Останні кадрові перестановки в силовому блоці країни, як і – попередні рокірування (відставка генерала Залужного з посади Головкома ЗСУ разом ще з 10 генералами), свідчать про страх президента Зеленського. Страх перед лідерством тих, хто за 4 роки великої війни з Росією продемонстрував свою ефективність.
Генерали Залужний, Буданов, Малюк, які носять зірки Героїв України, здобули на війні не лише досвід, а й всенародну підтримку. Про них складають легенди та пісні. Від згадки цієї трійки тіпає наших ворогів.
Показово, що всі троє перебували у напружених відносинах з Андрієм Єрмаком. Відставки цієї трійки домагався саме він. Натомість Андрій Борисович сам вже пішов у відставку, але його дух продовжує витати Офісом президента. І не факт, що генералу Буданову вдасться викурити його у новому статусі на Банковій.
На тлі цього ми бачимо, як Зеленський крутить у руках одну й ту ж саму кадрову колоду: Юлія Свириденко, Михайло Федоров, Денис Шмигаль, Рустем Умєров. Не було б скандалів, ми б і досі бачили у цій колоді Германа Галущенка, Тимофія Милованова, Олексія Чернишова, Олексія Резнікова, які б по черзі керували Міноборони, СЗР, РНБО, Міненерго, Мін'юстом.
Незмінний і спікер парламенту - Руслан Стефанчук, який перебуває у ролі "чєго ізволітє?". Ви ж пам'ятаєте, як він запопадливо намагався керувати процесом перепідпорядкування НАБУ і САП Генпрокурору влітку 2025-го?
Кадровий ліфт, яким Зеленський хизувався під час виборчої кампанії у 2019-му, нині запльований, прокурений айкосом (баба-да), і з якого тхне нечистотами.
Острах справжніх, а не імітаційних кадрових змін, помножений на страх президента втратити владу, робить усіх нас заручниками фобій Володимира Олександровича Зеленського. Так не повинно бути. Особливо у час, коли на полі битви вирішується майбутнє України, а на кону - життя українців.
