Відмова європейці від атомної енергетики віддала енергетичні потреби Європи в руки Росії. Причина, з якої Російська Федерація постачає до Європи менше газу, ніж у минулому 2020 році, полягає в тому, що вона відмовляється транспортувати додаткові його обсяги через Україну. Одночасно блокуючи поставки туркменського газу через український газопровід.
“Газова війна”, яку Москва веде з Україною, перемістилася й на європейські терени. Росія прагне капітуляції України, одночасно підштовхуючи до капітуляції перед Кремлем і Євросоюз.
Європа недалекоглядно покладалася на “стабільні поставки” російського газу, не бажаючи зрозуміти, що Путін розглядає його, як дієву “зброю” в боротьбі з ненависною йому західною цивілізацією.
Москві потрібні гроші європейців, і якомога більше, для того, щоб продовжувати боротьбу з Заходом. Це постійне багатомільярдне фінансування путінського режиму дає можливість утримувати в бойовому стані російську “мирну” ядерну зброю, балістичні ракети і стратегічні бомбардувальники.
Таким чином, європейці, самі того не бажаючи, стали спонсорами російського державного тероризму, який Москва не змогла б підтримувати на запланованому нею рівні, якби не постійні фінансові вливання з Європи.
Єдине правильне рішення для Європейського союзу полягає в тому, що Європі необхідно терміново позбутися критичної залежності від енергоносіїв з Російської Федерації. Це має стати однією з головних політичних цілей на найближчі роки.
Російська загроза наростала не один рік. Маючи надлишок валютних надходжень, Путін почав гратися у “військові ігри”, поступово нарощуючи градус агресивності після того, як європейці не спромоглися дати адекватної відповіді на окупацію Росією українських територій.
Ведучи багатопланову війну з Україною одночасно на кількох фронтах, Москва сподівається дотиснути українців економічно, викликати масове незадоволення і народні бунти, щоб критично ослабивши можливість спротиву окупантам, відірвати собі нові території.
При цьому Кремлю з українського боку протистоїть надзвичайно слабка команда, і в Росії це чудово розуміють. Шоумени, котрі до приходу до влади, ніколи не цікавилися реальною політикою і не мали бізнесу, схильні оточувати себе виключно людьми на основі лояльності, а не досвіду і професіоналізму.
Тому успішно конвертувавши свій піар-проект у владу, вони і досі дуже мало знають про те, як виглядає реальний світ фермерства, виробництва, логістики, інфраструктури, освіти, охорони здоров’я, або безпеки. Як насправді працюють всі численні взаємозалежності, обмеження та набори навичок, котрі конче необхідні для успішного державного будівництва і відбиття зовнішньої агресії, за умов світової політики, що динамічно змінюється.
Росія почала “полювання на Україну”, відчувши її слабкість і уразливість. Але одним із спонукальних чинників цього рішення стало, що європейці тривалий час воліли закривати очі на те, що Росія використовує газ як геополітичний чинник впливу.
ЄС почав вибудовувати відносини з Путіним, ніби вони мали справу з раціональною, спокійною, розумною та чесною людиною. Котра не прагне до енергетичної монополії, і чиї амбіції обмежуються виключно зароблянням грошей.
Як вияснилося, постачальники газу з Російської Федерації мали зовсім інші стратегічні цілі. Путін дуже сподівається на те, що йому вдасться, спровокувавши європейську газову кризу, зруйнувати західну цивілізацію і знищити єдність та взаємну підтримку держав Європи.
Росія знову маніпулює. Вона знизила постачання газу через Україну – і тепер використовує це, щоб підштовхнути Німеччину до якнайшвидшого запуску газопроводу “Північний потік -2”. Усе це відбувається за типовими схемами Путіна, які він вже не раз використовував, – спочатку створити проблему, а потім “її вирішувати”.
Водночас, Москва намагається розколоти Європу, виставляючи надвисокі ціни для одних країн і знижуючи їх до умовно прийнятного рівня, як це вона вже зробила для своїх союзників Угорщини і Сербії.
В Кремлі добре прорахували свої шантажистські дії напередодні прогнозовано суворої зими у північній півкулі, продовження епідемії коронавірусу і наростання політичної нестабільності серед країн ЄС, яку спровокувала штучна нестача необхідної кількості природного газу.
Чи розуміє Ангела Меркель те, що підтримавши будівництво і борючись за найшвидше відкриття “Північного потоку-2”, вона так само винна у спровокованій газовій кризі в Європі, як і її політичний партнер Путін?
Очевидно, що Путін пов’язує Україну і “Північний потік-2” разом, щоб спонукати європейців зробити “правильний вибір”.
А саме: перестаньте підтримувати Україну; російсько-українська війна це внутрішня справа двох слов’янських держав, тому не вмішуйтесь, ми самі між собою розберемося; українці мусять відмовитися від своїх бажань вступити до НАТО і ЄС, і знову, як в часи Януковича, визнати себе офіційно нейтральною країною. Що насправді означає – Українська держава має признати своїм патроном Російську Федерацію.
Путін грає з Україною і ЄС крапленими картами. І це не вперше, коли Москва використовує енергоносії, як ефективну зброю проти демократичних країн. Кремль постійно нарощує ступінь страждань для українців, думаючи, що ще трохи і ці кляті сусіди почнуть проситися та капітулюють.
Путінський шантаж ЄС газом наближається до свого піку. В Москві вже готові святкувати перемогу над легковірними європейцями, які до цього часу вважали, що домовленості з Росією чогось варті.
Тепер, коли Путін вже думає, що він переграв всіх і планує якісь довгострокові наслідки, саме час для об’єднаної Європи прийти до тями та почати діяти рішуче. Зробивши з спровокованої РФ “газокатастрофи” однозначні висновки, що залежність від поставок російського газу не тільки надзвичайно небезпечна, а й смертельно ризикована.
І хоча в ЄС розслабилися, вважаючи, що коли Росія зараз не комуністична країна, то там діятимуть за міжнародно визнаними правилами, вони не врахували того факту, що в нібито православній РФ вже давно до влади прийшло організоване злочинне угрупування, і його керівники з менталітетом мафіозі, ніяких обмежень себе законами принципово не збираються визнавати.
Державна мафія, яка нині править Росією, є не менш небезпечною, ніж колишній СРСР, оскільки її стратегічною головною ціллю є світове домінування. Для цього вона використовує усі доступні методи, наявні фінансові і людські ресурси.
Європа потрапила в “газовий капкан”. І вихід у неї тільки один – “відгризти” газову залежність від Російської Федерації. Якщо ж цього не зробити, то Путін досягне своєї мети – поставити європейців на коліна.
Енергетичний безлад має також підштовхнути європейців до розуміння, що рано вони списали атомну енергетику, відкривши цим для Москви можливість енергетичного тероризування Європи.
Окупація Росією Криму, війна на Донбасі, вбивство людей у Великій Британії російськими спецслужбами, пограбування вщент Росії, ув’язнення опозиціонера Навального без причини та належного судового процесу та газовий терор Європи – це явища одного порядку.
Путіну вдавалося тривалий час бути абсолютним фаворитом у західних політиків. Звідси й усі проблеми Заходу. Тепер варто подумати, яким чином компенсувати цю недалекоглядність та відсутність стратегічного мислення.
І якщо після цього усього Росії дадуть можливість запустити в експлуатацію “Північний потік-2”, то можна легко спрогнозувати, що цим буде спровоковано Путіна повторити теперішній газовий шантаж і восени 2022 року. З тією лише суттєвою різницею, що в Кремлі врахують усі нинішні свої проколи і тиснутимуть на Захід ще більш жорстко.
Колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель залишає за собою “хорошу спадщину”. Незважаючи на енергетичну кризу, ФРН закриває майже всі свої останні атомні електростанції наприкінці поточного року. І це не короткозорість, це явне потурання бажанням Москви зробити німців повністю залежними від російської газової політики.
Справжня проблема полягає в тому, що Німеччина все ще вдає, що все добре. Намагаючись прикрити свої попередні провальні рішення, і не вживає заходів, щоб протистояти Москві, незважаючи на те, що пообіцяла це зробити, якщо Росія розпочне створення для інших проблем з газом, які ми бачимо зараз.
Це є важливим уроком не тільки для німців, що їхній підхід “порозуміння через торгівлю”, який Берлін десятиліттями застосовував щодо Росії, не спрацював.
Довіряти ворогу Європи, який хоче стати повним монополістом в постачанні газу до ЄС, не лише безвідповідально, а й недалекоглядно. Російській Федерації не можна довіряти ні в чому.
Другим уроком для Європи, США та інших розвинених країн вільного світу є те, що атомна енергетика потрібна як стійкий кістяк проти коливань чи обмежень відновлюваної енергії та для поступового припинення домінування важливості викопного палива.
Німеччина зробила величезну помилку, перейшовши до денуклеаризації. Атомна енергія має стати великою частиною майбутнього електроенергії, і замість того, щоб уникати її, її варто повернути до життя і вкладати в неї великі інвестиції.
Без атомної енергетики знову відкривається можливість шантажувати країни Європи захмарними цінами на нафту, газ і вугілля. Такою є реальність. А для того, щоб не замерзати зимою, потрібно подолати істеричний страх перед найбезпечнішим джерелом енергії у світі – поділом ядер.
А в поєднанні з електроенергією, виробленою на гідроелектростанціях, сонячною, вітровою та з біомаси проблему енергоносіїв можна закрити і без газу з Росії. Фінансових інвесторів для цього знайти буде неважко.
В цьому сенсі для України прикладом такої успішної діяльності може слугувати Польща, яка розпочала велику програму інвестування в атомну, вітрову і сонячну енергію. Потреби в енергоносіях збільшуються щороку й це потрібно враховувати думаючи про енергетичну безпеку Європейського континенту.
Очевидно, що необхідне комплексне планування “енергетичного переходу”, оскільки використання викопного палива в Європі продовжує стрімко зростати.
Російський газ – це “парниковий обігрівач”, який смертельно небезпечний для нашої планети, що потерпає від неконтрольованих процесів потепління.
Щоб зберегти сучасну цивілізацію людству доведеться відмовитися від використання газу і нафти. Путін про це добре знає і тому хоче продати російський газ якомога дорожче, перш ніж він стане назавжди заблокованим активом.
А поки що Москва розігрує карту “Північного потоку-2”, підштовхуючи європейців до його сертифікації і запуску в експлуатацію, не вимагаючи від Росії підкорятися вимогам газової директиви Євросоюзу. І тоді Росія поставлятиме до ЄС додатковий газ, який у них є.
В такому разі, Росія матиме можливість не тільки уникнути сплати транспортних зборів за прокачування газу по газопроводу, який йде через Україну. Пустивши експортування російського газу в обхід українських територій, Кремль цим розв’язує собі руки для спроби окупації нових земель Української держави.
Газ, як зброя, має велике економічне та стратегічне значення для Росії. У Москві прекрасно знають, що пройде не один рік, перш ніж Захід зможе відлучити себе від газу, і за цей час може статися дуже багато чого, щоб змінити геополітичний баланс сил. Тому не дивно, що США були проти того, щоб Німеччина запустила в експлуатацію “Північний потік-2”.
Путін – непоганий тактик, і, як завжди, слабкий стратег. Спровокувавши газовий колапс в Євросоюзі, він значно посилив готовність європейців відмовитися від російських вуглеводнів, вибивши цим “енергетичну зброю” з рук Москви.
Але зима ще попереду. Тому не можна виключати того, що російський диктатор, в обмін на збільшення постачання газу до ЄС, буде вимагати зняття санкцій з Російської Федерації.
Те, що робить нині Росія з ЄС, не є великою несподіванкою. Чому тут дивуватися, коли Росія роками грає з Україною в цю ж саму брудну гру?
Очевидно, що “Північний потік-2” несе пряму загрозу для безпеки Європи. Путін щойно довів, що Росія має одну з “найпотужніших гармат”, націлених на Європу та світ.
Тому тільки через оперативну і швидку диверсифікацію джерел виробництва енергії (включаючи ядерну), можливо убезпечити себе від повторення тероризування Російською Федерацією Європейського континенту, який Москва, застосовуючи підлі шантажистські методи, сьогодні взяла у “газові заручники”.
