Тиждень бурління після двох статей Time та The Economist добігає кінця. Для багатьох чомусь обидві публікації стали потрясінням та відкриттям.
Насправді ж – одна підсвітила проблеми в управлінні держави, про які ми всі знаємо. І хтось може ображатися на емоційне забарвлення матеріалу, виданого неоднозачним автором, якого, щоправда, ще рік тому влада нагороджувала державними відзнаками України, але ці обрАзи жодним чином не мають перекривати усвідомоення необхідності зміни як стратегії, так і тактики, так самої суті поведінки в українських владних кабінетах.
А інша стаття – вустами Головнокомандувача чесно сказала світові в очі, що недостатньо підтримувати Україну “стільки, скільки потрібно”, бо це шлях в нікуди. А, якщо справді йдеться про українську перемогу над імперією Зла, якщо йдеться про збереження народу і країни, то нагально потрібен серйозний, об’ємний, надсучасний набір інструментів вже зараз, вже на вчора, щоб реалізувати цю мету.
Але стаття Залужного – не лише для Заходу, а і дуже сильно для нас. Це про щоденну відповідальність кожного за результат цієї війни – від насамперед влади до кожного окремого громадянина.
Бо переможні реляції Єдиного марафону за наші з вами податки та заклинання “Вірю в ЗСУ” не виграють цю стратегічну битву. Лише:
■ повна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів;
■ жорстка непримиренність до кричущої корупції у високих владних кабінетах;
■ щоденна робота на виробництво своєї зброї і боєприпасів;
■ максимальне підпорядкування економіки потребам війни;
■ військово-фізична підготовка величезної кількості людей;
■ не показна, а реальна єдність, що насамперед має виходити від влади;
■ припинення фарсових ігор в роздуми про вибори під час воєнного стану;
■ спільне ґрунтовне, системне просування потреб країни та спільних з партнерами інтересів закордоном;
■ об’єднання в керівництві країни всіх найспроможніших умів;
■ невтручання політичного керівництва в оперативні та кадрові справи Сил оборони;
■ повернення до змістовних дискусій та врахування пропозицій, як справді краще досягти спільної мети;
■ нарешті максимальне висвітлення щоденного подвигу наших Героїв, а не перетворення їх на навіть нікому невідому статистику,
Це ті базові речі, які можуть і мають допомогти нам не залишити цю війну нашим дітям і онукам як невирішену спроможність бути…
