В основі глухого кута переговорного процесу між Україною і Росією - зовсім не зміст пунктів, не посередники і не відсутність довіри. Головна проблема - в особистості Путіна. Путін вважає себе сакралізованим персонажем, а не політиком.Путін не сприймає переговори як інструмент рівноправного діалогу. Він мислить себе не державним діячем, а фігурою поза і вище людського рівня. Він не президент - він «історія», “цар”, «останній месіанський монарх».
Це не метафора, а ідеологічна реальність. Путін може говорити з майже рівним йому Сі Цзіньпіном, ну або може бути з Трампом. Можливо - з Папою Римським. Але не із Зеленським. Не з Шольцем. І навіть не з Кім Чен Ином. Тому що вони для нього - смертні людці. А він - помазаник божий.
Делегація-фантом: навіщо туди відправили Мединського
Тому переговорний процес від початку поставлено у фарсову рамку. Як главу делегації Росія виставляє не дипломата, не політика, не людину, яка ухвалює рішення. А придворного юродивого Мединського - історика-фантазера, пропагандиста міфів про велич Москви, людину, яка очолювала Міністерство культури і створила фундаментальний міф про «споконвічну Московську Русь».
Решта членів делегації - заступники, «тіні», «формалісти». Це демонстративне приниження формату. У нормальних умовах це виглядало б як саботаж. Але в путінській логіці це і є суть: ніяких переговорів не буде, поки ти не капітулюєш. Делегація - просто ритуал, порожня декорація, щоб західні дипломати могли говорити, що «процес іде».
Історичний рецидив: Переяслав 2:0 і знову той самий жест
Аналогічна історія була 1654 року. Тоді козацька Русь Україна намагалася укласти союз із московським царем. Цар не приїхав. Прислав воєводу Бутурліна, який відмовився брати участь в офіційних церемоніях і просто зафіксував формальне бажання українців стати стороною договору. Формальність - замість договору. Мовчання - замість підписів. Повне підпорядкування - замість рівноправного союзу.
Це не дипломатія. Це - ритуал колонізації. Те ж саме ми спостерігаємо і зараз. Тільки тепер замість Бутурліна - Мединський. І знову - жодної першої особи. За те мільйон натяків на відсутність ознаки суб'єктності України. Лише симуляція «переговорів».
Сталін, Ленін, Путін: брехня як стратегічна пауза
Путін - спадкоємець не Петра і не Олександра II. Він - прямий політичний нащадок Сталіна і Леніна. А ті використовували переговори тільки з однією метою - для перегрупування і тимчасової паузи. Брестський мир 1918 року був укладений Леніним лише для того, щоб вижити. Щойно РСЧА зміцніла - одразу ж почався наступ на Європу. І якби не героїзм польсько-українських з'єднань під Варшавою - «росіяни» б могли дійти до Берліна.
Сталін підписував пакт Молотова-Ріббентропа зовсім не з любові до Німеччини. А щоб отримати час, необхідний для розгортання військ, для точно такого ж нападу на Європу.
Рівно так само Путін використовує риторику «миру» і «переговорів», щоб дочекатися виборів у США, розколу в ЄС, втоми від України. Жодних мирних цілей у цьому немає.
Мета Путіна - сакралізація війни
Для Путіна війна - не зло, а сцена. Він будує з неї новий розділ у книзі «Побєдобєсіє». Це форма його особистої легітимації. Він не може зупинити війну, тому що тоді він залишиться сам на сам зі старістю, поразкою і питанням: "А заради чого все це було? Навіщо загинуло мільйон «русских»?
Путін не підпише мир. Він тягнутиме, битиметься, програватиме, відступатиме, знову наступатиме - але не сяде за реальний стіл переговорів, поки існує шанс хоч найменшої сакральної перемоги. Він не укладає миру - він приймає капітуляції. У цьому - вся його логіка.
Що має зрозуміти Україна і Захід
1. Переговорів не буде - буде тільки імітація. До зміни влади в Кремлі або крайньої військової знемоги РФ, говорити з Путіним марно.
2. Жодних компромісів, заснованих на міфі «рівності». Для Путіна компроміс - це поразка. А поразка - крах його сакрального образу царя.
3. Ніяких нових Будапештовів. Усілякі «гарантії», «формули миру», «нейтралітет» - лише привід для наступного удару через 3-5 років.
4. Ніяких переговорів через Мединських. Розмовляти треба з тими, хто ухвалює рішення. Поки таких немає - немає і переговорів.
Фінал
Будь-яка спроба «мирного плану» з Путіним - це не дипломатія. Це самообман, прикриття капітуляції і підготовка до наступної війни. Переяслав уже був. Повторювати його, вірячи, що цього разу «Москва чесніша», - це безумство. Путін не укладає мир. Він чекає моменту, щоб знищити ворога. А якщо переговори тривають - значить, ворог ще не знищений.
Розуміння цього - і є початок справжньої стратегії.
