Путін загрався і втратив момент, коли міг вийти з війни

За такої динаміки треба записувати. Інакше потім навіть конспірологічно не зібрати.

• 1 •

Для відчуття моменту.

• 11 травня – Індія і Пакистан тимчасово вгамувалися. Трамп пообіцяв активніше з ними торгувати, щоб не лізли у шкоду.
• 11 травня – зустріч США-Китай у Швейцарії з економіки. Випромінюють оптимізм.
• 11 травня – зустріч США – Іран в Омані щодо комплексу питань (4 раунд). Фіксують розбіжності, але випромінюють стриманий оптимізм. Іран – це не тільки ядерна бімба. Це ще нафта у Китай.
• 11 травня – ХАМАС за підсумками прямого діалогу з людьми Трампа без участі Ізраїлю звільнить заручника і передасть його США. Трамп підтвердив, висловивши надію на швидке «припинення конфлікту».
• 12 травня з цього приводу в Ізраїль має приїхати Віткофф. Від усіх цих перемигувань з аятолами і ХАМАСом Ізраїль не у захваті. Усі навколо клянуться, що розбіжностей між Трампом і Нетаньяху немає, чим ще більше підігрівають чутки у ЗМІ – таки є. Тим часом Ізраїль зганяє зло на хуситах, зносячи під корінь їхню портову інфраструктуру.
• 13-16 травня – візит Трампа до країн Перської затоки. Де буде саміт із монархами регіону. У Катарі йому мають передати у користування на час каденції розкішний літак.
• 14-15 травня – неформальна зустріч міністрів закордонних справ НАТО у Белеку (Антальія).
• 15 травня – щось у Стамбулі...

• 2 •

Технічний бік.

• 5 травня Трамп робить пас на Ердогана. На тлі серії заяв, що росіяни занадто багато хочуть і всього не отримають.
• 8 травня Польща вустами Сікорського у присутності ЄС робить пас на Ердогана і Сі.
• 8-10 травня Сі розминає мозок Путіна.
• 10 травня Україна з партнерами викочує вимогу 30-денного перемир'я, інакше санкції.
• У ніч на 11 травня Путін робить пас на Трампа й Ердогана: переговори 15 травня у Стамбулі на основі «Стамбула».
• 11 травня Ердоган говорить із Путіним і Макроном.

Путіну Ердоган повертає публічний пас для запуску 30-денного перемир'я до зустрічі. Щоб кремлівський вождь міг відгукнутися на прохання друга, а не прогинатися під тиском супостатів. Хоч 12-го травня, хоч 13-го або 14-го. Можливість Путіну створена, як відреагує – побачимо.

За підсумками діалогу з Макроном (судячи з публічних реакцій, вони один одного взаємно ненавидять) заявлено, що обговорювали «двосторонній порядок денний». Моя гіпотеза у тому, що Ердоган попросив Макрона знизити градус риторики, щоб підвищити рівень зустрічі. Бо ніяких аж таких термінових питань для дзвінків у неділю не було. 11 травня Трамп пише, що Україна має негайно погодитися на зустріч. 11 травня Україна негайно погоджується. Найкращий експромт – підготовлений.

Технічна пауза до ранку, поки Москва готує відповідь. У ній має бути відсилання до заборони з боку України на розмови з Путіним. Але це слабка позиція, якщо Путін не хоче їхати. Оскільки у Москві розуміють – Україна може призупинити дію заборони в один клік. І що тоді?

Ще однією відмовкою зі старту може бути неготовність порядку денного для лідерів країн. Ну, так готуйте, ще три дні є. Також у рукаві у РФ завжди є «козир» – організація якогось звірства. У минулі роки напередодні будь-яких переговорів вони завжди (!) влаштовували провокацію. Тепер імовірна провокація на російській території.

• 3 •

Для контексту.

Із зими Трамп розгортає сюжет: поговорю з обома «сторонами конфлікту», з'ясую, хто лиходій і не хоче миру, натисну і все вирішу.

У цих умовах логічною тактикою для РФ було:

• Не виявитися одноосібним злом, підтримувати історію «не все так однозначно», щоб не спровокувати жорсткої реакції США;
• Підкреслювати недієздатність Трампа, який натиснути може і хоче, але не у змозі.

Інструменти РФ: гра у «деескалацію» і теза про «прямі переговори з Україною» для усунення «першопричин». «Великоднє перемир'я» було у цій логіці. Але мій прогноз не справдився. Я був упевнений, що до 9 травня (коли було передбачуване наступне «перемир'я»), Кремль продовжить грати в мерехтливу «деескалацію».

Наприклад, «на прохання вірян» оголосить денне перемир'я для розмінування кладовищ у Провідну неділю/на Радоницю. Або годинне перемир'я для прольоту перелітних птахів. Або відкриє десь гуманітарний мікрокоридор. І т.д.

Щоб розсмикати цими ініціативами, які вкладаються в логіку «заходів зі зміцнення довіри». Тоді можна було б продовжувати бубоніти в рамках загальних формул про «готовність» без дат, щоб потім комфортно звинувачувати в «зриві» Україну.

При цьому на фронті нічого не змінювалося б. Але Кремль чи то не зміг, чи то не захотів розіграти. Можливо – через незадовільний стан російських військ, які самі могли розвалитися від таких гойдалок.

У підсумку: 1) перше завдання провалено – Путіна одностайно визнано єдиним злом, 2) у другому завданні є прогрес – Трамп визнав, що умовляннями не здатний нічого з Путіним зробити. Гегемон безсилий. Потрібні заходи примусу.

• 4 •

Вийшла вельми цікава диспозиція.

Маємо недвозначну заяву європейців про узгоджене з Вашингтоном введення санкцій у разі відмови РФ від припинення вогню. При цьому Трамп жодних санкцій вводити не хоче.
Європейська «коаліція рішуче бажаючих» – це дуже важливий момент. Але, за всієї поваги і розуміння важливості, варто тверезо оцінювати.

• Макрон – чемпіон світу з підбадьорливих заяв і символічних ходів а-ля дзвінок Трампу. Але у матеріальному вираженні на виході – частіше порожнеча. Конвертація у дію прекрасних намірів іноді взагалі не передбачена. Плюс рейтинги політичних опонентів спокою не додають і звужують маневр.
• Партія Стармера зовсім недавно програла вибори. Так, місцеві. Але тенденції всі бачать. У нього пожежа вдома. Подивимося на ефективність свіжого рішення притиснути російський нафтовий флот.
• Мерцу непросто після зриву першого голосування при призначенні. Канцлер в офісі – це добре для Німеччини та ЄС, але Мерцу доведеться «поставити себе на районі». Політична ситуація у нього також складна.
• Туск – людина відома. Але Київ він відвідував у ролі «в.о. царя», формально не у своїй лізі, через вибори у Польщі. Яка зараз здатна багато заявляти, але робити буде після здобуття нового президента. Другий тур – 1 червня. Ще півтора місяця буде чиста риторика.

Тобто у цей конкретний момент говорити про спопеляючу міць цієї коаліції складно, скоріше – про її потенціал. Масштаб цього потенціалу буде видно за підсумком – введуть санкції чи ні. Вони ж самі заявили? Самі.

Оглядачі у різних країнах одностайні в оцінці: Путін загрався і упустив момент, коли міг вийти з війни (поставити на паузу) з комфортом для себе і для Трампа. Зараз його маневр звузився, а чутливість до побажань Китаю стала критичною. Уже йде і найближчими днями продовжиться партія, яка може забезпечити тектонічні зрушення.

• 5 •

Ідеальне для нас рішення лежить у площині не просто динаміки цін на нафту, а у сукупності зі скороченням частки РФ на ринку. Китаю нафта об'єктивно потрібна. Ставити під загрозу поставки – означає підбурювати Пекін до екстремальних заходів. А це загрожує. Ірану об'єктивно треба експортувати.

Низькі ціни на нафту ускладнюють реалізацію масштабної програми Трампа з буріння всього. Коли у багатокутнику США – Китай – Індія – Іран – перські монархії виникне натяк на те, що знайдено формат захисту інтересів експортерів і споживачів без РФ, Путін миттєво закінчить війну.

Якщо у Кремлі повірять, що у конкурентів є план і вистачить волі його реалізувати, немає сенсу продовжувати впиратися, тому що результат запрограмований. Треба шукати вихід. За відсутності глобальних просувань на фронті спалювати резерви і тягнути контрпродуктивно. Тим більше – нариватися на нові санкції. Навпаки – треба шукати спосіб максимально швидко їх зняти.

Китай може зіграти у цю гру, тому що обскубана Росія стане ще більш податливою. Тут усе залежить від загальної конфігурації зі США. Але ідеального у цьому світі мало. Тому навіть при збереженні цієї логіки потрібен час на узгодження позицій і якісь зрушення.

Що означає для нас інерційний сценарій: місяці переривчастої переговорної тяганини на тлі спроб РФ щось вирішити на полі бою, з мерехтливим «перемир'ям», яке може початися з моря-повітря (за винятком лінії фронту). Бо відсутність ударів шахедами у тил – найнаочніше, що можна «продати». До виникнення нових умов. Сценарій може бути кращим або гіршим. Щоб він був кращим, рецепт незмінний: стабільність у тилу і допомога фронту.

Можливості правильної дипломатії поки не виключені, частина рішень від України не залежить, але може бути на нашу користь. Є шанс, що «надія» Стармера на припинення вогню до кінця травня виправдається.

«27-29 травня 2025 року у Москві під головуванням секретаря Ради безпеки РФ Сергія Шойгу відбудеться 13-та міжнародна зустріч високих представників, які курирують питання безпеки. Запрошення для участі у форумі надіслано до понад 150 держав глобального Півдня і Сходу, країн СНД, ОДКБ, ЄАЕС, ШОС, а також на адресу керівництва понад 20 міжнародних організацій».

30 травня – 1 червня – у Сінгапурі черговий «Діалог Шангрі Ла» («Мюнхен» для ІТП). Делегації з 40 країн. Ключова промова на прийомі – у Макрона. У перший робочий день ключова панель – США. У другий – Китай. Хороший привід вийти з результатами, а не тільки планами...