На початку відновлення незалежності 1991 року здавалося, що залишення при владі фактично тієї ж керівної обойми, котра була в часи УРСР – явище тимчасове. Доти, поки не підростуть і не сформуються кадри нової України. Але тепер, коли в керівництві опинилися вже діти і навіть онуки колишньої комуністичної номенклатури, стає зрозуміло, що ця “зміна поколінь” проходила дуже дивним чином.Відбулося лише трансформування “комуністичної матриці” в “матрицю посткомуністичну”, а згодом і в “олігархічну”. Якщо не позбутися цієї “олігархічної матриці”, жодних шансів на зміни не буде. Бо усі ймовірні “зміни” відбуватимуться в рамках цієї ж “матриці” й невідворотно призведуть лише до “мутації” номенклатурної системи.
Щоб змінити олігархічну систему в нашій державі, потрібна політична воля. І тут не варто вигадувати нічого нового. Необхідно запровадити свободу дій, вільну конкуренцію, ринкові ціни і закони, однакові для всіх.
Крім того, олігархат – це не тільки конкретні персони, а й мовчазна згода українців платити монополіям завищену ціну за їхні товари і послуги. Олігархія робить усе для того, щоб не міг успішно функціонувати малий і середній бізнес. Це призвело б до утворення потужного середнього класу, а отже і втрати контролю над економікою і політикою в країні.
Українцям необхідно взяти діяльність управлінського апарату під свій контрольДеградація України почалася з “кучмівської приватизації”. Коли менш цінне з колишнього державного майна кинули на ваучери (все це шляхом махінацій підібрали потрібні люди), а 400 флагманів вітчизняної важкої промисловості виділили як стратегічні підприємства і потім роздали своїм (природно, за “відкати” тогочасному президенту). Звідти й веде відлік початок створення феодально-олігархічного суспільства.
Саме “виліплена” Кучмою конструкція і стала причиною всіх подальших бід України. А скажена корупція, ручні суди, олігархічні телеканали переформатували під себе суспільство, знищуючи на своєму шляху все українське.
Але це придумав не сам Кучма. Червоний директорат, партійці, комсомольці, кадебісти і менти, які долучилися до них, створили подобу “керованої демократії”. Вони привласнили собі все. Іншим дісталося те, що залишилося.
Найперше завдання громадянського суспільства – це взяти діяльність управлінського державного апарату під свій контроль. Необхідно назавжди позбавити Україну бюрократії азійської форми правління, яку вона перейняла у Москви.
Така система не допускає поліпшення адміністративного управління, зміщуючи адміністрування до рівня “бюрократичного абсолютизму”. Прибрати номенклатурну олігархічну “матрицю” на всіх сегментах діяльності буде можливо лише тоді, коли її фрагменти один за одним вдасться замістити на сучасні управлінські установи, куди корупція і протекціонізм не здатні проникнути принципово.
Розукрупнення монополій – відкритих і прихованих – зможе привести до легалізації капіталів олігархів. Тільки на базі цього для них можлива свобода продовження ведення бізнесу в Україні.
Наша держава майже 30 років ходить по зачарованому колу. Цей рух в нікуди потрібно нарешті припинити. На зміну розбійникам-олігархам мусять прийти розумні, енергійні, порядні, пасіонарні підприємці. Вони і повинні стати основою омріяного масового середнього класу, що буде здатен корінним чином змінити державу.
Олігархи – це паразити, які помирають разом з об’єктом паразитування. Як би це парадоксально не прозвучало, ліквідація олігархату стане вигідною самим олігархам. Україна вже так нещадно пограбована, що якщо все продовжуватиметься і далі, то скоро олігархам не залишиться на чому паразитувати.
Наразі тотальне пограбування українського народу і доведення його до критичного зубожіння владоможцями видається за об’єктивний історичний процес, на перебіг якого вплинути неможливо.
Олігархію демонтувати можна. Але для цього – для початку – потрібно перекрити усі можливості просування маріонеток олігархів на виборах. А також законодавчо унеможливлювали подальший деструктивний вплив олігархів на політику, соціум і економіку.
Процедура розолігархизації має бути простою і прозороюВлада формально проголосила одним зі своїх пріоритетів перетворення олігархів на просто багатих бізнесменів. Це може бути першим (і лише) кроком до виходу зі згаданої вище “олігархічної матриці”.
Але існує велика підозра, що, як і попередні обіцянки влади, весь пар цієї ініціативи піде в “гудок”. Або вона буде заплутана та замотана складними організаційними та юридичними процедурами і знову спрацює на користь колишніх і майбутніх олігархів. Відтак нагальною є потреба в простій, прозорій та контрольованій суспільством схемі. Щоб олігархи віддали переважну частку свого “чесно награбованого” майна та інших, в тому числі й фінансових ресурсів, а суспільство отримало б ресурси для своєї реальної розбудови.
Другим кроком “розолігархизації” має бути прийняття законів та інших суспільних норм, котрі унеможливлювали б подальший деструктивний вплив олігархів на політику, соціум і економіку. При цьому колишні олігархи мають підписати юридичні документи, котрі зобов’язували б їх до суворого дотримання цих постулатів.
Третім кроком має бути публічне вибачення перед громадянами за колишні діяння усіх кандидатів на “розолігаршення”.
І якщо з другим пунктом у юридичних консультантів не буде труднощів, третій пункт – просто треба виступити на телебаченні з угодженою промовою кандидата в “неолігархи”, то з першим є проблема. Це найбільш болючий момент – що саме, як і яким чином мають віддати олігархи зі своїх накопичених активів на користь народу.
Всі активи мають бути передані до “Спеціального фонду подолання наслідків олігархії”
До процедури набуття статусу неолігарха можуть бути допущені лише ті олігархи, котрі не заплямували себе тяжкими злочинами на кшталт зради Батьківщини, зазіхання на територіальну цілісність та політичний устрій.
Процедура могла б виглядати наступним чиномПерше: оцінка “чесно награбованого” має проводитися під постійним міжнародним моніторингом і контролем, а не тільки вітчизняними оцінщиками. І тим більше не судами, особливо Печерським.
Друге: мусить бути проста і прозора схема, яка б спонукала олігархів добровільно пройти шлях розолігархизації якомога швидше. Вони повинні усвідомлювати – тільки цей неминучий процес надасть їм можливість продовжити свою діяльність, але вже в рамках закону.
Третє: дуже важливо, щоб вони знали – якщо не пройдуть процедуру розолігархизації якомога швидше, то можуть і не встигнути. Першу хвилю повинні пройти не всі. Друга та подальші хвилі мають бути суттєво жорсткішими.
Механізм буде схожий на “розолігархічний аукціон”. Олігархи купують у суспільства право стати нормальними багатими бізнесменами.
Ставки – від 70 відсотків награбованого. Не офіційно оприлюдненого, а з урахуванням усіх офшорів, підставних осіб, таємних фондів, накопичень близьких і родичів, будь-яких інших схованок. Загальну суму мусить визначити міжнародна комісія із залученням таких структур, як ФБР США. Чим більше олігарх заплатив з “чесно награбованого”, тим більш ймовірно він отримає шанс потрапити до списків на успішне проходження процедури розолігархизації.
Наприклад, в кожному лоті розігрувати дві чи три позиції. А знання того, що лоти можуть закінчитися і зменшиться можливість вчасно вийти з олігархічного статусу, здатне спонукати та стимулювати кандидатів у багаті бізнесмени. І торг від 70 до 90 відсотків і вище тут буде якраз доречним.
Хто раніше пройде відкриту і прозору процедуру аукціонного торгу, той автоматично отримає бажаний статус просто багатого бізнесмена і буде чистим перед законом. Підписавши відповідні міжнародні юридичні документи.
Альтернативою має бути багаторічна – з втратою часу, нервів і тих же коштів – процедура спілкування з міжнародними та вітчизняними спецслужбами на кшталт ФБР. З перспективою довічного ув’язнення за міжнародні афери в сфері фінансів, економіки та глобальну корупцію.
Звісно, можливі й інші механізми. Проте за швидкістю, зрозумілістю та прозорістю – вказана вище триєдина схема видається оптимальною для всіх зацікавлених сторін. Чи буде вона здійснена – це вже питання до влади, її честі та дієздатності. Хоча наразі це ще й питання шансів виживання нинішньої влади – у всіх сенсах…
