Пане Дуда, ви кажете, що щиро не розумієте, як вас можуть обіймати українці, у яких на одязі червоно-чорні символи ОУН і УПА. Що ж, дозвольте пояснити.Ви — президент суверенної держави, союзника України.
Але коли ви згадуєте Шухевича, Бандеру і «людобуйства»,
не спромігшись згадати про звірства Польщі в Галичині,
про пацифікацію 1930-х, про ув’язнення, розстріли, придушення української ідентичності —
ви не говорите правду.
Ви її уникаєте.
А без правди — не буде ні взаємної поваги, ні справжнього союзу.
Ви згадуєте Волинь.
Але не згадуєте Пілсудського.
Не згадуєте Тадеуша Голувка, який закликав «приборкати українського дикуна» і виселити його до Сибіру.
Не згадуєте Березу-Картузьку —
концтабір для українців.
Не згадуєте розстріляних у Сяноку, Перемишлі, на Лемківщині.
Не згадуєте ані акцію «Вісла», ані вбитих дітей.
Ви називаєте вбивцями тих,
хто дав відсіч тим, хто прийшов на їхню землю з хрестами й нагайками.
Ви не хочете визнати, що якби Польща поважала українське право на землю і гідність — можливо, ніхто б і не взяв до рук зброю.
Ви кажете: «не прийму Шухевича».
А ким він був, на вашу думку?
Солдатом, який дав бій одразу трьом імперіям — польській, нацистській і більшовицькій.
Вас дивує, що він герой для українців?
А для кого тоді бути героєм?
Для того, хто здався?
Хто мовчав, коли палили села й церкви?
Ні.
Ми пам’ятаємо тих, хто боровся.
І так — боровся жорстко.
Бо мир із карателями не будується.
Ви ж не відмовляєтеся від пам’яті про Пілсудського?
Хоча саме він у 1919 році вторгся в Україну, саме польське військо придушувало ЗУНР, саме поляки катували українців у львівських тюрмах.
А коли українці наважилися відповісти — ви кажете «варварство»?
Насильство породжує насильство,
пане Дуда.
Не навпаки.
І якщо ви не розумієте, чому вас обіймають українці у вишиванках із червоно-чорними стрічками —
то тому, що ці люди вашу націю пробачили. Але своїх не зрадили.
Пробачили за кров, за сльози, за приниження.
Бо вони хочуть майбутнього.
А не повернення в колоніальну травму.
Українці довели, що вміють бути друзями.
А ваші військові — ні.
Жодна ракета, що влітала з РФ у небо України, не була збита Польщею.
Жодна.
І в цей час ви вказуєте нам, яких героїв можна шанувати, а яких — ні?
Це що, не цинізм?
Нехай вас не лякає червоно-чорний прапор.
Це не прапор війни.
Це прапор пам’яті й боротьби.
І якщо ви не готові це зрозуміти —
отже, ви так і не збагнули, звідки береться свобода.
Не з наказу. А
з готовності вбивати і вмирати за своє.
Тож якщо ви справді хочете бути з Україною, а не лише говорити про це — почніть із поваги.
Не до символів, а до вибору народу.
І тоді, можливо, ці обійми стануть щирими й для вас.
