, технології, рівень життя... але ось армія!.. Армія потужна. І виявилося, що вона теж гі*но. Головний військовий союзник не може нападати, і і оборонятися також не може».
«Вражає і те, як українці піклуються про людей. На мій погляд, контрнаступ - це свого роду атака на оборону з боку маси людей, а тут такого взагалі не видно. І це правильно. Адже техніка і боєприпаси швидко відновлюються, але навчених людей буде непросто знайти. Канібалістична система нічого не може протиставити розрахунку, людяності, технологіям і демократії, це мої особисті висновки», – розповів молодий офіцер.
«Образ найсильнішої армії на континенті, який створювався протягом десяти років, з моменту Сердюковської реформи, і в яку вірили від Бреста до Владивостока, перетворюється на сором.
Спостерігаю за своєю командою і бачу, що навіть ті, що «читаючи офіційні джерела» починають щось розуміти, хоча ще треба чекати місяць.
