Ще до війни, доля занесла мене до Якутії. Перше, що я почув на установчій нараді (займався я там місцевими виборами, якщо комусь цікаво), на котрій ми отримували первинну інформацію щодо території, була фраза мого керівника: “Якутія – претендент на вихід номер один”. На вихід зі складу Російської Федерації, уточнюю.
Повідомлення це я сприйняв дещо іронічно, проте подальше моє перебування на Якутських теренах іронію стерло. Ми (та й самі громадяни РФ), коли чуємо про сепаратизм у Росії, звично думаємо про Кавказ. Там, де нещодавно була війна, де постійно лунають якісь вибухи, когось вбивають, арештовують. Але Росія – багатонаціональна держава з надзвичайно великими протиріччями між регіонами й народами, котрі її населяють.
Один з таких регіонів – Республіка Саха (Якутія). Як свідчить “Вікіпедія” – найбільша адміністративно-територіальна одиниця в світі, площа якої приблизно відповідає площі Індії (сьоме місце в світі) або Аргентини (восьме місце). На цій гігантській площі проживає лишень близько мільйона осіб. Трохи менше половини з них – якути, або саха, як вони себе називають (1926 року вони становили 83% населення республіки, до речі). Близько третини – росіяни. Вони зосереджені переважно у промислових центрах – Мирному, Ленську, Алдані тощо. Всі інші – “діти різних народів”, як колись співалось у пісні.
А ще – і це надзвичайно важливо – на цій території виявлено понад півтори тисячі родовищ різних видів мінеральної сировини, включаючи: 796 золотоносних; 44 олов’яних; 48 вугільних; 34 нафтогазових; 26 слюдяних; 7 залізорудних; 150 кімберлітових трубок. Природні багатства Якутії досі не відомі повністю – розвідано близько п’яти відсотків території. Приблизна вартість ресурсів на цій території оцінюється у два з половиною трильйони доларів (я навіть не знаю, скільки нулів у цій цифрі).
Ні для кого не буде відкриттям, що цими багатствами розпоряджаються в Москві, а не в Якутську. Що, звичайно, не приносить особливого задоволення якутам. У самій же республіці більшість коштів та власності зосереджено у руках росіян, що теж додає їм “любові”. Про зверхньо-презирливе ставлення наших колишніх “старших братьев” до всіляких “чурок узкоглазых” можна не розповідати.
Щоправда, за останнє в Якутії можна здорово постраждати – народ саха вельми гордий і войовничий. Як приклад – у соцмережах бачив скаргу якоїсь мамаші, що її дитині в Якутську не продали морозиво. Бо просила дівчинка його на російській мові. Продавчиня-якутка просто зробила вигляд, що не чує. Нагадує байки росіян про Львів і бандерівців, але я схильний вірити – якути дуже болюче сприймають національне питання. У містах, де превалює корінне населення, часто не знайдеш російської вивіски, попри те, що російська мова – державна. І російську мову можна не чути місяцями. Цьому я сам свідок. Ні, якути практично всі знають російську, принаймні – розуміють її. Але спілкуються рідною. Навіть в столиці республіки – Якутську. Це дуже нервує місцевих росіян, до речі. Варто ще додати, що всі керівники Республіки Саха від 1991 року – якути за національністю, попри російські імена та прізвища.
Щодо войовничості, то один з російських військових істориків, Валерій Яременко, писав про те, що “имеются данные о восстаниях якутов и ненцев, против которых в декабре 1942 года применялась военная авиация. Дерзкие и весьма удачные налеты восставших вынудили власти создать специальный орган “оперативного руководства” по их ликвидации”. На жаль, що, де і як відбувалось, мені встановити не вдалось. Чи були це чисто політичні повстанці, чи до їх дій додавались інші фактори – теж невідомо. Проте факт залишається фактом – щось таки відбувалось серйозне.
Якщо згадувати історію, то не варто забувати двадцяті-тридцяті роки минулого сторіччя, коли росіяни принесли якутам радянську владу. Котра, своєю чергою, принесла всі свої “радості” цьому народу – колгоспи, розкуркулення, репресії, розстріли. І придушення національних рухів, котрі бурхливо розвивались у тисяча дев’ятисотих – тисяча дев’ятсот двадцятих роках.
Аби не заглиблюватись у історію цих років, варто згадати кілька фактів: влада більшовиків у Якутії влітку 1918 року протрималась лише місяць; 1922-го року вибухнуло Якутське антибільшовицьке повстання; 1925-го відбулося Тунгуське повстання евенків та східних якутів, під час якого була проголошена незалежна республіка; у 1927 році спалахує масштабне повстання якутських конфедералістів; у відповідь на колективізацію у 1930 році відбулося Булунське повстання.
Ще нагадаю, що Московська держава прийшла на землю якутів на початку сімнадцятого століття, проте контролю над Якутією добилась років через двісті.
Про міжетнічні конфлікти у Республіці Саха воліють не говорити, але місцеві з гордістю розкажуть вам про масові побоїща між студентами-якутами та студентами-росіянами 1986 року, коли якути досить-таки болюче пояснили “старшим братам”, хто в Якутії господар. Ще в Якутії існує проблема стосунків між якутами та сахалярами – метисами, нащадками змішаних шлюбів між якутами та росіянами (в основному) та іншими європеоїдними націями. Чистокровні якути намагаються триматись від них осторонь. Щодо ставлення росіян до “вузькооких” говорити не варто. Коротше – не позаздриш.
Але повернемось у сьогодення. Нинішній якутський сепаратизм має кілька потенційних джерел.
Про економічний фактор я вже згадував. Лозунг “Досить годувати Москву” ніхто не відміняв. Дійсно, кому сподобається, що вашими коштами розпоряджається якийсь дядько в Москві? Схема розподілу бюджету у Росії, якщо говорити просто, така – спочатку все зароблене суб’єктами федерації збирає Москва, потім вона ці кошти розподіляє між тими ж суб’єктами федерації. І зовсім не факт, що котрась республіка отримає бодай стільки, скільки віддала. Щодо Якутії це саме так і є – 65% доходів республіки забирає собі центр.
Такий стан речей дуже не подобається національним елітам – Кремль фактично “чистить” їхні кишені. Поки що вони терплять, але чи надовго вистачить того терпіння?
Якщо елітам таки знадобиться розкрутити маховик націоналізму, то інструменти та грунт для цього вже давно існують. Можна апелювати до історичної гордості якутів – нагадати їм, що вони потомки монголо-татарів і Чінгізхана. Знайдеться і релігійна база. У доросійський період серед якутів було поширене тенгріанство. Нині воно активно відроджується і пропагується. Називається нинішня релігія “вчення Айии” (Тенгрі) і сповідується більшістю віруючих якутів. Один з постулатів вчення говорить, що якути – вибраний народ, котрий зберіг “істинну віру”. Багато діячів цієї релігії стверджують, що місія якутів – повернути тюркам усього світу істинну віру їх предків – тенгріанство.
Існує ще один фактор – пантюркізм. Представники цієї ідеології борються за створення єдиної тюркської держави – Великого Турану. Після “Кримнашу” щодо них відомостей нема, але у 2013 році кілька жителів республіки отримали штрафи та тюремні строки саме за заклики до створення такої держави. За часів СРСР мінімум 360 осіб було репресовано через обвинувачення у пантюркізмі. Хай звинувачення були фальшивими, але постраждали від того багато хто, зокрема й видатні якути-тюркологи. Нагадаю – якути належать до тюркських народів.
Також не варто забувати думку геополітиків (будете сміятись – але серед них присутній і Дугін). Вони вважають, що Якутія має стратегічне розташування, котре дає їй усі можливості для перетворення у самостійний регіон, незалежний від Москви. Це забезпечується довжиною берегової лінії (Якутія з півночі омивається морем Лаптєвих та Східно-Сибірським морем) та технічною відірваністю від інших регіонів. Також цей регіон має вельми слабкі зв’язки з центром, що при певному збігові обставин може призвести до виходу Якутії зі складу Російської Федерації.
Одним з “дзвіночків” також є рішення Конституційного Суду Республіки Саха (Якутія) щодо тлумачення статті 42 Конституції Якутії від 2016 року: “визнати територію Якутії рідною землею та історичною батьківщиною якутського народу”. Багато хто з експертів вказує на те, що відтепер право на володіння земельними та природними ресурсами гарантується лише якутам та “малочисельним народам Півночі”, росіяни ж його позбавляються. Якщо хто забув – поверніться на початок допису і почитайте ще раз про розміри природних запасів Якутії.
Якщо ми вже згадали Конституцію, то варто нагадати, що Декларація про державний суверенітет Республіки Саха (Якутія) була проголошена 27 вересня 1990 року. Цей день є офіційним республіканським державним святом і досі, попри те що Конституційний суд Росії після довгої боротьби відмінив рішення про проголошення суверенітету Якутії у 2009 році.
Звичайно, у короткому нарисі дослідити всі фактори можливого сепаратизму неможливо. Але очевидне одне – у імперії, аби захистись від розпаду, є два шляхи. Перший – зробити її настільки привабливою, що навіть думка про вихід з неї здаватиметься безумством. Другий – “закручувати гайки” та придушувати всі національні та визвольні рухи силовими методами. Наслідки цього шляху теж очевидні. Поки центр має для того ресурси (в першу чергу – економічні), “гаєчку крутити” можна довго. Але одним лише посиленням тиску проблему не вирішити.
Бюрократія надзвичайно потужний інструмент держави. Але в той же час – це слабке місце, адже вона (бюрократія) обмежена у свободі маневру. Вона непогану керує в період стабільності та міцності державних інституцій. Але коли приходять часи нестабільності та революцій, чиновник виявляється безпомічним. На міць силовиків теж особливо розраховувати не варто – людина, вмотивована не ідеями, а матеріально, помирати не поспішає. Прикладів цього у історії навіть останніх десятиліть – безліч.
Що ж до реального виходу Якутії (як і низки інших національних республік) з Російської Федерації, то можна стверджувати – воно звучить не як питання “чи відділиться Якутія (Чечня, Татарстан , Тува etc.)”. Воно звучить іншим чином – “коли”? І – хто таки буде першим?
