Без жодного проміжку після відставки А. Єрмака заговорили про заміну головнокомандувача О. Сирського. І розмови мають підстави.
По-перше, Сирський — висуванець Єрмака, а це сьогодні майже вирок.
По-друге, він підбирався, в першу чергу, по параметрам слухняності і небажанню псувати керівництву настрій поганими новинами. Відповідно, дає нездійснені обіцянки, а потім змушений спотворювати на свою користь інформацію про перебіг бойових дій. Так, за моєю інфою, зачистити Покровськ від окупантів головком обіцяв президенту ще кінця позаминулого місяця.
По-трете, при Сирському ЗСУ остаточно перетворилися на радянську армію зі зневагою до життя і здоров’я військовослужбовців і у який ініціатива карається. Крім того, Сирський виявився вельми чутливим до популярності деяких підлеглих і схильним до їх адміністративного гноблення.
По-четверте, повзучий наступ ворога попри всі надзусилля так і не вдається зупинити. А це є неспростовним аргументом США для примусу України до територіальних поступок: віддавайте Донбас, тому що росіяни рухаються вперед і все одно його захоплять.
Зміна головнокомандувача ЗСУ принципово важлива. Бо окрім живої сили нашому війську не вистачає і стратегічного, і тактичного мислення. В умовах, коли ворог значно переважає чисельно, єдиним варіантом є мобільна оборона, яка в нас підмінюється наказом «Ні кроку назад!», який виконати неможливо.
При всьому цьому проста заміна головкома всіх проблем не вирішить. Бо якщо президент В. Зеленський налаштований на теплу інформаційну ванну, то її буде забезпечувати і наступник Сирського. На фронті не вистачає бійців. Провал мобілізації — це, здебільшого, провина політичного керівництва країни, а за величезний рівень СЗЧ має відповідати керівництво військове. Тобто, проблем комплексна, і вона породжена загальним песимістичним соціально-політичним станом країни.
