В світлі останнього переговорного процесу хочу звернути увагу на статтю 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 від 14 грудня 1974 року (про визначення агресії):
«а) жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть служити виправданням агресії;
б) агресивна війна є злочином проти міжнародного миру. Агресія тягне за собою міжнародну відповідальність;
в) жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані в результаті агресії, не є і не можуть бути визнані законними».
У цьому звʼязку Україні в жодному разі не варто взагалі вступати з російською стороною у дискусію про так звані «першопричини конфлікту». Спроба зʼясовувати «першопричини» є свідомим намаганням Кремля запустити дискусію по хибному шляху, щоб виправдати здійснений Москвою злочин агресії проти України як такий.
Американцям варто звернути увагу, що на Нюрнберзькому трибуналі найвищих німецьких воєнних злочинців 1946 року суддів не цікавили «першопричини» того, чому німецькі нацисти вторгалися у суверенні держави Європи. Бо мотиви не впливають на кваліфікацію злочину агресії (злочину проти миру).
Самі ж Сполучені Штати неодноразово брали на себе зобовʼязання визнавати територіальну цілісність України (пункти 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пункт 4 Преамбули, пункти 1, 4 розділу І Хартії стратегічного партнерства США-Україна від 10 листопада 2021 року).
Більше того, Сполучені Штати взяли на себе договірне зобовʼязання «згідно з принципами
Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги» (пункт 3 Меморандуму від 5 грудня 1994 року).
Зобовʼязанням США можуть довіряти і в Україні, і в інших державах. І сьогодні, і особливо - на майбутнє. Правда ж? 🙂
