Коли більшовики прийшли до влади, вони заявили, що вікова боротьба за права робітників і селян нарешті завершилася. Збулася мрія мільйонів - диктатура пролетаріату, де всі рівні й щасливі, а вороги народу плетуть підступи проти нього за кордоном.Але роки минали, і селяни, які звично зігнули спини на своїх полях, і робітники, які натхненно стукали молотами по заводських верстатах, почали запитувати себе: а де, власне, обіцяний більшовиками рай? Де свобода?
Схоже, відповідь лежала на поверхні, але її ретельно приховували за запорошеними томами марксистських праць.
Секрет більшовицької тактики простий: якщо робітники і селяни почнуть жити краще, їм доведеться шукати нові причини для ненависті до «класового ворога». А що, якщо вони замість ненависті раптом відчують щось страшніше - задоволення?
Страшно подумати: задоволений робітник перестане стискати в кулаці революційне гасло, а щасливий селянин забуде, як штурмувати поміщицькі садиби.
Саме тому нова влада рішуче впрягла трудящих у нову форму рабства, так звану «п'ятирічку». Відтепер селяни змагалися не за хліб насущний, а за кількість пудів зерна, зданого державі, щоб потім самим же голодувати. Робітники ж, озброєні планами перевиконання, забули, що таке відпочинок і особисте життя. Весь їхній ентузіазм був спрямований на будівництво заводів і електростанцій, які їм не належали і навряд чи коли-небудь знадобляться в їхньому власному житті.
Але навіщо ж така жорсткість?
Річ у тім, що задоволені й успішні люди - поганий матеріал для війни. Більшовики знали: щоб продовжувати революційний експеримент і експортувати його за межі рідної країни, потрібно тримати народ у тонусі. Цей тонус, як не дивно, найкраще підтримується дефіцитом усього на світі: від хліба до здорового глузду. Коли навколо так погано, що гірше вже нікуди, ворога знаходять легко - чи то куркуль, чи то троцькіст, чи то капіталістичний імперіаліст за кордоном.
І ось, коли поклик Батьківщини гримів з кожного репродуктора, голодний селянин і втомлений робітник перетворювалися на героїв фронту. Їм нічого було втрачати, крім своїх ланцюгів, які заодно виявилися ще й забезпечені більшовицьким замком.
А за спиною йшла озброєна кулеметами партія:
«Вперед, товариші, до нових подвигів! Адже вороги комунізму завжди винні більше, ніж його вожді!»...
