Країни Заходу прагнуть повернутися до світового порядку, який існував до початку повномасштабної війни в Європі, яку розв’язала РФ проти України. І не помічають, що саме в потуранні Москві, і зусиллях спрямованих на збереження її імперії, причаїлося коріння лиха.
Теорія розбитих вікон у дії
Західні країни здається призабули уроки власної історії, коли тогочасні наддержави Франція і Велика Британія погодилися з окупацією Чехословаччини Гітлером. Завдяки чому III Рейх значно посилив свій військово-промисловий потенціал, і розв’язав нову світову війну. Все починалося з дрібних поступок, підсумком котрих виявилася мільйони загиблих, і втрата Британією та Францією статусу наддержав.
Історія повторюється. Вільний світ змирився з розстрілом Єльциним Госдуми РФ, не став на заваді агресії Росії проти незалежної Чеченської республіки Ічкерія, вторгненню в Грузію чи бомбардуванням Алеппо. І кожного разу московські імперіалісти сприймали байдужість і поступливість країн Заходу, як запрошення до нових, ще більш нахабних злочинів.
Нафта, газ та можливість зробити на цьому ґешефти не тільки переважили декларовані західною провідною верствою принципи, але й змусили знехтувати основами власної безпеки. Вони забули принципи теорії розбитих вікон, згідно котрої, якщо не протидіяти руйнівним впливам, вони стануть всеосяжними.
Українці добре пам’ятають, як на початку повномасштабної війни РФ проти України західні провідники навипередки кинулися повторювати мантру, що це війна Путіна, а не Росії. Подібне формулювання дозволяло залишити більшість взаємин з Москвою недоторканими: їх представники лишилися в провідних структурах ООН, західні ділки продовжували закуповувати нафту, газ чи вкрадене в України збіжжя, нехтуючи тим, що торгівля відбувається на крові українців.
Коли балачки про «війну Путіна» вщухли, натомість почала все наполегливіше просуватися ідея, що у московсько-українській війні винні обидві сторони, а дехто почав висловлюватися, що в усьому винна Україна: якби не опиралася – війна б давно закінчилася.
Керуючись принципом не дати жодній зі сторін вийти з війни переможцем, Вільний світ фактично став підігрувати агресору – РФ. Спочатку західні провідники намагалися обмежити театр бойових дій виключно територією України, і намагалися керувати війною через дозоване постачання зброї і боєприпасів українській армії. Не становить жодної таємниці, що Захід докладає величезних зусиль, аби стримувати українську армію від ударів по РФ, і дотепер відмовляється надати Україні право використовувати деякі види озброєнь на території московської імперії.
Західні політики висловлюють сподівання на розв’язання військового протистояння дипломатичними засобами. При цьому чомусь чи то не розуміють, чи роблять вигляд, що не здогадуються, що московсько-українській війні не можливо покласти край переговорами – обидві держави, на рівні Конституцій, вважають тимчасово окуповані території своєю невід’ємною складовою.
З цієї ситуації існує лише єдиний вихід – перемога однієї зі сторін. Для Заходу перемога РФ означатиме не тільки плями на репутації, але й подальшу втрату провідних, як політичних, так і економічних, позицій у світі. Західні політики розуміють можливі наслідки, тому й надають Україні військову та економічну підтримку. За це їм велика подяка, але наявна допомога недостатня, щоби забезпечити українцям змогу перемогти у війні.
Отже, Захід реалізує складну стратегію «всидіти одразу на двох стільцях», і однією рукою надає допомогу, іншою обмежує військові можливості України. Робиться це під прикриттям розмов про «уникнення ескалації конфлікту», але ці балачки видаються нещирими.
Якої ескалації намагаються уникнути, якщо в Європі вирує повномасштабна війна, в якій Росія уже застосувала всі наявні в неї види озброєнь, крім ядерної зброї? Скільки ще мільйонів людей має загинути, отримати важку інвалідність чи перетворитися на біженців, щоб прийшло розуміння, що «ескалація» сягнула межі?
Найбільш вірогідна причина потурання Заходу московській агресії – прагнення уникнути дезінтеграції РФ. Наскільки обґрунтоване побоювання можливих наслідків?
Чому Захід уникає деколонізації РФ?
Причини доволі очевидні, більше того, неодноразово висловлювалися в тій, чи іншій формі.
1. Вільний світ прагне уникнути розповсюдження ядерної зброї, і ситуації, коли замість одної країни нею володіють декілька.
2. Мають місце побоювання, що з розпадом імперії спричинить хаос, війну всіх проти всіх, гуманітарну катастрофу, етнічні чистки та мільйони біженців.
3. Бажання запобігти поширенню ідеології радикального ісламізму на нові території.
4. Думка, що Китай може посилити власні позиції за рахунок опанування новими ресурсами.
Усього цього можна, і треба, уникнути, якщо здійснити сплановану деколонізацію, і не доводити стан до хаотичного розпаду.
1. Ядерна зброя розташована лише в деяких регіонах РФ. Усі нові держави віддадуть атомні бомби в обмін на міжнародне визнання та економічну підтримку. Провідники низки національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів, уже оприлюднили і підписали необхідні декларації.
Ядерні боєголовки в жодному разі не можна передавати одній з країн, яка виникне на залишках московської імперії. Натомість їх слід віддати на утилізацію відповідній міжнародній організації.
2. Жоден з корінних народів не прагне війни. Усі вони мріють жити в безпечних та заможних країнах, і лише мирне існування сприятиме залученню необхідних для цього інвестицій та технологій.
Провідники визвольних рухів корінних народів уже зараз провадять переговори про взаємне визнання наявного адміністративного поділу РФ в якості майбутніх державних кордонів. До того ж, під тягарем військової поразки Москва виявиться нездатною реалізувати черговий варіант «доктрини Лук’янова».
У разі виникнення територіальних конфліктів їх можна розв’язати дипломатичним шляхом, чи з використанням миротворчих сил. Надважливо, щоб «миротворців» надсилали міжнародні організації, а не виключно Московія.
І головне – наразі в Україні йде величезна і страшна війна, в порівняння з якою не може йти жоден потенційний локальний конфлікт на постімперському просторі. Єдиний прийнятний для Вільного світу варіант виходу з московсько-української війни, і шлях до сталого миру в Європі – перемога України і деколонізація РФ.
3. Будь-які радикальні рухи зростають на силі в суспільствах де панує визиск, соціальна несправедливість, злидні та відсутність життєвих перспектив у більшості населення.
Новопосталі національні держави виникнуть з метою зберегти власну національну ідентичність, що поза сумнівом, заперечує ідею створення нової імперії у вигляді халіфату. Сучасні мусульманські країни наочно демонструють можливість існування ісламу в національних державах, більшість з яких дуже далекі від релігійного радикалізму.
Отже, політика спрямована на національно-економічне відродження нових держав, слугуватиме надійним запобіжником зростанню в них рівня релігійного фанатизму.
4. Національна політика комуністичного Китаю, їх поводження з уйгурами та тибетцями, політика неоколоніалізму в Африці – наочне свідоцтво небезпеки опинитися в лабетах чергового імперіалізму. Монгольські та тюркські народи ніколи не демонстрували великої прихильності до Китаю. Співпраця та взаємодія тюркських країн, які умовно назвемо «Тураном», здатна надійно обмежити імперіалістичні апетити КНР.
Отже, побоювання світового катаклізму внаслідок краху останньої імперії виявляються примарними. Натомість її збереження, вже тепер, супроводжується постійними погрозами ядерної війни. Ознаки гуманітарної катастрофи можна вже зараз спостерігати в багатьох регіонах імперії. Існує чимало фактів, які підтверджують участь режиму чекізму в організації світового тероризму, втручання в справи інших держав, з намаганням вплинути на демократичні процедури виборів включно. Наразі комуністичний Китай отримує все більше доступу до ресурсів РФ у пільговому режимі. Усі побоювання західних політиків стосовно деколонізації РФ, панівний на Росії рашизм втілює в життя по повній програмі в цілісній імперії.
Деколонізація РФ – не катастрофа, а шлях до нового кращого життя всіх поневолених Москвою народів та їх сусідів. Перед новопосталими країнами відкриється можливість реформ, які нині, заради збереження імперії, блокуються режимом жорсткого авторитаризму.
Для країн, що колись входили до зони впливу Російської імперії в усіх її іпостасях, зникне зовнішня загроза, підтримка олігархічних режимів, що створить нові перспективи розвитку для всього світу.
